У листопаді в Будапешті відбувся World Science Forum — чотириденний захід, який зібрав науковців та дослідників з усього світу. Крім суто наукових виступів, на World Science Forum також говорили і про сучасність та майбутнє наукової журналістики. Такі обговорення стали можливими завдяки World Federation of Science Journalists — організації, яка об’єднує наукових журналістів з різних країн. Авторка «Детектора медіа» Олександра Горчинська підсумувала висновки із цих дискусій.

Науковий журналіст — вузькоспеціалізований профі чи «універсальний солдат»?

Хто ж такі наукові журналісти і що таке наукова журналістика загалом? В ідеальному розумінні, наукові журналісти — це не просто ті, хто вміють добре писати, створювати цікаві сюжети на радіо або телебаченні. Вони також глибоко розбираються у темі, знаються на тому, про що пишуть та здатні пояснити своєму читачеві простими словами найскладніші процеси, розтлумачити термінологію та пояснити, як і на що конкретно вплине той чи інший процес. Часто наукові журналісти фокусуються на якійсь конкретній сфері. Наприклад, лише на медицині чи екології, пишуть лише про технологічні новинки або, приміром, добре знаються на темі космосу.

Проте реалії багатьох країн є зовсім інакшими. Журналісти, які цікавляться науковими темами, є чи не в кожному куточку світу. Але більшість із них вважають це радше одним із професійних інтересів, аніж своєю основною спеціалізацією.

Чимало журналістів і досі є для своїх редакцій «універсальними солдатами», які готові робити все і про все. Особливо це стосується журналістів, які працюють з новинами. Вони можуть писати про різні теми, від культури до політики, іноді роблять тексти чи сюжети про наукові здобутки або цікаві відкриття. Проте зазвичай не занурюються глибоко в ці теми, обмежуючись лише пресрелізами та парою коментарів. Часто так відбувається через брак часу та кадрів — журналіст знає, що на нього чекає ще купа іншої різнопрофільної роботи, а тому ресурсу заглибитись у наукову тематику просто не вистачає. Навіть якщо є бажання на це.

Сьогодні у світі існує кілька мереж, які об’єднують наукових журналістів. Одна з найвідоміших — Balkan Network of Science Journalists, також — European Federation for Science Journalism, Balkan School of Science Journalism, World Federation of Science Journalists. Проте такі мережі є далеко не в кожній країні світу та не в кожному регіоні.

До прикладу, в Україні немає жодного схожого об’єднання або організації. Проте для українських журналістів регулярно відкриті закордонні можливості — семінари та воркшопи в інших країнах. Крім того, WFSJ радо запрошують українських медійників долучатися до своєї мережі за власною ініціативою та брати участь у різноманітних заходах.

Інше питання — чи є наукові журналісти в Україні як такі. Зокрема, у відповідь на питання про це у фейсбук-групі «Незалежна медіа-профспільнота» користувачі згадали про онлайн-журнал «Куншт», дехто навіть провів аналогію наукової журналістики з тим, що робить ексочільниця Міністерства охорони здоров’я Уляна Супрун. Дійсно, її дописи могли б бути науковою журналістикою, якби вона сама була журналістом. Але нині це скоріше можна назвати терміном «популяризаторство науки». Проте аж ніяк не науковою журналістикою.

Чи є конфлікт між науковою журналістикою та політикою?

Як зазначили учасники дискусії під час форуму в Будапешті, у багатьох країнах має місце конфлікт між журналістами, які висвітлюють наукові теми, та владою. У чому це проявляється?

Нерідко буває так, що політики не дослухаються до порад, які намагаються давати наукові журналісти у своїх матеріалах чи сюжетах. Одна з найбільш актуальних тем сьогодні — це медичний канабіс та його дія на організм людини. Ця проблема актуальна і для України. Зазвичай, у таких випадках, як цей, влада не хоче брати до уваги матеріали ЗМІ, у яких журналісти розкладають все по поличках та детально описують дію канабісу, його користь, шкоду, розказують про дозування, види медичних препаратів на основі канабісу тощо. Будь-які аргументи, наведені журналістами у вивченні таких «слизьких тем», будуть «недостатніми», якщо це не вигідно владі.

Приклади можуть бути й більш прозаїчними. Одна з історій, яка облетіла всі світові ЗМІ цього року — Дональд Трамп та карта урагану Доріан. Нагадаємо, тоді американський президент кілька разів публічно озвучив неправильні прогнози щодо можливого руху урагану, зазначивши, що від природного катаклізму може постраждати штат Алабама. Трамп посилався на неправильну карту, але відмовлявся визнати це, навіть коли його почали виправляти журналісти і метеорологи.

Нерідко трапляється так, що політики не хочуть дослухатися до журналістів та науковців, вважаючи, що «вони самі краще знають». І це — найголовніша помилка.

Чи мають наукові журналісти займати чиюсь сторону у спорах?

Ще одне актуальне питання — як має поводитися науковий журналіст у конфліктах та спорах. Чи повинні журналісти ставати на чийсь бік, а чи мають дотримуватися нейтралітету?

Для кращого розуміння проблеми змоделюємо кілька ситуацій. Наприклад, уявімо, що влада вашої країни заявляє про суттєве скорочення фінансування наукової галузі. Як має поводитися науковий журналіст? Чи має право він стати на бік науковців та захищати їхню позицію? Або ж матеріали мають бути нейтральними, збалансованими?

Чи мають наукові журналісти та журналістські спільноти підтримувати народні петиції, якщо вони безпосередньо стосуються саме науки? Чи підтримка має бути рішенням конкретного журналіста, його персональною позицією, яка ніяк не збігається із загальною думкою редакції, організації чи спільноти?

Так, дійсно, в подібних випадках наукові спільноти, громадські об’єднання та активісти зазвичай розраховують на підтримку журналістів. Але важливо пам’ятати про те, що журналіст — це не активіст. І захист чиїхось інтересів не входить до прямих обов’язків журналіста. Хіба що тільки йдеться про суспільні інтереси — але це вже питання глобального масштабу.

Ілюстрація: sciencenews.org