Вигорання — це стан виснаження, коли людина не здатна ефективно працювати, почувається спустошеною вже на початку робочого дня, переживає байдужість до роботи і власної кар’єри. Відчуття, знайомі багатьом, хто безупинно працює та всього себе віддає улюбленій справі. Як багато працювати й не вигоріти — «Детектору медіа» розповіли Мирослава Гонгадзе, Андрій Куликов та Сергій Рахманін.

Мирослава Гонгадзе, головна редакторка й керівниця Української служби «Голосу Америки», дослідниця Фундації Німана, Гарвард:

– Я вигораю. Я вигоріла дуже сильно торік. Цей вічний дедлайн і ситуація постправди дуже сильно вибили мене з колії. Почала сумніватися в тому, що роблю, і взагалі сумніватися у професії.

Я взяла на роботі академічну відпустку. Мені вдалося отримати стипендію в Гарварді і практично рік я навчалася. Тепер повертаюся до справи з новими силами. Я трошки відпочила й набралася досвіду.

Бачила дуже багато колег у таких самих кризах. Тоді ти розумієш загальні тенденції, з якими якось треба боротися, й ти бачиш свою особисту відповідальність у якихось моментах. Це дуже допомагає.

Коли немає можливості залишити на певний час роботу, треба знаходити шлях. Займатися спортом: бігати, плавати. Проблема в тому, що якщо ми не будемо берегти себе, то ми не будемо адекватними й не зможемо робити свою роботу адекватно. Ти відповідальний за своє емоційне здоров’я і треба його берегти.

Я плаваю, займаюся у спортзалі, ходжу обов’язково 10 кілометрів на день. Намагаюся тримати себе у формі.

Складно знаходити час на себе, коли дуже багато дзвінків. Для цього і створили тайм-менеджмент. Мені зараз легше говорити, тому що я рік не працювала, але це завжди складно, бо дуже багато людей потребують твоєї уваги, особливо твої підлеглі. Інколи доводиться зачиняти двері, щоби планувати, думати над перспективами, шукати час для розробки проектів.

Сергій Рахманін, перший заступник головного редактора газети «Дзеркало тижня. Україна», автор програм «Апокриф» на «Радіо НВ» та «Гра у класику» на телеканалі ZIK:

– Я сам не знаю, як поєдную три місця роботи. Якщо об’єктивно — це дуже складно. По-перше, в мене такий режим, що я мушу переключатися з одного процесу на інший. Телебачення, радіо і друкована преса — це не зовсім одна й та ж сама професія.

Найскладніше те, що в мене практично немає вихідних: коли закінчується одна робота, розпочинається інша.

Коли вигораю, намагаюся більше спати.

У мене був хороший вишкіл. Зрозуміло, що мені не двадцять і мені це дається важче. Коли мені було двадцять років, я працював на двох роботах одночасно: вантажником на хлібзаводі і журналістом у газеті «Молода гвардія». Перевага полягала в тому, що ці будівлі були поруч, через дорогу. Я ніч працював вантажником, переходив дорогу, лягав спати на стіл, спав чотири години — й тоді весь день працював журналістом. Знову переходив дорогу, працював вантажником.

Я привчався дуже заощадливо використовувати час. При такому режимі роботи в мене було особисте життя, я писав вірші, ходив на футбол і читав книжки. У 1992 році я працював одночасно у трьох виданнях. У кожному з них думали, що я працюю тільки в них. Це тоді, коли не було електронної пошти, інтернету, мобільних телефонів. Пересувався на метро й автобусах.

Тепер я більше часу приділяю родині.

Берете аркуш паперу. Розкреслюєте його на три частини. Будуєте графік із мінімальними втратами для життя і здоров’я, й це допомагає поєднувати різні види діяльності.

Андрій Куликов, голова правління, співзасновник і ведучий «Громадського радіо», член Комісії з журналістської етики:

– Коли відчуваю, що вигораю, згадую історії, які відбуваються на радіо. Приміром, був у нас у гостях чоловік, який організував музей комп’ютерів у Харкові й Києві. Ми говорили, були дзвінки слухачів. Ішлося, зокрема, про те, що людям старшого віку треба навчатися працювати з комп’ютером. Один зі слухачів із Черкас каже, що я би залюбки, але в мене немає грошей на ноутбук. За чотири хвилини нам надіслали повідомлення, що є людина в Черкасах, готова цій людині дати ноутбук. Такі історії лікують вигорання.

Позитивні досвіди на роботі, безперечно, допомагають від вигорання. Ця конкретна історія про одну людину. Є інші історії про одну, двадцять, тридцять людей. І розумієш, що життя навколо змінюється завдяки нашій роботі. Буває нелегко, але ми можемо завжди знайти приклади, коли відбулося дещо хороше й не відбулося поганого.

Не може бути, щоб не було позитивних досвідів на роботі. Треба пошпортатися у своїй пам’яті і практику колег знати. Іноді ти працюєш у специфічній галузі, але навіть якесь твоє викриття, що розслідувальників стосується, допомагає, щоб хибна практика не множилася. Іноді ти черпаєш натхнення з того, що зробили інші люди.

Якщо говорити про фізіологічні поради, то треба йти до лісу, збирати гриби і слухати музику в навушниках.

Я змінював сфери діяльності. Завжди були різні причини. Перша зміна газети на радіо пов’язана з пошуком нового досвіду і з кращими умовами праці. Іноді зміна роботи була пов’язана з політичним вичавлюванням мене із професії. Остаточний перехід на радіо пов’язаний із розумінням того, наскільки воно важливе для інформування та підняття дискусій.

Фото: RTDNA, National Media Talk, Валентина Балабанова