У межах спецпроєкту «Детектора медіа» «Медіа vs Covid-19» досвідом кризового менеджменту, долання викликів карантинної доби, а також знахідками позитиву вже поділилися керівники розмовних та музичних радіостанцій, телевізійних каналів та холдингів і мультимедійних інтернет-платформ. А чи впоралися українські та світові медіа з новими обставинами та як коронавірусна пандемія та прийдешня криза далі вплинуть на журналістику й медіаринок, «Детектор медіа» запитав у медійних експертів.

Читайте на «Детекторі медіа» протягом двох тижнів відповіді на наші запитання від Насті Станко, Павла Казаріна, Отара Довженка, Сергія Рачинського, Наталії Лигачової, Юрія Бутусова, Гайгисиза Гелдієва, Олексія Мацуки, Катерини Коберник, Віктора Трегубова.

Першою про вплив пандемії на медіа розмірковує Ніна Кур’ята — журналістка, медіаконсультантка, колишня голова Української служби BBC (2011–2019 роки).

— Ніно, як змінилося ваше професійне життя з початком коронавірусної пандемії та карантину?

— Як не дивно, підвищився запит на консультативні та тренерські послуги. Багато хто вважає, що під час кризи в першу чергу починають економити на консультаціях і тренінгах, однак коронавірусна пандемія та пов’язане з цим переформатування медіаринку показало, що це не зовсім так. Стала в нагоді й моя перша освіта мікробіолога та вірусолога. Вкупі з редакторським досвідом це виявилося такою комбінацією, яка була дуже затребувана з боку колег не тільки з України, а й Білорусі, Росії, Таджикістану, Киргизстану та інших країн Європи й Азії.

За квітень я провела три вебінари про висвітлення пандемії COVID-19 для журналістів із різних країн СНД на запрошення Internews Network — разом із медійним радником організації Артемом Ліссом. Зокрема, «СМИ в эпоху COVID: как говорить с учеными и чем опасны цифры» та вебінар для європейських журналістів англійською мовою. Взяла участь в онлайн-токшоу «Інформаційна вірусологія: не вір — перевір!», яке організував IREX, а також провела два вебінари для дітей та юнацтва про те, що таке інтернет-журналістика та як краще підготуватися до інтерв’ю, організовані проєктом Youth Media Lab.

Карантин негативно вплинув саме на ті моменти, коли треба зустрічатися з людьми, щось обговорювати, їхати у відрядження тощо. Велику частину роботи я й до карантину робила за домашнім комп’ютером, однак була вагома й «зовнішня» складова. Раніше я могла обговорити новий проєкт або в офісі клієнтської організації, або з потенційним новим партнером у кав’ярні, тепер же все це перейшло в онлайн.

На жаль, довелося відкласти поїздки до Львова, де я консультую проєкт «Твоє місто». Ми продовжуємо на відстані ту роботу, яку ми так провадили й раніше, — обговорення по телефону, обробку документів тощо. Але, приміром, попрацювати з усім колективом водночас вийде тільки після зняття карантину й запуску міжміського сполучення.

Однак досвід вебінарів та онлайн-токшоу показав, що до нових умов праці можна досить легко адаптуватися. І тепер я думаю, що навіть після карантину такі формати будуть активно використовуватися, тому що в деяких випадках це — значна економія часу й коштів.

— Які джерела і які особистості (не обов’язково журналісти, медійники) допомагають вам краще зрозуміти ситуацію та її можливі наслідки — в тому числі економічні, політичні, геополітичні?

— Я дивлюся вебінари PEN-клубу та Києво-могилянської бізнес-школи, відповідно, і список особистостей пов’язаний із ними. Також інколи читаю міжнародні професійні ресурси. А ще моя стрічка на фейсбуку — це переважно медійники й медійниці, тому в їхніх постах можна теж дізнатися багато корисного й цікавого. Називати окремих імен не буду, щоб нікого не пропустити.

— Які позитивні та, навпаки, негативні тенденції в українських та світових медіа ви спостерігаєте за час пандемії та обмежувальних заходів? Чи вдалося медіа швидко і сповна трансформувати свою роботу в нових обставинах? Кого ви можете поставити у приклад іншим?

— Перша тенденція, яка впадала в око в українських медіа з початком коронавірусної пандемії, — це клікбейт, нагнітання паніки й часто «апокаліптичні» заголовки, епітети й емоційно забарвлені ярлики. Наприклад, «смертельний вірус» тощо. Все це створювало довкола вірусної хвороби із середньою смертністю на рівні 3 % такий рівень паніки, ніби йдеться про особливо небезпечну інфекцію рівня чуми. Я думаю, що й те, що сталося в Нових Санжарах чи на Буковині, коли інфікована коронавірусною інфекцією жінка благала односельців не палити її хату, — це теж наслідки паніки, яку розганяли ЗМІ замість того, щоб виконувати свою просвітницьку місію.

Пригадуючи перші дні й тижні пандемії, не можу не сказати, що багато видань в Україні і світі перетворилися буквально на «вісники коронавірусу»: з одного боку, постійно оновлювалася інформація про кількість нових хворих та померлих, а з іншого — й суспільство було настільки розігріте невідомістю й панікою, що попит на ці новини був високий. Однак самі по собі цифри про кількість нових хворих дають мало інформації про тенденцію, а порівнювали їх із попередніми чи загальними даними далеко не всі. Це було трендом майже для всіх медіа, які я бачила: повна стрічка новин про коронавірус із кількістю нових хворих і померлих у заголовках.

Не буду нікого виділяти, але скажу, що найкраще впоралися з новими викликами ті медіа, які змогли допомогти читачу не борсатися в безкінечному потоці кількісної інформації, а переробити її якісно й подати читачу щось більше, ніж просто постійно оновлювана стрічка новин. Я думаю, це і стало тим поштовхом, який вказав медіа напрям їхньої подальшої еволюції в нових умовах.

— Як, на вашу думку, коронавірусна пандемія й економічна, соціальна криза, які прийдуть за нею, можуть змінити журналістику і сферу медіа в Україні та світі? Чи прогнозуєте ви зміни в моделях фінансування медіа?

— Зміни в бізнес-моделях уже подекуди настали: навіть великі й успішні ЗМІ почали шукати нові джерела доходу — наприклад, «Ліга» запровадила добровільні пожертви. Так само шукають підтримки у вигляді донатів й інші медіа, більші чи менші. Я думаю, це тільки початок пошуку й розвитку нових бізнес-моделей, тому що рекламна модель і до коронавірусної кризи вже не забезпечувала всіх потреб медіабізнесу, і ця криза тільки прискорила пошук нових шляхів фінансування.

Що ж стосується контенту — я думаю, що тут вигідно будуть вирізнятися ті медіа, які придумають оригінальні редакційні рішення і збережуть свого користувача, а ще залучать нову аудиторію. Взагалі, зміна умов спонукає до пошуку нестандартних рішень, тому це — такий собі рушій еволюції.

Із чим стало однозначно складніше і про що говорять практично всі медійники — так це з доступом до спікерів не у віртуальному житті, а в реальному. Левова частка спілкування влади зі ЗМІ та громадянами відбувається онлайн, це односторонній процес, онлайн-брифінг закінчується рівно тоді, коли вимикається трансляція, й немає можливості поговорити зі спікером «у кулуарах» чи обступити політика й поставити йому всі запитання, які потрібно. Тут, напевно, має допомогти такий інструмент, як журналістські запити, але вони не заміняють блискавичних питань і відповідей «вживу».

З іншого боку, в життя медіа ще більше увійшли інтерв’ю чи трансляції через програми відеозв’язку, і я думаю, що після карантину вони й залишаться там, де немає можливості полетіти на інший бік планети заради одного інтерв’ю, або в тих ЗМІ, які не мають власних кореспондентів у тих регіонах, де відбуватиметься щось цікаве. Журналісти різних ЗМІ вже починають обмінюватися координатами й робити репортажі з тих міст, де вони перебувають, для інших медіа.

— Як, на вашу думку, зміниться медіаспоживання? Чи залишиться в людей (і як надовго) звичка споживати медійний контент так, як під час карантину? За рахунок чого медіа зможуть утримати здобуту аудиторію після карантину?

— Споживання медійного контенту варте окремого кількісно-якісного дослідження. Звісно, воно на початку пандемії зросло, про це є багато валідних даних із різних країн світу. Люди стали більше дивитися телевізор і переглядати інтернет-ресурси. Я думаю, людьми рухало кілька чинників: стрес, тривога, непевність, а також багато вільного часу, який раптово з’явився в тих, кого відправили на карантин, у відпустку чи звільнили з роботи. У першій фазі пандемії й карантину всі постійно гортали інтернет, тому що володіння найсвіжішою інформацією дає відчуття контролю над ситуацією, а ще якісна інформація критично необхідна для ухвалення рішень. І багато людей намагалися знайти відповіді на нагальні запитання, саме читаючи новини.

Однак через місяць інтерес до статей і новин на коронавірусну тематику істотно впав. Іншими словами, люди втомилися від великої кількості одноманітної інформації (а більшість контенту все-таки становили новини про кількість хворих, померлих і тих, хто видужав). Водночас, вони вже пристосувалися до карантину, минула стадія гострого стресу, і, напевне, зник той імпульс, який раніше змушував їх постійно оновлювати сторінки інтернет-видань. Більше того, з’явилися дані про те, що рекламодавці не хочуть, щоб реклама їхнього продукту з’являлася поруч із матеріалами про коронавірус. Тобто маємо такий парадокс, який медіа мають вирішити: коронавірус продовжує залишатися темою № 1, матеріали про нього становлять левову частку контенту, відвідуваність медіа висока, а ставити рекламу може виявитися ніде. Це має підштовхнути медіа до того, що треба розвивати й інші теми, хоча в нинішніх умовах це досить складно, бо коронавірус втрутився практично в усі сфери нашого життя. І це — той виклик, на який кожне медіа має шукати власні відповіді.

Після кожного піку медіаспоживання, який відбувається у критичній, кризовій ситуації, неминуче настає спад. Ми вже зараз бачимо, що люди «втомилися» від одноманітних новин із цифрами, призвичаїлися до ситуації, багато хто почав працювати вдома, а з послабленням карантину люди поступово почнуть виходити на роботу, і в них буде все менше часу на таке активне медіаспоживання, як тепер. Однак кожен пік може принести приріст аудиторії тому медіа, яке добре себе зарекомендувало в цій кризовій ситуації — публікувало корисні, цікаві, грамотні матеріали, подавало перевірену інформацію й тим самим завоювало довіру читача. Тому я певна, що в таких ЗМІ навіть після загального спаду медіаспоживання залишиться приріст аудиторії.

— На вашу думку, чи опанували більше українців за час пандемії навички інформаційної гігієни та медійної грамотності? Чи залишаться ці навички з ними? Як ви дійшли таких висновків?

— На жаль, я не помітила підвищення медіаграмотності, а навіть навпаки. В перші дні, коли ситуація в Європі й Україні стала стрімко розвиватися, довкола неї утворилося стільки паніки, що нею скористалися всі, хто тільки міг, — навмисне чи ненавмисне. Люди пересилали один одному по вайберу якісь поради з посиланням на нікому не відомих людей, які суперечили здоровому глузду. Але коли людина перебуває у стадії гострого стресу — а саме в ній ми всі тоді й перебували, — то над здоровим глуздом переважають емоції. Людина спочатку натискає в телефоні «переслати всім», а потім дочитає до кінця, а ще рідше — перечитає й подумає, чи може це бути правдою. Мені особисто доводилося кілька разів спростовувати ті фейки, які мені надсилали мої знайомі.

Так само сумно було спостерігати й ту кількість неправдивої інформації, яку публікували ЗМІ. Згадайте тільки ажіотаж довкола цілющих властивостей лимонів та імбиру, який різко підскочив у ціні через публікації, що ним можна вилікуватися від коронавірусу. На своїх вебінарах я показувала журналістам, де брати підтверджену, перевірену наукову інформацію про коронавірус, як її правильно інтерпретувати та де шукати спростування фейків. Особливо хочу відзначити антифейкові проєкти AFP та ВООЗ, присвячені коронавірусу.

Фото — Марія Дука