З чого все починалося?

Заснували Премію імені Георгія Ґонґадзе у 2019 році Український ПЕН (громадська організація, що обстоює свободу преси і виступає проти цензури) у партнерстві з Асоціацією випускників Києво-Могилянської бізнес-школи та виданням «Українська правда». За словами засновників, ця відзнака має стати об’єднавчим фактором української журналістики.

Ведучі церемонії - віце-президентка Українського ПЕН Тетяна Терен та актор В'ячеслав Довженко

Віце-президентка Українського ПЕН Тетяна Терен каже, що за десятки років своєї діяльності організація створила багато проектів, але жоден з них не стосувався журналістів. Український ПЕН започаткував премію для поетів Василя Стуса і для мовознавців Юрія Шевельова.

Готуватися до цієї події почали ще рік тому. Члени Українського ПЕН обговорювали, як це може бути, за яким критеріями видавати нагороду і багато інших організаційних питань. «Для нас було дуже принципово, що саме з цього імені (Георгія Ґонґадзе. – ДМ) розпочинаємо наші проекти для журналістів в Україні. Я дуже хотіла б, щоб ця премія стала нагадуванням для всіх нас про Георгія Ґонґадзе, який вплинув на розвиток журналістики в Україні і справу якого досі не розкрили» – наголосила пані Терен.

За її словами, премія спрямована не на борців за свободу слова, а на тих, хто розвиває журналістику: «Для української журналістики дуже важливо, щоб ця премія вручалася не за боротьбу, не за відвагу та сміливість, як дуже часто в нас прийнято, а тим, які будують і розвивають українську журналістику, які є новаторами у своїй професії, які допомагають відкривати формати і створюють медіа».

Тетяна Терен закликала учасників церемонії пам’ятати про трьох українських журналістів, які зараз перебувають у скрутному становищі: Роман Сущенко, журналіст «Укрінформу», який засуджений російським судом до 12 років колонії; Микола Семена, кримський журналіст, засуджений окупаційною владою до двох з половиною років ув’язнення умовно і двох років заборони професійної діяльності; та Станіслав Асєєв, журналіст, який перебуває в колонії на окупованій території Донецької області.

Солідарність журналістів у лекції головреда Kyiv Post

Лекцію з нагоди відкриття церемонії прочитав головний редактор Kyiv Post Браян Боннер. Її тема стосувалася викликів, які стоять перед журналістами.

Браян Боннер, Kyiv Post

Спікер говорив про Георгія Ґонґадзе як про людину, яка наважилася на кампанію «Україна без Кучми», як про того, хто насмілився йти проти системи.

Найбільшим викликом для мас-медіа спікер назвав відсутність бізнес-моделі. ЗМІ фінансують інвестори, донори, реклама, й на останньому місці – читачі. На його думку, єдиний спосіб мати незалежність – це зробити всі журналістські продукти платними.

Також викликами, які стоять перед журналістами, на його думку, залишаються етика, перевірка фактів і донесення голосу людей.

На думку спікера, багато проблем, які виникають у журналістів з різними інституціями, можна вирішити шляхом солідарності між журналістами. Наслідком багатьох проблем є те, що ми досі не знаємо, хто вбив Ґонґадзе.

«Коли в Америці один полісмен відчуває утиск своїх прав, інші об’єднуються задля того, щоб захистити права своєї професії. Так само мають чинити й українські журналісти» – зазначив пан Боннер.

Спогади Мирослави Ґонґадзе

Перед представленням номінантів премії зі словом виступила Мирослава Ґонґадзе, вдова покійного Георгія Ґонґадзе, очільниця Української служби «Голосу Америки». Вона розповідала про їхню першу зустріч, як вона допомагала Георгію відкрити перший центр грузинської культури у Львові, як вони обидва прийшли в журналістику (вона була юристом, а він – викладачем).

Мирослава Ґонґадзе

«Щаслива, що вдалося заснувати цю премію. Георгій поклав своє життя задля пошуку правди. Сьогодні, в епоху постправди, правда стала на вагу золота. Премія Георгія Ґонґадзе має стати премією для тих, хто відповідально і новітньо творить шляхи для пошуку правди», – наголосила пані Ґонґадзе.

Мирослава Ґонґадзе з донькою

Номінанти премії

Претендентами на премію стали журналісти, які працюють в Україні та протягом останніх п'яти років лишалися в професії. До списку номінантів цього року увійшов 21 український журналіст, але до фіналу дійшло троє:

• Вахтанґ Кіпіані – журналіст, публіцист, історик; головний редактор інтернет-видання «Історична правда» та однойменного тележурналу на каналі ZIK; засновник Музею-архіву преси.
• Тарас Прокопишин – головний виконавчий директор та один із засновників медіапроекту The Ukrainians; засновник проекту Creatives – онлайн-журналу про лідерів креативних індустрій.
• Сергій Рахманін – перший заступник головного редактора газети «Дзеркало тижня. Україна», автор програм «Апокриф» на «Радіо НВ» та «Гра у класику» на телеканалі ZIK.

Вахтанг Кіпіані

Сергій Рахманін

Тарас Прокопишин

До капітули премії (члени журі) цього року ввійшли: дружина Георгія Ґонґадзе, журналістка, головна редакторка і керівниця Української служби «Голосу Америки» Мирослава Ґонґадзе; президент Українського ПЕН, письменник Андрій Курков; журналістка, співзасновниця та власниця видання «Українська правда» Олена Притула; голова Асоціації випускників Києво-Могилянської бізнес-школи Микола Демченко; експерт зі стратегій, керівник експертної компанії pro.mova, член Несторівської групи, член наглядової ради Суспільного мовлення Євген Глібовицький;  журналістка, перекладачка, власна кореспондентка журналу «Український тиждень» у Франції Алла Лазарева; декан Києво-Могилянської бізнес-школи Олександр Саврук;  журналістка, письменниця, правозахисниця Лариса Денисенко; професор історії, директор Українського наукового інституту Гарвардського університету Сергій Плохій.

Вони відбирали переможця за кількома критеріями:

• відданість принципам і цінностям незалежної журналістики;
• професійність і компетентність;
• інноваційність;
• суттєвий внесок у медіасередовище;
• створення матеріалів, які зробили внесок у вирішення проблем у суспільстві та в країні.

Член капітули Євген Глібовицький розповів, яким чином визначили лауреата: «Тут багато факторів, чому Вахтанґ став лауреатом: його доробок і серйозність, з якою він на цьому шляху. Достойних кандидатів було багато і було дуже складно вирішити. Я думаю, що Вахтанґ, так само, як і Сергій, за багато років довели, наскільки вони віддані місії. Для Тараса це визнання його талантів. Вахтанґ, на думку капітули, є актуальним лауреатом у цьому році».

Мирослава Ґонґадзе і Євген Глібовицький

Реакція переможця

Вахтанг Кіпіані отримує нагороду

Під час вручення нагороди Вахтанґ Кіпіані розповів про веселі ситуації, які проживав разом з Георгієм Ґонґадзе, і про те, що йому хочеться плакати, коли згадує його історію. «У якийсь момент я зрозумів, що не хочу більше писати про політиків. Я зрозумів, що місце на шпальті або час в ефірі може бути відданий для Євгена Сверстюка чи для депутата якоїсь партії. Ви віддаєте час людям, які нічого не варті. Час потрібно витрачати якомога раціональніше», – сказав він.

Колеги вітають Вахтанга Кіпіані

Щодо премії переможець зауважив, що це той випадок, коли йому не важливо, хто отримав нагороду. І зізнався, що його журналістське життя не склалося б так, як склалося, якби не матеріали Сергія Рахманіна. «Емоції – це вдячність людям, які мене обрали. Але цю премію на сто відсотків міг би отримати хтось із моїх колег. Ми в “Історичній правді” знаходимо факти історії, які актуальні. Ми через сито пропускаємо те, без чого не може розвиватися громадянин. Ми пишемо про те, що нас оточує, але через історичний аспект», – зазначив він.

Про те, як розпорядитися грошовою винагородою (3 тис доларів), пан Кіпіані ще думав.

Лариса Денисенко і В'ячеслав Довженко

Сергій Рахманін і Лариса Денисенко

Тарас Прокопишин і Євген Глібовицький

Роман Романюк, "Українська правда"

Андрій Куликов, "Громадське радіо"

Наталя Гуменюк ("Громадське ТБ") і Лариса Денисенко

Діана Дуцик, Інна Кузнецова ("Радіо Свобода")

Сергій Каразій (Reuters)

Катерина Сергацкова

Браян Боннер і Сергій Лещенко

Зураб Аласанія

Валерій Калниш і Дарія Юровська

Фото: Валентина Балабанова