Днями «Детектор медіа» опублікував матеріал Ярослава Зубченка про ведучих спільного телемарафону, які в минулому працювали на телеканалах з орбіти Віктора Медведчука та інших проросійських політиків, озвучували або допомагали просувати в ефірі проросійські меседжі тощо. У відповідь ми отримали від «Медіа Групи Україна» пропозицію опублікувати колонку однієї з його героїнь, ведучої каналу «Україна 24» Наташі Влащенко. Текст не містить прямих відповідей на озвучену в статті «Детектора медіа» проблему, але дає зрозуміти позицію медіагрупи. Ми публікуємо текст без змін і доповнень, залишаючи читачам можливість самим її оцінити. 

Кілька днів тому колишній Уповноважений з прав дитини в Україні Микола Кулеба розповів мені десятки історій про українських дітей, котрих разом із батьками він витягає з бомбосховищ, підвалів, з-під обстрілів та везе до безпечних місць. Сотні сиріт, десятки зґвалтованих жінок, розстріляні автівки з білими прапорами і написом «діти» – нескінченний потік страждань, сліз, дзвінків із фільтраційних таборів…

Два місяці в центрі Європи триває безпрецедентна війна, двобій між майбутнім та зомбосвітом. Це війна не лише за майбутнє України, а й за долю цивілізації. Те, що ми бачили в крутих американських блокбастерах, раптом стало реальністю, тільки тепер світ рятує не Супермен, а Україна разом із Президентом Зеленським та його величезною командою: ЗСУ, волонтерами, добровольцями…

Лідер гурту «Антитіла»,  нині доброволець ЗСУ Тарас Тополя нагадав мені, як у 2016-му ми з ним під час інтерв’ю обговорювали анексію Криму, війну на Сході та вірогідність великого вторгнення орків. Уже тоді він сказав мені: велика війна буде – і мав рацію.

Зараз зрозуміло, що інакше бути не могло. Путін прийшов до влади як фактичний керівник ОПГ, досить швидко перетворив на ОПГ всю країну і зробив її еліту воєнними злочинцями.

А бандити завжди ненавиділи вільний світ, що не хоче жити за їхніми законами. Україна насмілилася лишитись незалежною, цілісною, єдиною, із наміром вписатися у європейське суспільство.

Ненависть до небажання жити у рабстві – ось головна причина війни, що насправді почалася ще в 2014-му.

І документальний роман «Крадіжка» – це, за суттю своєю, задокументована по днях та погодинно історія анексії Криму. Для мене було справою честі зробити цю роботу. Уже напередодні війни ціною неймовірних зусиль депутата Богуцької була створена ТСК з питань Криму, і Ліза подарувала примірник «Крадіжки» кожному членові комісї. Коли вона розповіла мені про це, просто клубок у горлі стояв…

Мені як журналістці вже тоді було зрозуміло, що у Росії один варіант – знищити Україну, адже повертатися ніхто не збирався.

Сьогодні мільйони українців стали волонтерами і роблять що можуть для армії, простих людей, одне для одного.

Ми – ті самі, що й раніше. Лише  більш щільно притиснуті одне до одного. Ви скажете, що не всі. Ви скажете: є політичні сили, що вже зараз починають срачі, з’ясування стосунків, міряються патріотизмом. Але я відповім вам те, що ви знаєте і без мене: абсолютна більшість із вас робить свою справу на передовій і в шпиталях, у волонтерських центрах та на робочих місцях.

Будучи активісткою двох волонтерських організацій, кажу абсолютно впевнено: ніколи не чула, щоб люди з фронту чи волонтери, які сплять по три години на добу, мірялися патріотизмом або з’ясовували стосунки.

Мій друг Гарик Корогодський, котрий з першого ж дня впрягся в активне волонтерство, говорить, що нині позивний для всіх українців – скупа, але дуже містка фраза: «Як ти?».

Як ви, мої українські сестри та брати?

Як ти, Президенте?

Як ви, бійці українських катакомб у Маріуполі?

Як ви, діти, яких вивезли з-під бомбардувань до Варшави?

Як ви, бабусю, котра вижила в Бучі – одна-єдина на всю вулицю?

Як ви, колеги, чиї студії у бомбосховищі?

Як ви? Ми всі – поруч із вами.

Бо відступати нам нікуди.

Ми б’ємося за свою Землю, за свою Батьківщину. Іншої, як відомо, нема і не може бути.

І після Перемоги не просто все відбудуємо – ми створимо нову систему безпеки, засновану на цінностях, які ми вибороли ціною смертей, поламаних доль, нічних жахіть у підвалах, голосінь над загиблими.

І хай тільки спробує хтось стати нам на заваді.

…Цьогоріч Благодатний вогонь зійшов трохи раніше, ніж зазвичай. Але диво знову сталося.

І перемога сил світла над силами темряви обов’язково попереду.

Суть Великоднього Таїнства ось у чому: будь-яка жертва, принесена задля світла й майбутнього, не даремна. «Ударит свет и все сожжет, и смерть отступится, оскалясь!».

Україна приносить велику жертву заради майбутнього всього світу.

Отже, ми у цьому новому і вільному світі ми станемо лідерами.

Хто, як не ми?