В українському шоубізі стався черговий мегаскандал. Продюсер Юрій Бардаш виявився «ватником». Про це спільнота дізналася із його стримів в інстаграмі. Шок-контент. Несподіванка. Ніколи такого не було. Українці обурені. Не чекали, мовляв, такої підстави від шанованої людини. Нагадаю, що попередній «сезон» серіалу «поганий Бардаш» ми дивилися всього два роки тому, коли наш герой прийшов у гості до російського блогера Юрія Дудя і вмазав там добрячої політично-історичної аналітики: про «утеснение русского языка в Украине», «громадянську війну», «брат стреляет в брата» і «войну нужно остановить, потому что люди страдают».

Скандал розгорівся не на жарт, Бардаша навіть внесли до списку «Миротворця». Проте два роки — це надто довго, щоби пам’ятати нехай і таку гучну подію. У нас що не день, то якась колотнеча. Чотири роки тому він теж наробив галасу, написавши скандального дописа про свою дружину, яку звинувачував у зраді. Починався текст фразою «С бабы спроса нет», за яку його ще довго тролили. Але попри явно проросійську позицію настає новий день і продюсер створює суперуспішний народний проєкт Wellboy, анонсує, що підніматиме українську культуру, дає інтерв’ю Гордону…

І ось знову — рояль із кущів. Бардаш каже, що в Україні — фашисти, пардон, нацисти, гей-сім’ї всиновлюють дітей, українці провокують росіян на війну, замість разом плакати. Повідомляє, що на Майдані українці «вперше в історії почали вбивати одне одного». Крім того, розмірковує про такого собі «Бендеру», щоправда зізнається, що не знає, хто то. Або порівнює українських військових із ветеранами Афганської чи В’єтнамської війни, малюючи їм безславне майбутнє та непотрібність. Хоча це порівняння більше годиться для росіян. Слоган «Україна понад усе» він критикує, бо неправильно його перекладає як «Україна краща за інші країни».

Загалом Юрій досить чесно зізнається у прогалинах в освіті, але це не зупиняє його від глибинного аналізу суспільства та історії. Він позиціонує себе як мислитель, як спостерігач, від якого не приховати «технологію розкачки» та «маховика ненависті». Українців змушують ненавидіти росіян, а це жахлива помилка, бо війну треба зупиняти, треба здаватися, як це зробила Японія. І змогла з дна піднятися на вершину. Перемога через поразку, так би мовити. «З ким ви зібралися воювати?» — питає Бардаш. Він пояснює: Росія — потужна країна, з потужною зброєю та людьми. Ми всі помремо. Українців і так лишилося 20 мільйонів. Це легко порахувати, просто відніміть від 52 мільйонів, які були до війни, загиблих і біженців. І взагалі, всі ми брати й сестри, російськомовні — це один народ. Росіяни, українці, грузини і таджики — перестаньмо вбивати одне одного.

Одним словом, наркотики дуже шкідливі для здоров’я. Такий висновок зробили українці і дружно оголосили черговий кенселинг. А днями на ютуб-каналі російського письменника та пропагандиста Захара Прілєпіна з’явилось логічне продовження: новий трек Барадаша — Poziciya. Щоб, так би мовити, закріпити сказане: «Родина поставила мне мат, волонтеры дали автомат. Благословили отец и мать брата убивать» або хрестоматійне «Не надо было заставлять размавлять нас». У коментарях — подяки Бардашу за те, що «єдиний насмілився говорити правду». Трек блискавично шириться й іншими каналами.

Розберімося, хто такий Юрій Бардаш і чому він усе це наговорив. Звісно, найбільш очевидний варіант — він просто маріонетка, яка вилізла у потрібний момент, коли патріотичне піднесення поступово йде на спад, звільняючи місце для зневіри. Але чому саме він?

Найперше — цей хлопець ніколи не змінював свою позицію і про неї мало би бути всім зрозуміло. Жодної несподіванки. «Позиція» завжди базувалася на катастрофічному бракові знання історії та відсутності спостережень за політичними перипетіями. І це, до речі, єднає його з багатьма іншими представникам нашого шоубізнесу. Бардаш — простий хлопець з Алчевська, він виріс у дуже депресивному та агресивному регіоні, в якому панував принцип «хто сильніший — той крутіший». Він не раз розповідав про своє дитинство, про дитбудинок, як плакав у подушку, за що його виставляли на мороз. Про вихователів, які його били. Захоплювався простими робітниками, які працювали в жахливих умовах, але терпіли їх. Це і є справжні мужики, справжні люди: «Не спал — иди работай». Першочергово ці слова з його пісні Praktika звучали так: «Не жил — и не охота», але за його ж словами, це звучало вже занадто безнадійно, хоча і правдиво. У його роздумах завжди химерно перепліталися ці два протилежні твердження — нарікання на безвихідь та її романтизація. Ідея відома нам як «не жили хорошо — нечего и начинать». У школі він захопився народними танцями через викладача, який прийшов «вербувати» учнів до гуртка і був «мощним мужиком», який одразу присадив навіть найбільших хуліганів у класі. Далі малий Юрко дізнався про брейк і вирішив, що це його доля. Він пробився у київській тусовці до високих рівнів, пожив у Штатах, створив багато успішних музичних проєктів та отримав звання одного з найталановитіших музичних продюсерів. У нормальному сенсі — він не просто був дядьком, який вкладав гроші в «поющие трусы» і рубав на цьому бабло. Бо це роблять менеджери. А музичні продюсери займаються музикою, орієнтуються в тенденціях, вміють розгледіти хороший трек і те, хто і як його має виконувати.

Ось тільки з громадянською позицією не склалося. Думаю, в нього ніколи не було й оточення, яке би нормально пояснило щось і про «Бендеру», і про Майдан, і про війну. До того ж (зараз буде хвилинка мамчиного психоаналізу), Бардаш явно носій горезвісної психології жертви. Він постійно проговорюється, що шанує силу, захоплюється кимось міцним, могутнім, із ким не варто сперечатись і боротися, бо тебе однаково зламають. І це просто потоком вивалюється, коли він починає говорити про Росію. Таке враження, що саму ідею протистояння і захисту він вважає ідіотською. І ніяк не може зрозуміти причину повальної русофобії, тому й вигадує різні «маховики» і «технології». Він відкидає саму думку, що наші військові йдуть у бій із власної волі, бажаючи захистити країну. А в тилу скидаються на «байрактари» з тим же мотивом. Натомість бачить «простих хлопців із села», яких змусили, кинули як м’ясо. Майже весь спіч Бардаша складається з мемів, кремлівських наративів, завчених фраз, до яких явно не він сам додумався.

І Юрій Бардаш не одинокий у своїх прозріннях та рефлексіях. Так, його слова — це концентрат пропаганди, яка лягла на абсолютно некритичну основу. Але він «попався» лиш тому, що публічний і, визнаймо це, чесний. У самій лише культурно-шоубізнесовій тусовці неймовірна кількість його однодумців. Ось, приміром, є одна кінознавчиня в минулому, яка нині поновила роботу, дописуючи в російську «Медузу». Вона теж критикує українську (!) агресію і закликає до пацифізму. Але навіть у кіноспільноті це не викликає особливого скандалу, хіба крутять пальцем біля скроні. Є й люди, яким огидна русофобія, перейменування вулиць, перехід на українську та закиди на адресу російської культури. Більшою мірою це прояв старого доброго звинувачення жертви, особливо якщо вона ще і пручається. Та уважно послухавши Бардаша, я зробила висновок, що ці люди вважають згадані процеси ще й лицемірством. І це, до речі, не така й дивина.

Звісно, є безліч українців, які стали радикальнішими цілком щиро, бо після 24 лютого це було гріх не зробити. Знаю тих, які твердили, що ніколи не перейдуть на українську, але перейшли, бо це була їхня глибока внутрішня потреба, а не бажання підлаштуватися під «тренди». Але ж є й інша картина. Артисти, які впродовж всієї війни чхати хотіли на патріотизм, їм треба було заробляти гроші на російському ринку. А нині він остаточно закрився. Щоб лишитися на плаву, потрібно закутатися в жовто-синій прапор і говорити зі сцени про свою любов до України. Хтось «перевзувається» грамотно й чітко знає, що потрібно казати. А в когось у цьому польоті якийсь із черевиків постійно злітає, й ми чуємо монологи, що російська мова має бути другою державною, чуємо прохання про українське громадянство для російських подруг, яким стало некомфортно жити зі своїм. А на будь-яку критику є стандартна відповідь: нас цькують і нападають агресивні радикали. Я вже не кажу про частину тих, хто нині гаряче критикує Бардаша. Бо це, приміром, співак Віталій Козловський, який нещодавно поділяв значну частину поглядів продюсера і розповідав в інтерв’ю Сніжані Єгоровій про утиски російської мови. Або ще гірше — чорний політтехнолог Володимир Петров, який, м’яко кажучи, патріотизмом ніколи не відзначався.

І ось (дозволимо собі оціночне судження) відносно щирий, талановитий, але недалекий та неосвічений Юрій Бардаш дивиться на все це свято лицемірства, фіксується лише на ньому й обурюється. До того ж, він бачить державну політику, яка не завжди комунікаційно правильна. У стримі він нарікає, що були обіцянки завершити війну за два-три тижні, виставляння російського війська як винятково недолугого та ні на що не здатного. Такі речі робляться, щоби підняти бойовий дух, але на деяких людей це впливає зовсім інакше, як бачимо.

Але ми маємо ще одне питання. Що ж нам робити з такими артистами? І не лише з ними. Можна відхреститися і сказати, що вони нам не потрібні, нехай звалюють. Утім втрачати талановитих людей справді боляче. Тим паче, що конкретно Юрій Бардаш є жертвою не лише важкого дитинства й пропаганди, але й «поганої компанії». Я дивилася його інтерв’ю й сама з ним розмовляла, коли Wellboy вибухнув зі своїми «Гусями». Склалося враження, що ця людина здатна йти на діалог та слухати, ба навіть погоджуватися з протилежною думкою. Навіть казати: «О, я этого не знал, возможно, все действительно не так». У своєму проєкті YOURA він позиціонує себе як людину, яка хоче припинити сварки, об’єднати країну, зробити суспільство кращим:

Шо мені робити?

Ой, глузду нема

Вчора полісмену знову

Дав хабаря

Позавчора депутату

Дав хабаря

Та сьогодні я збираюсь

Ще дати хабаря

Ой, мені соромно

Як мені соромно

Моторошно, білий як борошно

Я гадав, що буде так дешевше

Совісті дав хабаря

У нашій розмові я знову чула про лицемірство. Наприклад, про засилля російської музики в українських стримінгах та на ютубі: «Ну как это, на словах все такие патриоты, против России, а “на мышу” слушают российское». Він говорив, що збирається змінити ситуацію. І направду, «Гуси» у підсумкових списках найпопулярніших пісень 2021 року таки з’явилися. Часом це був єдиний україномовний трек із сотні. Зараз, до речі, з цими рейтингами ситуація не так уже й кардинально змінилася. Коли я приїхала до своєї Бучі, то була вражена кількістю російських пісень, які волали як не з чийогось вікна, так із колонки підлітків, які гуляли серед розбомбленого кварталу. Але питання практичне — що ж робити? Змусити Юрія сісти за парту і провести з ним виховну роботу? Найняти викладачів з історії? Відправити на освітню реабілітацію? Який це все матиме вигляд? Чи все ж змиритися: ватник є ватник, сидить собі деінде, не в Україні, й розповідає космічні дурниці. Не варто його виправдовувати, рятувати і шукати щось хороше.

Тоді варто змиритися зі ще однією цинічною правдою життя. Під «культуру скасування» потрапляють далеко не всі, хто на це заслуговує. Цей процес не є справедливим хоча б тому, що всіх причетних не закенсилиш. Та хоча б узяти рух Me Too: одні попалися, інші змогли відмазатися, а на третіх узагалі почали нападати за інерцією, не розбираючись. Так і в нас усе було вибірково ще з початку війни. Концерти Ані Лорак бойкотують, а Костянтин Меладзе — серед членів журі у відборах на «Євробачення». Нині ж хто вдало мімікрував, той і молодець: у душі можна лишитися прихильником «русского мира», але публічно в цьому не зізнаватися. А хто не вміє цього робити, не хоче, кому бракує на це мізків — ті викликатимуть резонанс.

Бодай частковий вихід — інститут репутації. Зірки повинні стидатися бути неуками й не чекати, що все їм сходитиме з рук. Вони повинні бути готовими до критики і професійно її приймати, практикувати чесні інтерв’ю. Точніше, їх повинні почати практикувати журналісти, хоча це і складно, адже піарники багатьох суперзірок вимагають узгоджувати питання і викреслюють усі некомфортні. Якщо це, звісно, не Ірина Федишин, яка поки що шкодує грошей на спеціаліста, і піаром займається її чоловік. Проте піар — це не про цензурування і не про те, щоби сваритися з журналістами. А про підготовку артиста, зокрема й до гострих запитань. І, як бачимо, про заповнення прогалин в освіті. Усе ж часто з’ясовується, що проросійські люди всього лиш недовчили історію. І це стосується далеко не лише знаменитостей.

І ще момент. Публічні люди повинні затямити: в такій ситуації, як наша, улюблений багатьма принцип «всидіти на двох стільцях» більше не працює. Потрібно чітко обирати, бо звалишся на підлогу. Рахунки Ані Лорак заморозила російська податкова, а згодом закрила й компанію співачки. Режисер Сергій Лозниця попсував собі імідж як у Росії, так і в Україні. Творче майбутнє Світлани Лободи під питанням. Ну а щодо Юрія Бардаша, то зовсім не факт, що в Росії його приймуть із розкритими обіймами. Приміром, канал «Россия 24» зробив матеріал, у якому ведуча і запрошений гість роблять висновок: щось цей персонаж не дуже надійний і просто хоче заробити грошей на російському ринку. Зрадників ніде не люблять.