Класичним ЗМІ нині доводиться не лише боротися за увагу аудиторію, шукаючи нові формати та підходи, а й протистояти соціальним медіа, які агресивно нарощують свій вплив. ЗМІ, які хочуть залишитися в площині якісної журналістики, мають віднайти своє місце та навчатися працювати в новому інформаційному середовищі. Головною їх перевагою може стати верифікація інформації та баланс між негативом і позитивом. Попри це, існує загроза з боку аудиторії, яка починає жити в світі емоцій, а не в реальності та правді.

Як суспільство впливає на медіа? Які позитивні та негативні тенденції заполонили медіапростір? Чому в ЗМІ менше говорять на важливі теми та хто в цьому винен? Про це та інше говорили медіаексперти під час першої панелі четвертої конференції National Media Talk «Медіа 2021: суспільна роль, виклики та перспективи».

 «Ми творимо добре проінформованого, але дуже малорозуміючого, інфантильного українця»

Епоху дефіциту інформації замінила ера різноманітного контенту. Може здатися, що це радше плюс, аніж мінус: адже люди мають вибір. Однак експерти кажуть, що корінь проблеми щодо сприйняття та засвоєння аудиторією інформації може ховатися саме в перевиробництві контенту, у швидкому інформпотоці.

«Люди все менше хочуть пізнання, вони все більше хочуть впізнання — читати й впізнавати себе. Це теж проблема перевиробництва інформації. Люди настільки втомлені, що втомлені від прагнення дістати нову інформацію, яка, можливо, розірве їхні шаблони», — вважає директор з аналітики ГО «Інтерньюз-Україна», головний редактор UkraineWorld.org Володимир Єрмоленко.

На його думку, нині у суспільства «тотальна амнезія», люди швидко забувають та мислять днями, максимум тижнями.

Головний редактор Liga.net Борис Давиденко теж звернув увагу на негативні наслідки від пришвидшення інформаційного потоку: «Якщо загалом говорити про вплив онлайн ЗМІ на суспільство: ми робимо добре проінформованого, але дуже малорозуміючого, інфантильного українця».

Ведучий «Телебачення Торонто» Роман Вінтонів має протилежну думку. Проблеми він вбачає в підході ЗМІ до створення новин, а саме: в кліповості. «Люди швидко забувають, мені здається. Чи медіа підіймають цю тему в інформаційному полі? Не підіймають, бо вони шукають нову сенсацію. Вести одну важливу тему протягом тижня, двох, трьох — мало хто собі це дозволяє. Медіа шукають сенсацію», — каже ведучий.

На його думку, медіа не встигають розібратися в причинах однієї важливої події, як уже перекидають сили на нову сенсацію. Причини цього — організація роботи редакції, бажання випередити й взяти свою частку аудиторію.

«"Щоб щойно не сталося — за 5 хвилин ми вам покажемо ще цікавіше" — це слоган усіх новин. Так можна змагатися, але в результаті це виглядатиме як крик, усе перевантажено. Якщо на таке дивитися весь час, перестаєш розуміти — що важливо, а що ні. Ти розумієш, що все важливо. Отаку маємо проблему, коли всі теми однаково сенсаційно подаються», — зазначив Вінтонів та поставив риторичне питання: як можна запам’ятати, коли кожен день нова сенсація?

«Більшість медіа живуть в парадигмі здобуття трафіку — там немає місця складним темам»

Медіаринок, як і будь-який інший, існує в парадигмі попиту й пропозиції. Говорячи про вплив медіа на суспільство, не варто забувати й про зворотній ефект. Здорові медіа не робитимуть контент заради контенту — його створюють для аудиторії. Під час формування контент-планів, при написанні та зйомці матеріалів журналісти думають над тим, яка тема має сподобатися їхній аудиторії, яка буде цікавою, важливою та корисною. Однак не завжди ці всі критерії поєднуються, тому, як каже головна редакторка «Української правди» Севгіль Мусаєва, «має бути баланс між корисною інформацією, яка потрібна, й тим, що відбувається і цікаве читачу».

Вона розповіла, що новина про бійку депутатів набирає набагато більше переглядів за статтю про судилище в окупованому Криму, але це не означає, що від висвітлення останньої теми варто відмовитися. Щодо непопулярних тем, за словами Мусаєвої, вважливу роль має форма, треба запакувати таким чином, щоб достукатися до кожної людини.

Борис Давиденко уточнює, що деякі ЗМІ відмовляються від складних тем, банально, через гроші.

«Медіа, які намагаються заробляти гроші на своє існування, живуть у парадигмі трафіку. Якщо ти заробляєш від трафіку, математика показує, що журналіст має дати тобі мільйон переглядів, а краще два, а краще три. А тепер питання, чи можуть складні теми принести таку кількість переглядів? Не можуть, тому більшість медіа живуть в парадигмі здобуття трафіку, зароблення грошей — там немає місця складним темам», — пояснює він.

Натомість головна редакторка «Дзеркала тижня» Юлія Мостова каже, що саме якісні ЗМІ мають формувати порядок денний для обговорення важливих речей, які не є хайповими — просто робити це цікаво.

«Людям потрібна казка, але ця потреба не має диктувати нам необхідність плазувати й не підіймати ті теми, які для суспільства актуальні. Ми, як і раніше, маємо намагатися когось везти, а не бути вагончиками», — зазначила головна редакторка «Дзеркала тижня».

«Суспільство хворіє на інформаційну булімію, наслідком якої є інтелектуальний дисбактеріоз»

Кліповість, швидкий інформаційний потік, відмова від важливих тем уже дають свої перші результати — емоції стали цікавішими за правду та реальну ситуацію. Цю тенденцію помітила Юлія Мостова.

«Свого часу ми мали аудиторію в Україні, яка, своєю більшістю, була налаштована на читання між рядками та на критичне мислення. Бо більшість людей тоді штовхало до недовіри своє мислення, а не емоції. Зараз ми маємо іншу історію. Зараз ми маємо, у своїй більшості, суспільство, яке не цікавиться реальністю, воно цікавиться емоціями. Тут багато в чому винні ми», — вважає вона.

Замість хороших, якісних новин та аналітичних проєктів, замість інформування та дискусії, на її думку, ЗМІ зробили вибір у бік заробітку та розваг.

Володимир Єрмоленко зауважив, що люди в своїх намаганнях навчитися вивільняти емоції не помітили, як стали рабами своїх емоцій.

«Сьогодні ми пожираємо один одного: медіа пожирає свідомість суспільства; а суспільство — серйозність і якість медіа, — каже Мостова. — Суспільство хворіє на інформаційну булімію, наслідком якої є інтелектуальний дисбактеріоз, коли люди пропускають повз себе розслідування, новини, думки, блоги, але нічого не залишають. Ми, журналісти, працюємо вже майже в пусте суспільство та майже в пусту владу. Це є сьогодні насправді виклик».

Однак Роман Вінтонів зазначив, що емоції — це засіб для утримання уваги аудиторії. «Щодо використання емоцій, то кожне медіа саме вирішує, чи готове використовувати цей гачок. Це такий самий засіб утримання уваги аудиторії, як і інші інструменти журналістики», — переконує він.

Головний редактор Liga.net не вважає, що все суспільство налаштоване виключно на емоції та інфотейнмент. Але меншість, яка думає та читає, — це важлива й ключова аудиторія, на неї видання спрямовує більшість зусиль. Натомість політично забарвлені ЗМІ, за його словами, мають просту, легку, але обмежену аудиторію.

Юлія Мостова також звернула увагу, що в суспільства є запит не на професіоналізм та стандарти медіа, а на визначеність, у чиїх інтересах вони працюють: «Люди хочуть, як маленькі пташенята, щоб їм усе переживане відригнули в клюв, щоб воно вже було помічене — заради кого все це робиться».

«Реальність в країні намагаються моделювати політтехнологічними методами»

Перед класичними засобами масової інформації постали й нові виклики — соціальні медіа, які стрімко та агресивно відбирають увагу аудиторії. Традиційні ЗМІ мають пристосуватися до нової реальності, адже нині все важче одноосібно формувати картину дня. Як каже головна редакторка УП, «телеграм-канали, фактично, створюють інформаційну повістку».

Володимир Єрмоленко уточнив, що соціальні медіа створюють «не реальність фактів, а реальність думок, емоцій». «Революція телеграм-каналів не лише в їхній анонімності; а ще й у тому, як вони привчили суспільство бути в режимі чуток, а не в режимі фактів та інформації. Фактично, більшість з них дає інформацію, яку вони не просто не перевірили, а, яку неможливо перевірити», — стверджує він.

Окрім соціальних медіа, існують інші загрози — нині повернулася епоха темників 2002—2004 років, вважає голова ГО «Детектора медіа» та шефредакторка групи видань «Детектора медіа» Наталія Лигачова. «Дуже зросла роль політтехнологій. Це намагаються робити, але не засобами класичних темників, а використовуючи телеграм-канали, використовуючи телефонне право, — пояснила вона. — Коли намагаються моделювати реальність в країні суто політтехнологічними методами й технологічними засобами — це вже велика небезпека».

Севгіль Мусаєва зазначила, що український медіапростір схожий на американській часів президенства Дональда Трампа чи британській часів Brexit, однак має свою унікальні моменти: «По-перше, серіальна реальність. Ми всі живемо в серіалі "Слуга народу", який знімається й далі, бо в нас країною керують продюсери. Їм потрібно створювати інформаційні приводи, змінювати героїв, учасників цього серіалу. Ми є дещо заручниками цієї ситуації. По-друге, роль анонімних телеграм-каналів. Коли ми обговорюємо вплив медіа на суспільство, чи суспільства на медіа, варто виокремлювати й телеграм-канали». 

Ведучий «Телебачення Торонто» сказав, що ЗМІ мають пристосуватися до нової реальності та знайти своє місце в новому середовищі.

«Ми живемо в новому середовищі, коли засоби масової інформації втратили монополію на постачання інформації. Зараз медіа — це фейсбук-сторінка, телеграм-канал. Наша роль трошки змінюється. Ми маємо пристосуватися до того. Я б говорив не про конкретне ЗМІ, а про медіа загалом. Ми, як інститут, який виконуємо певну функцію — хтось більше розважає, хтось більше дає фактажу. Ми зараз маємо навчатися та перевинайти нашу функцію в цьому новому середовищі», — резюмував він.

«Ставити більше питань, ніж діагнозів»

У світі, де ідея про «кожен з нас журналіст» переросла у «кожен з нас президент», класичним ЗМІ треба вибороти своє місце. І зробити це можна лише журналістськими методами, не впадаючи в пропаганду та маніпуляції.

«Медіа треба зрозуміти, чи ми включаємося в пропаганду чи не включаємося. Якщо ми хочемо протиставити щось пропаганді — все, що ми можемо протиставити, — це пропаганду. Як тільки ми включаємося в цю історію — ми перестаємо бути журналістами, медіа і стаємо солдатами. На війні будь-які засоби важливі, якщо вони ведуть до перемоги. Якщо ти пропагандист — це не журналістика. Якщо ми знаходимося на території журналістики, у нас немає достатньо інструментарію, щоб щось протиставляти пропаганді. Усе, що в нас є, — це засоби журналістики: правда, факти, перевірка фактів, оперативна доставка інформації в обгортці, щоб споживала аудиторія», — розповів Роман Вінтонів.

Наталія Лигачова закцентувала увагу, що більше журналістів починає задумуватися про відповідальність, а також зростає кількість журналістів та видань, які хочуть працювати якісно. Для роботи якісних ЗМІ, у тому числі й у протистоянні соціальним медіа, вона порадила:

• Акцентування на верифікації інформації — це може бути наскрізним позиціонуванням класичних медіа поряд з нетрадиційними.
• Тримати баланс між негативом і позитивом.
• Ставити більше питань, ніж діагнозів. Журналісти мають перейти на інший тон інформування, щоб аудиторія більше думала.

Шефредакторка «Детектора медіа» додала, що в сучасному інформаційному потоці немає змоги шукати істину лише засобами дискусії.

«Ми так чи інакше йдемо до того, щоб регулювати потоки інформації. Уряди всіх країн намагаються йти в цьому напрямку. Наша справа, щоб це не наступало на право людей знати правду. Як прописали "Репортери без кордонів": "Право на свободу — це право на отримання достовірної інформації" — це ключ до вирішення цієї проблем. Інша справа — хто вирішує, достовірна чи недостовірна інформація. Головний виклик, мені здається, у тому, що ми не розуміємо, хто має вирішувати, де дезінформація, де достовірна інформація. Ми не розуміємо роль урядів, роль суспільства, роль держави. Над цим треба думати й виробляти спільний для всього світу механізм», — сказала вона та додала, що свобода слова й поширення інформації має стосуватися лише перевіреної інформації.

Головний редактор Liga.net вважає, що це може бути великим викликом для влади.

«ЗМІ повинні намагатися знайти істину та правду. Ця відповідальність контролюється владним, незалежним інститутом. Проблема, що зі сторони ЗМІ майже нульова довіра до влади: що би влада не намагалася зробити, вона натикається на недовіру й одразу відторгнення. Тут у влади великий виклик, якщо вони ще хочуть — не скажу регулювати — хоча б почати розбиратися, що відбувається в ЗМІ, то треба вибудовувати цю довіру», — резюмував він.

Фото: National Media Talk