Онлайн-журнал «Хмарочос» існує з 2014 року й працює під гаслом «пояснюємо, як влаштоване місто». Як розповіли співзасновники видання, за цей час журнал втілив кілька різних стратегій та спробував різні способи монетизації, при цьому були як перемоги, так і «факапи». Тепер команда готова цим досвідом поділитися. Так і з’явилась ідея запустити першу школу міської журналістики «Акула». Популярність і поштовх до появи нових міських медіа Юлія й Тарас пояснюють тим, що, на перший погляд здається, нібито це проста справа. Крім того, деякі регіональні або лайфстайл-видання, які можуть здаватися саме такими, що пояснюють місто, по суті виконують інші функції. Про ці та інші тонкощі ми й поговорили більш детально.

Про міську журналістику та зв’язок з російською традицією в медіа

– Поясніть, будь ласка, що ви вкладаєте у поняття «міська журналістика»?

Юлія: Коли ми запускали своє медіа, то вирішили, що не будемо працювати за моделлю суспільно-політичного всеукраїнського видання. Ми хотіли сконцентруватися на одному місті — Києві. У контексті всієї України воно дуже важливе, тут відбувається багато значимих процесів. До того ж воно – найбільше за кількістю мешканців. У США такі медіа називають терміном «local media». Але ми не хочемо перекладати його дослівно.

Основна наша відмінність полягає в тому, що ми пишемо про місто, пояснюємо, що в ньому відбувається, розповідаємо про серйозні речі, які мають значення для кожного жителя, і дивимося на Київ як на єдиний цілісний організм. Цим міська журналістика й відрізняється, наприклад, від лайфстайл-видань. Крім того, ми не розповідаємо про умовний треш – пожежі, пограбування. Це така конструктивна журналістика про наше місто.

Тарас: Ми беремо місто, дивимося, з чого воно складається, як ці компоненти пов’язані, а потім розкладаємо це на теми. У нас є 10-12 базових тем, які охоплюють усе, що стосується міського середовища, суспільства, економіки. Якщо ми кажемо про середовище, то це і громадські простори, й архітектура, і мобільність. Якщо про соціум — то це і права людини, й цікаві мешканці, й культура. Якщо економіка — те, що стосується місцевого бюджету, міської політики, бізнесу.

– В Україні останніми роками почала сильно розвиватися галузь міської журналістики. На вашу думку, чим це зумовлено — запитом з боку аудиторії чи вільною нішею на медіаринку?

Юлія: Кожна людина, яка запускає видання, краще знає свою мотивацію. Мені здається, що, на жаль, є зв’язок з російською традицією в медіа. Москва — це місце, де запустилось перше хіпстерське міське видання. На жаль, багато хто продовжує дивитися в той бік, а це крок назад. Тому є певний зв’язок і вплив на те, що в нас з’являється багато міських медіа.

До того ж, може здаватися, щоб відкрити міське медіа, не потрібно багато ресурсів і це можна зробити зовсім маленькою командою. Але це не так.

Тарас: Видань, які б ми могли віднести до міської журналістики, насправді не так багато. Вони можуть більше тяжіти до регіональних, які більші за розміром і працюють для всього регіону. Вони пояснюють місто, але вони водночас висвітлюють і політичну ситуацію цього регіону. Інша справа – це лайфстайл-медіа. Їх дійсно стає більше, тому що в багатьох обласних центрах їх не було й тільки зараз вони починають з’являтися, за аналогом того, що відбувається в Києві, Львові, Одесі, інших великих містах.

– Що потрібно знати і вміти журналістові чи журналістці, які хочуть працювати в міському медіа?

Тарас: Важливо, щоб журналіст знався на міжнародному контексті. Проблеми міст — глобальні. Якщо ми зайдемо на якесь міське медіа з Великої Британії чи США, то побачимо, що там будуть окреслені ті ж самі проблеми: транспорт, забудова, доступне житло, якість повітря. Тому завжди треба читати іноземні видання й дивитися, які там є кейси та кращі практики. Якщо й не писати про них, то хоча б тримати в голові, тому що тоді легше оперувати тим, яка ситуація є в нас, у порівнянні зі світом.

Юлія: Мені здається, що хороший журналіст — той, хто добре і глибоко знається на якомусь одному напрямку. Наше медіа, наприклад, багато пише про транспорт. Щоб якісно висвітлювати тему, журналіст має досконало розумітися на цих процесах, знати, хто які рішення приймає, яка людина відповідальна за яку роботу, щоби при написанні статей не припускатися помилок. Це саме стосується й інших напрямків. Ми пишемо й про архітектуру. Володимир Хенгістов, наприклад, дуже добре розуміється на забудовах – як законних, так і незаконних. В ідеалі журналіст має обрати один напрямок і вивчати його протягом тривалого часу. Тоді тексти будуть найбільш якісними.

– З чого б ви порадили починати тим медіа, які хочуть переформатуватися в міські видання?

Тарас: Треба починати зі стратегічних процесів. Бажано залучити фахівця, який міг би цей процес модерувати. Після того, як стратегія написана й стало зрозуміло, які є кваліфікації в команді, а чого бракує, тоді треба починати переформатовувати роботу згідно з нею.

Юлія: Після стратегії розробити чітку концепцію, бажано обрати фокус або спеціалізацію, яка буде вирізняти це медіа поміж іншими, які вже є на ринку. Далі все стандартно — продумати ton of voice (тональність. – ДМ), у якій медіа буде писати, формати, і потім запускатися.

Про «Акулу» та як зробити так, щоб вас читали в КМДА

– Чи є запит від журналістів на такі навчальні школи, як «Акула»?

Юлія: Ми відстежили, що наше медіа читають багато журналістів як з Києва, так і з інших міст. Вони дають фідбек на наші матеріали, інколи щось запитують. Буває таке, що наші теми надихають їх на окремі матеріали. Коли ми запускали школу, думали, що вона буде цікавою саме журналістам, при цьому досить молодим спеціалістам. Але зараз бачимо по реєстраціях, що вона найбільш цікава студентам старших курсів або людям, які хочуть запустити власне медіа. Або ще тим, хто не має досвіду в медіа, але хоче почати працювати.

Тарас: Ще можна виокремити категорію людей, які нещодавно запустили медіа і хочуть дізнатися, що їм робити через один, два, три роки. Ми вважаємо, що ми цей шлях уже пройшли, реалізували кілька стратегій і в нас є досвід, яким ми можемо поділитися.

– Чому вирішили запускати школу саме зараз?

Юлія: За час існування «Хмарочосу» ми дуже виросли, особливо за останні два роки. Нас у місяць читає 200 тисяч унікальних відвідувачів. Зріс і інтерес читачів до тем, про які ми пишемо. Часто буває, що ми заявляємо тему чи героя першими, а потім їх підхоплюють інші видання. Коли ми проаналізували цю ситуацію, то вирішили, що таким досвідом треба поділитися. Зокрема, як самостійно запустити незалежне медіа, як робити міську журналістику, як розробляти теми, як працювати з героями та з міжнародним контекстом. Ми вирішили, що зараз настав час, коли ми можемо це зробити.

Тарас: Восени я їздив на конференцію CityLab у Детройті. Її організовували The Atlantic та фундація Bloomberg. Майкл Блумберґ був мером Нью-Йорка та є власником інформаційного агентства Bloomberg L.P. Вона тривала кілька днів, і це був той самий міжнародний контекст і те, як люди вирішують усі ці міські питання та проблеми. Це такий досвід, яким хочеться поділитися.

Треба додати, що ми досить незвично підбираємо теми для новин. Це теж особлива штука: як ми фільтруємо новини, як ми їх пишемо, які в нас правила, як вони можуть допомогти робити новини кращими та повнішими. Зараз, в епоху fake news, коли лунає багато голослівних заяв, такі речі дуже часто стають інформприводами, а ми можемо розповісти як це фільтрувати і як цього уникнути.

Юлія: Нас читає величезна кількість людей з апарату КМДА. Ми не можемо стверджувати на всі 100%, але спостерігаємо деякий зв’язок: коли ми піднімаємо якусь міську проблематику, минає декілька днів – і ми бачимо умовну реакцію з боку міської адміністрації. Так було, коли ми опублікували матеріал про життя безпритульних у Києві та організацію, яка їм допомагає. Минуло близько тижня, і в КМДА зробили заяву, що працюють над центром соціальної допомоги для них. Інший випадок був, коли ми написали про те, у якому стані Вокзальна площа й що цей хаос потребує впорядкування. У матеріалі були наведені думки експертів – через певний час КМДА презентувала пілотний варіант реконструкції площі.

Тарас: Ми написали про стан площі взимку. І спершу в КМДА хотіли робити там просто ремонт, але ми наводили приклади з інших міст, що якщо ви беретеся за площу перед центральним вокзалом, то треба зробити повноцінну сучасну реконструкцію, тому що це точка перетину багатьох мобільностей — автомобілів, громадського транспорту, пішоходів, велосипедистів. Ми навели ці приклади й у кінці зазначили, що не можна обмежуватися ремонтом, потрібно робити реконструкцію. Я не думаю, що лише на основі цієї статті ухвалювалися якісь рішення, але її прочитали потрібні люди й так чи інакше, але з’явився план реконструкції. Він теж не досконалий, але ми зробили журналістську роботу, яка впливає на розвиток міста.

– Як ви досягли того, що вас читають у КМДА?

Юлія: Я думаю, це пов’язано з тим, що коли ми починали писати про міські процеси, то намагалися максимально заглибитися в цю тему. Що це означає? Коли організовувалися публічні слухання чи обговорення в Департаменті архітектури, ми на них ходили. Коли проходив великий архітектурний конкурс, ми публікували пояснювальний матеріал, який давав повну картину процесу. Тарас навіть був членом журі одного такого конкурсу.

Тарас: Так, це був архітектурний конкурс на Контрактову площу та вулицю Сагайдачного. Мені пощастило, можна сказати. Вибрали хороший проект, у результаті.

Юлія: І те ж саме стосується інших тем, того ж транспорту. Ми намагаємося залучати дійсно сильних експертів, які є найкращими фахівцями. Дуже часто до думки цих експертів дослуховуються люди, які працюють у КМДА.

Тарас: Але потім мало що роблять (сміється).

Юлія: У мене склалося враження, що в Києві в певний момент був голод на якісну пояснювальну журналістику, незаангажовану та з прогресивним вектором. Мені здається, що в якийсь момент ми зайняли цю нішу.

– Як ви обирали менторів для «Акули»?

Юлія: Це школа нашої команди. Після п’яти років роботи кожен може детально розповісти про те, в чому він чи вона є найкращим фахівцем. Як видавець я планую розповідати про запуск і роботу медіа й про монетизацію з основним акцентом на нативній рекламі. Чому нативна реклама дає найвищі результати і за нею – майбутнє.

Тарас: Я як головний редактор розповім, над якими темами ми працюємо, які в нас гайдлайни, як ми їх розроблюємо й за ними стежимо, тобто, всю редакційну політику.

Юлія: Репортер Володимир Хенгістов розповість, як писати репортажі, які по своєму tone of voice будуть дійсно яскравою журналістською роботою, залишатимуться об’єктивними й передаватимуть дуже точно суть. Також і про те, як шукати та працювати над темами, героями, знаходити до них підхід.

Редакторка стрічки новин Ірина Стасюк розповість про правила роботи з новинами, із джерелами, фактчекінгом. Журналістка Наталія Міняйло, яка спеціалізується на міських темах, транспорті, розповість, як працювати з реєстрами, кадастрами, з базами даних, які є інструментами для журналістів.

Тарас Ми ще ведемо переговори, щоб запросити двох експертів зі сторони. Це Максим Головко з «Агентів змін», який розповість, як у Києві організовуються міські проекти й як відбувається комунікація. І соціологиня Алла Петренко-Лисак, яка викладає в Інституті журналістики та спеціалізується на соціології міста, вона розповість про соціологічні методи та інструменти в роботі журналіста.

– Яких результатів ви очікуєте від школи?

Юлія: Перш за все, ми хочемо поділитися своїм як кращим досвідом, так і провалами. Ми не плануємо нічого приховувати. Ми зацікавлені в тому, щоб цей ринок розвивався, і чим більшою буде конкуренція, тим краще для нас як медіа, щоб теж рости й нам було на кого дивитися. Це стосується як журналістів, так і появи нових медіа, проектів з нативної реклами.

Результати залежать від того, з якою метою люди відвідають школу, й тут я не можу прогнозувати. Якщо людина хоче запустити власне медіа, ми розповімо, як це робиться і що це не просто.

Тарас: Перше враження може бути таким, що це така собі романтика й класна ідея для бізнесу, але, гарно поміркувавши, дехто може передумати. Але якщо це журналісти, які хочуть дізнатися щось нове й які є методи та ресурси для роботи з інформацією, то це має бути точно корисним. Я не виключаю можливість, що якщо в школі будуть молоді спеціалісти, які зацікавлені в нашому виданні та в цій тематиці, то ми можемо налагодити партнерство.

– Скільки людей реєструвалися на школу з Києва, а скільки з інших міст?

Юлія: Зараз усі, хто зареєструвався, – з Києва.

Тарас: Але ми б дуже хотіли бачити людей з інших міст, тому що їм це буде теж цікаво.

– Чи плануєте ви робити другий набір «Акули»?

Тарас: Довгострокових планів немає. Ми хочемо зібрати перший набір школи, подивитися, зробити роботу над помилками і потім уже думати далі.

Юлія: Ми хочемо подивитися, які будуть відгуки, хто буде в групі. Ми хочемо, щоб ця група була органічною й усім було цікаво слухати, спілкуватися між собою. Якщо це вдасться, то було б класно зробити й новий набір.

Фото: Олексій Чумаченко