В останні роки розслідувальна журналістика в Україні набула непересічного масштабу. Сильні, професійні команди, які працювали без цензурних обмежень, брали участь у міжнародних розслідувальних проєктах і не боялись робити розслідування про найвпливовіших політиків або бізнесменів. Початок повномасштабної війни змінив в Україні все — в тому числі життя журналістів-розслідувачів.

«Детектор медіа» запитав розслідувальні команди «Схем» («Радіо Свобода»), «Наших грошей», «Слідства.info», рівненської «Четвертої влади», «Наших грошей. Львова»,  «Bihus.info» та  Центру протидії корупції , як вони працюють зараз:

— Як змінилася робота вашої редакції під час війни?

— Чи змінили ви напрями розслідувань, якім темам зараз приділяєте більше уваги?

— Які зараз головні теми для журналістів-розслідувачів?

— Чи ви почали робити інші матеріали, окрім розслідувань, і якщо так, то які саме?

— Чи змінилася ваша аудиторія та підтримка ваших проєктів під час війни?

— Чи змінилася редакційна політика — наприклад, чи обмежуєте ви зараз критику влади?

Наталка Седлецька, «Схеми» («Радіо Свобода»):

— «Схеми» переформатувались і продовжують повноцінну розслідувальну роботу. Ми всі в Україні. Дехто в Києві, дехто в іншому місті. Режисер «Схем» пішов служити в армію в перші дні.

Ми відмовилися від щотижневої телепрограми. Це трапилось органічно не лише тому, що в телеефірі зараз телемарафон «Єдині новини». Часи потребують більшої оперативності. Ми продукуємо розслідувальний контент майже на щоденній основі. Циклічність, форматність — усе це відійшло на другий план. Важлива лише суть. Формат залежить від контенту.

Принцип роботи — перекласти наші розслідувальні навички на висвітлення війни та всього, що з нею пов’язано. Корупційна тематика в нас залишається, але вона відійшла на другий план, інколи як похідна, але не основний фокус.

Затверджуючи тему, ми виходимо з того, яку користь вона принесе українському суспільству. Коли тривають активні бойові дії, робимо акцент на тому, що важливо тут і зараз. Багато працюємо із джерелами. Ми виділили декілька основних напрямів роботи.

OSINT — робота з різними інструментами та базами даних, наприклад, для персональної ідентифікації окупантів, встановлення їхніх злочинів в Україні. Деякі наші розслідування вже лягали в основу офіційних кримінальних проваджень.

Супутник — ми налагодили співпрацю з комерційними (цивільними) супутниковими сервісами. Наприклад, ілюструємо позиції російської армії, переміщення сил, інші вагомі тенденції.

Окремий системний напрямок — серія розслідувань під назвою «Стовпи режиму Путіна». Ми виявляємо ті активи російських олігархів та чиновників, які раніше були приховані, про які не було публічно відомо. Вже вийшло з десяток розслідувань цієї серії. Я вірю, що мають спрацювати всі можливі правові механізми для майбутньої компенсації Україні збитків, завданих російською армією та її командуванням. Майно поплічників Путіна в цивілізованих країнах — це потенційна база валютних активів для конфіскації на користь України. Важливо знаходити їх, поки їх не приховали. До речі, нам у цьому частково допомагають читачі. А під віллою «короля оборонки» олігарха Євтушенкова, яку ми знайшли в центрі Лондона, місцева громада блискавично організувала мітинг на підтримку України.

Ще один вагомий напрям, якому ми плануємо приділяти більше часу, — обхід санкцій. Як росіяни, порушуючи санкційні обмеження, намагаються хапатись за залишки західної цивілізації у своєму звичному побуті і хто їм у цьому сприяє. Толерантність до таких порушень на Заході низька, тому це прямий шлях до «латання дір» у роботі санкцій. Свіжий приклад: швейцарський банк із російським корінням припинив видавати Visa / Mastercard громадянам Росії після резонансу, спричиненого нашою публікацією. На нього поскаржились юристи — й система спрацювала.

І ще один стратегічно важливий, хоч і непростий напрямок — це виявлення колаборантів в українській владі. Тих, хто відкрито або приховано підіграє Путіну. Цей напрям для нас не новий. Ми й раніше приділяли багато уваги російському впливу на Україну — кремлівським грошам та проросійським політикам.

Табу на критику влади — це про Росію, а не про Україну. Але, на моє переконання, під час гострої фази війни критика має бути виключно конструктивною. Щоразу треба чітко уявляти, як саме вона допоможе, яку саме проблему в інтересах українців вона розв’яже. Відповідальність українських медіа зараз величезна, і ми маємо гідно пройти це випробування.

Юрій Ніколов, «Наші гроші»:

— Ми тепер повністю децентралізовані — наші журналісти розкидані по різних містах України. Але за час епідемії встигли підготуватись до такого режиму роботи.

Ми повністю відмовились від пошуків корупції в діях української влади. І повністю перепрофілювались на аналіз дії міжнародних санкцій проти Росії.

Мародерство та зради своїх — найактуальніші теми для розслідувань. За моїми даними, зараз у Києві озброєні силовики віджимають комерційну нерухомість. Однак оскільки сам я фізично не в Києві, то перевірити ці дані складно.

Зараз у нас трохи впала відвідуваність сайта. Це зрозуміло, оскільки наша ядерна аудиторія була сконцентрована на корупції у сфері закупівель, будівництва тощо. А тепер наша тематика інша. Якщо я все життя дивився англійський футбол, то переключитись на австралійське регбі — не заходить. Але падіння відвідуваності не критичне.

Ми завдяки TOR VPN заходимо на регіональні російські медіа та знаходимо там публікації щодо стану їхньої економіки та морального духу людей. На відміну від центральних ЗМІ, регіональні подеколи дозволяють собі інформативні речі про дефіцит товарів, злет цін тощо. Ми це робимо, щоб український читач бачив ефект санкцій, щоб у нього не виникало відчуття, що санкції — якась безглузда річ і вони не діють на росіян. Цей наратив просувають саме вороги, намагаючись згуртувати росіян та деморалізувати нас.

І так, ми підтримуємо негласний пакт журналістів про мораторій на критику української влади під час війни. Акцентувати увагу на чомусь поганому в Україні — це давати козирі нашим ворогам у Росії та Китаї, які вони неодмінно використають для розхитування та деморалізації українців. Тому отримані дані про дії п’ятої колони вітчизняних корупціонерів ми складуємо. У мене навіть є папка на компі: «На після перемоги».

Поки що не можемо відновити фінансування з боку закордонних донорів для підтримки роботи нашої редакції в новому напрямі. Сподіваємось на їхнє розуміння та підтримку. Також повністю припинили просити гроші в українських читачів. Бо всі громадяни сконцентровані на підтримці нашої армії та потерпілих від війни.

Анна Бабінець, «Слідство.info»:

— У роботі «Слідства.Інфо» багато що змінилося. Частина редакції далі працює в Києві, частина — дистанційно. З перших днів війни ми відійшли від звичних нам антикорупційних розслідувань і, по суті, виокремили два напрями роботи: військове репортерство та ідентифікацію російських військових. Ті, хто працює в Києві, роблять текстові та відеорепортажі після обстрілів у Києві та навколо, а також виїжджають у населені пункти, звільнені від окупантів.

Другий напрям — ідентифікація російських військових, зокрема, ми дуже детально стежимо за «кадировцями», аналізуємо їхні відео з України, ідентифікуємо місця й людей. Також ретельно досліджуємо списки російських військових, які викладає розвідка, й шукаємо цих людей, а потім робимо про них історії. Окремою, більш традиційною для нас темою, були маєтки Медведчука — наші журналісти потрапили у два його будинки, в одному з яких знайшли «золотий вагон».

Також ми робимо репортажі з окупованих міст, окремо досліджували тему викрадених та полонених росіянами людей на окупованих територіях.

Зараз ми видаємо, напевне, в десять разів більше продукту, ніж до війни: по кілька ексклюзивних історій (тексти та відео) на день, ми ніколи не працювали в такому режимі. Але змінилися й формати: фільмів, на яких ми фокусувалися до війни, зараз не знімаємо, більше блоги та репортажі. Працюємо без вихідних, бо розуміємо, що наші знахідки можуть стати частиною судових процесів над Росією та російськими військовими.

Якщо коротко, наша основна місія зараз — фіксувати воєнні злочини і оприлюднювати докази. У нас у кілька разів зросла аудиторія: показники, які ми мали за місяць війни, ми зазвичай маємо за рік. Наші невеличкі матеріали за день набирають по пів мільйона переглядів на ютубі. Хоч ми розуміємо, що приходить нова аудиторія, ми не просимо людей жертвувати нам гроші, бо усвідомлюємо, що зараз є важливіші напрями, які люди можуть підтримати. Редакційна політика не змінилася, але, звісно, зважуємо кожну історію: чи не нашкодить вона в умовах війни.

Володимир Торбіч, Рівне, «Четверта влада»:

— Робота уповільнилася. Погіршився психоемоційний стан у всіх, що вплинуло на продуктивність. Майже всі журналістки працюють дистанційно. Хтось не міг працювати місяць і лише зараз повертається. Дві журналістки якийсь час займалися лише волонтерством. Чекаємо повернення з-за кордону журналістки, яка виїхала з дитиною. Ще одна евакуювалася з Харкова з родиною, але не одразу. З перших днів з’явилася проблема перешкоджання журналістській роботі через масову паніку, страх і невігластво пересічних громадян. Нашу журналістку закрили в підвалі й ображали, обзиваючи диверсанткою. Але робота поступово відновилася і вже повернулася в більш звичне русло зі щотижневими онлайн-нарадами та плануванням.

Перші дні ми робили щоденну стрічку новин у телеграмі, але з часом визначилися, над чим працюватимемо. По-перше, розповідати, як усе працює з організаційної точки зору. Наприклад, куди в Рівному звертатися переселенцям, як у місті організована волонтерська допомога, де отримати психологічну допомогу.

По-друге, висвітлювати тему прав людини в контексті реалій війни. Наприклад, чому не варто в тилу прив’язувати крадіїв до стовпів. У воєнний час люди емоційно накручені й готові чинити самосуд із будь-якого приводу, навіть невеликого. Доводиться нагадувати людям, що ми європейці, а не орки. По-третє, розповідати особисті історії людей, які переживають війну в гарячих точках чи в тилу, а також які загинули. Ось тепер почали розпитувати бізнесменів, як на їхню справу вплинула війна і що їм допомагає чи заважає. Разом із тим до нас звертаються люди з багатьма проблемами, вартими розслідувань. Наприклад, за зверненням людей ми викрили шахрайську схему здавання в оренду неіснуючих підвальних квартир. Або про забудовників, які ще перед війною організували собі ділянку під будівництво за сірою схемою. Люди поскаржилися, що вирізали зелену зону, залишивши майже пів сотні пеньків.

В нас більш ніж удвічі зросла кількість підписників у телеграмі. Ми там зробили дайджест новин із України, світу й Рівненщини. Зазвичай під час надзвичайних подій люди більше цікавляться новинами, тому, звісно, аудиторія сайта трохи зросла, але оскільки в нас на сайті немає стрічки новин, то ненабагато. Все залежить від кількості та актуальності матеріалів, а в нас їх порівняно мало. Хоча в більшості з них зросла аудиторія і їхнє охоплення у фейсбуку. Ми перед початком повномасштабного вторгнення робили кілька матеріалів про сховища й укриття, і в перший тиждень вони збирали найбільше переглядів.

Кілька місяців тому ми запустили сторінку зі збору грошей на підтримку редакції. Фонд «Відродження» нам обіцяв подвоїти цю суму, якщо ми зберемо 150 тисяч. Є вже третина, але ми розуміємо, що тепер цю суму, ймовірно, не зберемо. Але ще до 24 лютого ми мали підтримку від одного фонду й попередню домовленість про підтримку від іншого, тому до кінця року з фінансами ситуація не критична.

Ми й до вторгнення вже роки три як робили не лише розслідування, а й різні публікації, дослідження, роз’яснювальні матеріали, репортажі, щоб урізноманітнити контент на сайті. Тому нам легше адаптуватися.

Що ж до критики влади, то якогось окремого рішення, що ми не публікуємо критичних матеріалів щодо дій влади, не було й немає. Просто перші тижні точно було не до того. Але поступово звертаємо увагу на абсурдні моменти, якщо вони з’являються. Оскільки ми регіональне видання, то в першу чергу мова про місцеву владу. Нещодавно опублікували матеріал про те, як міський голова з поліцією незаконно поводилися, створюючи видимість боротьби з незаконним продажем алкоголю. Також вивчаємо історію, яка викликала резонанс у соцмережах, — преміювання міського голови й посадовців. Водночас, маючи інформацію щодо ситуації в місцевій теробороні, ми не пишемо про багато відомих нам речей: відкладаємо на «після перемоги».

Олександра Губицька, «Наші гроші. Львів»:

— З одного боку, не можу сказати, що наша робота змінилась кардинально, бо більшість журналістів редакції продовжують працювати журналістами. І це моя головна радість — не розгубити цих професійних людей. А з іншого, — так, змінилась. У перший місяць війни важко було балансувати між роботою, волонтерством, особистими проблемами та емоціями… Певно, той баланс лише зараз почав з’являтись, але він крихкий.

Ми пишемо про Львів: новини, репортажі про життя міста й людей, які допомагають під час війни. Бачимо підозрілу інформацію — перевіряємо і спростовуємо, якщо це фейк. Так, ми зараз не робимо розслідування про корупцію в Україні. Це було колективне рішення. Ми не опублікували одне готове на 90% розслідування про виділення землі у Львові, яке однозначно було б гучним, але недоречним тоді, коли бомблять українські міста. Але ми його ще опублікуємо.

Ми ідентифіковуємо російських військових. Це різні тексти — від пошуку профілів, фото людей, коли є лише імена, чи навпаки, коли маємо псевдоніми в соцмережах, а ми встановлюємо, як їх звати насправді, де вони були в Україні і в якій частині служать. Одна з наших журналісток читає сотні повідомлень у закритих чатах росіян щодня… Це важка робота.

Не знаю, що може бути зараз актуальнішим за покарання росіян, які прийшли вбивати і вбивають українців. Журналісти мають допомагати це робити. Це може бути різна робота — впізнавати військових, як це робимо ми, чи документувати наслідки війни, смерті людей, шукати майно росіян і допомагати його заблокувати.

Наша аудиторія під час війни зросла у два з половиною раза. Дякую донорам, які швидко дозволили змінити напрям роботи та надали фінансову підтримку. Це безцінно. Я дуже хочу, щоб українські якісні медіа вижили. У них зараз рекламні бюджеті впали до нуля. Підтримайте своїх місцевих журналістів чи загальноукраїнські медіа, які ви читаєте.

Що ж до обмеження критики влади, то якщо це суттєві речі, то у Львові не буде мовчати жодне медіа.

Аліса Юрченко, «Bihus.info»:

— За тематикою наша робота з 24 лютого змінилася кардинально. Ми вісім років займалися антикорупційними розслідуваннями про українську владу, щоб наша держава ставала ще ефективнішою і сильнішою. З першого дня війни ми змінили фокус розслідувань. Зараз він спрямований на тих, хто прийшов вбивати українців. На Росію і росіян.

Перший напрям: ідентифікуємо росіян, які прийшли до нас зі зброєю. Знаходимо їхні сторінки в соцмережах, показуємо обличчя, фіксуємо докази присутності в Україні. Зокрема, ідентифікуємо тих, хто дзвонив з України в Росію з відібраних в українців телефонів, чиї документи були знайдені тут. Зараз працюємо над відеоматеріалом про тих, хто точно був у Бучі. На базі цього робимо відеорозслідування. Далі хочемо зробити публічну базу ідентифікованих в Україні російських військових.

Другий напрям: серія відеоматеріалів про російську військову техніку — з чим вони до нас вторглися і як це розпізнати.

Третій напрям: фіксація дій проросійських пропагандистів, спростування фейків про «українці самі себе розстрілюють» і безлічі інших із доказовою базою. Хочемо зафіксувати для історії й суду ключових працівників інформаційного фронту, які нацьковують росіян убивати наших громадян і руйнувати наші домівки. Ми почали зі зрадників українського походження, далі візьмемось за решту пропагандистів, зокрема англомовних.

Четвертий: запустили проєкт фіксації воєнних злочинів росіян у різних регіонах України. Шукаємо свідків, фото і відеодокази, говоримо з правоохоронцями, які розслідують відповідні провадження, підключили нашу регіональну мережу авторів.

Роботи для розслідувачів зараз багато. Від ідентифікації російських злочинців в Україні до моніторингу виконання європейських санкцій, від пошуку доказів для спростування безкінечних російських фейків до пошуку активів натхненників війни, що мають потрапити під санкції.

З першого дня повномасштабного російського вторгнення ми запустили щоденні стрими про поточну ситуацію, з оглядами закордонних медіа та включеннями волонтерів, свідків воєнних злочинів і українських посадовців. Раніше в нас не було такого формату. І колегами, які щодня його роблять попри всі перепони, я пишаюся неймовірно. Це допомагає тримати зв’язок з аудиторією, швидко в онлайні відповідати на запитання та давати свіжий аналіз ситуації. Крім того, ми робимо серію репортажів «Обличчя оборони» про волонтерів, активістів, депутатів — усіх, хто зараз працює на перемогу України.

Наша аудиторія на ютуб-каналі зросла. За місяць ми отримали кілька десятків тисяч нових підписників. Мабуть, ми ніколи не публікували так багато матеріалів, як зараз. До багатьох випусків ми робимо англомовні субтитри, а також днями вперше опублікували англомовний блог з українськими субтитрами. До речі, цей блог про російську пропаганду й дезінформацію записав брат Дениса Бігуса, програміст. Він робитиме окрему серію — це його волонтерська ініціатива, якій ми зраділи. А сам Денис зараз захищає Україну.

Окремо хочу подякувати аудиторії. Нам дуже допомагають інформаційно наші глядачі. Самі шукають багато інформації за тими напрямами, в яких ми працюємо, і надсилають нам.

Ми вважаємо, що тематично наш фокус зараз мав зміститися саме на викриття росіян. Вони принесли смерті, страждання й біль на нашу землю, і докази цього має бачити весь світ. Наше головне завдання — знайти їх, зафіксувати і донести. Але ми аналізуємо все, що відбувається. І якщо будемо розуміти, що під час війни окремі українські посадовці чи бізнесмени намагаються збагатитися або протягнути рішення, які віддаляють нас від цивілізованого світу, ми будемо говорити і про це. Хочу вірити, що приводу не буде.

Віталій Шабунін, Центр протидії корупції:

— Ми не журналісти. До війни ми інколи робили розслідування, але це радше інструмент адвокації, ніж самоціль. Під час війни ми займаємося розслідуваннями в частині пошуку активів російських олігархів за кордоном, в Україні, та пошуку їхніх родичів. Це був один з елементів нашої стратегії, яку ми втілювали разом із купою інших людей, у том числі в державі, про тиск на політичні та військові еліти Росії, аби ті щось зробили з власним президентом. Ми зрозуміли, що не так важливо забирати в них активи — це приємно, але для них не смертельно, — як фізично витискати їхніх дітей назад у Росію. Це, принаймні, створює видимість загрози.

Щодо ставлення до влади в нас мало що змінилося. У нас є прописана політика, що ми входимо в публічну комунікацію, переважно конфліктну, з владою, тільки якщо інші способи впливу не спрацювали. Експертні переконання, непублічні перемовини, вмовляння, переконування — якщо все це не спрацювало й іншого варіанту, аби змінити поведінку влади, немає, тоді ми виходимо в публічну комунікацію. Наприклад, днями Верховна Рада прийняла закон, який нібито впроваджує процедуру конфіскації майна росіян на території України. Ця процедура не буде працювати. Ми повернемо конфісковане назад із компенсаціями, бо запропонована процедура прямо порушує конституцію України. А це означає гарантований програш у будь-яких міжнародних судах. До голосування ми спілкувалися з купою людей, переконували, казали, що це неправильний шлях. У самих же «слуг народу» був альтернативний законопроєкт, який прописував нормальну процедуру. Тобто в непублічному полі ми зробили все, аби влада вчинила правильно. Не вчинила. То що ж нам тепер, мовчати?

Фінансування наше фактично не змінилося — ми просто переставили свою роботу, погодивши це з донорами, на військові рейки. Раніше ми займалися адвокацією всередині країни, використовуючи іноземних стейкхолдерів — громадські й міжнародні організації, уряди інших країн, ЄС, — і тиснули на українську владу, аби вони робили реформи. Тепер навпаки, ми з українською владою і з іншими суб’єктами тиснемо на уряди інших держав, аби ті давали нам зброю. Зараз іде дуже хороша спільна робота з владою. Але це не зупиняє нас від того, аби коригувати владу, в тому числі за допомогою публічної комунікації, коли все інше не спрацювало.