Тренери Ігор Куляс та Олександр Макаренко запропонували розглянути стандарти оперативності, достовірності, повноти, балансу думок, відокремлення фактів від думок, точності й доступності. При цьому не розглядати в цьому переліку об’єктивність, оскільки ця категорія є відносною і її неможливо виміряти.

Усі ці стандарти конкурують між собою: наприклад, якщо прагнути до більшої повноти, може постраждати оперативність. Але тренери звертають увагу, що стандарт точності має переважати над усіма іншими. Це чи не єдиний стандарт, на який воєнні умови не мають ніяк впливати. Універсальної схеми, як оцінити пріоритетність того чи іншого стандарту в кожній із ситуацій, немає — кожен випадок унікальний і його треба оцінювати окремо. Загальні ж рекомендації щодо стандартів такі.

Оперативність

У звичайних умовах стандарт оперативності передбачає, що між подією та повідомленням про подію майте пройти мінімальний проміжок часу. В умовах війни дуже багато інформації стає відомою не одразу, але це не означає, що журналісти мають її ігнорувати.

Поширюючи такі дані, журналісти мають дуже чітко повідомити, що вони стосуються минулої події, точно вказати її час та переконатися в точності повідомлення. Тренери наголосили, що читачам не потрібні швидкі новини про події, які насправді не відбулися.

Ідеальний приклад оперативності — це пряме включення з місця події. Але у воєнних умовах у репортерів може не бути прямого зв’язку з редакцією. Журналіст зможе зробити пряме включення тоді, коли дістанеться до місця, де є зв’язок, і розповісти про всі події, які відбулися за цей час. Тут важливо знову ж таки чітко зафіксувати та вказувати час.

Достовірність

За стандартом достовірності, посилання на анонімні джерела є дуже великим винятком. Та в умовах війни є багато ситуацій, коли журналісти змушені приховувати свої джерела. Наприклад, якщо розкривати імена або деталі про людей, які живуть на окупованих територіях та які надали інформацію журналістам, це може створити серйозні ризики для них. Навіть згадка про населений пункт, із якого походить джерело інформації, може бути небезпечною, адже це дає можливість вирахувати цю людину.

Тренер Ігор Куляс навів приклад, коли в 2014 році лінія фронту різко змінювалася й із людьми, які давали інтерв’ю або коментарі для українських медіа, потім зводили рахунки. Тому журналісти мають думати наперед, які деталі про своїх інформаторів відкрити безпечно, а про які краще нічого не казати.

Повнота

Стандарт повноти обмежується тією інформацією, яка може становити військову таємницю. Наприклад, це дані про розташування та переміщення військ, кількість військових та їх склад, види та кількість зброї, характер та розташування укріплень, плани й тактика підрозділів, комунікація тощо. Сюди ж можна віднести й інформацію, яка може нести загрозу для життя та здоров’я людей на фронті, у прифронтових чи окупованих територіях.

Загалом тренери радять у разі сумнівів проконсультуватися з тими людьми, які можуть підказати, яку інформацію краще не поширювати, — це можуть бути й самі військові, й експерти. Матеріал журналіста має відповідати на основні питання: що сталося, де, коли і як. Відповіді на питання «де?» й «коли?» мають подаватися точно й конкретно. Також для дотримання стандарту повноти медійникам варто додавати бекґраунд у свої матеріали. Це може бути й передісторія, й пояснення основних понять і термінів, і контекст та розповідь про взаємопов’язані події.

Учасники тренінгу виконують практичне завдання: їм потрібно було обрати кілька запропонованих тем та розробити план із їх висвітлення, враховуючи усі стандарти.

Баланс думок

У цьому стандарті є важливе обмеження: в багатьох темах медіа не можуть озвучувати позиції зі сторони ворога. Ці позиції базуються на порушенні територіальної цілісності України, також вони часто є прямими закликами до насильства, сепаратизму тощо. В Законі України «Про інформацію» вказано, що медіа не можуть поширювати заклики до повалення конституційного ладу, порушення територіальної цілісності України, пропаганду війни, насильства, жорстокості, заклики до розпалювання міжетнічної, расової та релігійної ворожнечі та заклики до вчинення терористичних актів. А у статтях 109 та 110 Кримінального кодексу України передбачена відповідальність за поширення таких публічних закликів.

У деяких випадках у журналістів немає змоги одразу зібрати думки всіх зацікавлених сторін. Але це не означає, що їх можна проігнорувати. Наприклад, деякі з них медіа можуть подати пізніше (так званий відкладений баланс), показавши таким чином і розвиток ситуації. У випадку, коли хтось зі сторін відмовляється від коментаря, важливо запитати чому й пояснити це аудиторії. Можливо, йдеться про інформацію, яка є військовою таємницею.

Відокремлення фактів від думок

Ані репортер, ані ведучий новинного випуску не є учасниками події, вони не повинні висловлювати власних думок під час роботи взагалі. Вони подають лише зібрані факти або думки тих людей, які мають відношення до події. Треба мати на увазі, що кожна думка має свого автора, на якого треба обов’язково посилатися.

Також для дотримання цього стандарту журналістам треба зважати на використання термінології, яка має оцінні значення. Наприклад, в українському інформаційному просторі слово «сепаратист» має негативне забарвлення. Й таких термінів багато: «окупанти», «найманці», «самоназваний» тощо.

Під час роботи над темами тренери порадили учасникам подумати над візуальною складовою — українські медіа не використовують її повноцінно.

Точність

Як уже було вказано вище, точність займає важливе місце серед журналістських стандартів і він не зазнає великих змін через війну. Тренер Олександр Макаренко радить журналістам прибрати зі свого лексикону слово «постраждалі». Люди, які були свідками травматичних подій, могли не отримати фізичних травм, але постраждати психологічно. Це слово не дає точного розуміння про подію та її наслідки і його краще не використовувати.

Якщо йдеться про загиблих, потрібно чітко вказувати, що це загиблі, й подавати лише одне число. Формулювання на кшталт «від чотирьох до семи людей загинули» використовувати не варто. Якщо йдеться про поранених — теж чітко вказувати, що мова про поранених, і давати одне число. Ці дані регулярно оновлюються, тож треба казати й про те, коли було отримано цю інформацію.

Тренери також застерігають від використання фото не з місця події. Краще дати новину взагалі без світлини, ніж додати до неї безвідносне зображення, яке може ввести аудиторію в оману. Якщо новина справді важлива, її прочитають незалежно від того, чи доданий до неї знімок, чи ні.

Доступність

Цей стандарт теж мало змінюється за умов війни — люди відкидають нецікаве і складне, тож матеріали варто будувати просто й доступно. Є складні речі, яких у матеріалах не вийде уникнути, але їх треба тут же пояснювати. Це будь-яка термінологія, жаргонні вислови. Діалектизми, незвичні аудиторії, в окремих випадках можна залишати, аби передати атмосферу чи колорит, але теж пояснювати їх. Уникати штампів та слів-паразитів. Слова іншомовного походження краще замінити відповідниками зі своєї мови. Не варто гратися з омонімами чи образами — вони можуть містити в собі оцінку, а це суперечить журналістським стандартам. Якщо журналіст спілкується із фахівцем у якійсь галузі, аудиторія може не знати всього, про що він розповідає, тому краще додати пояснення абревіатур чи складних понять.

Ще кілька загальних порад:

• Показ міні-історій більше захоплює аудиторію. Тому великі теми краще ділити на низку менших тем. Наприклад, якщо поділити тему провезення контрабанди на непідконтрольні території, то можна зробити окремі матеріали про те, як це робиться залізницею, автомобільними шляхами, показати ситуацію із контрабандою в різних регіонах тощо. Суть проблеми можна показати й через одну історію, а далі — спроектувати її на саму проблему в цілому.
• Аудиторії не набридають якісь конкретні теми — їй набридає, як медіа одноманітно їх висвітлюють. Якщо ж глядач може спроектувати історію на себе, вона в нього викликає більше відгуку. З огляду на це, варто шукати таких героїв і такі кути подачі, щоби тема була релевантною для глядачів та читачів.
• Журналісти-телевізійники можуть використовувати свої відеоархіви як передісторію, бекґраунд, належним чином маркуючи ці матеріали. Так аудиторія краще розумітиме контекст подій, про які йдеться.
• У матеріалах варто уникати висловів на кшталт: «за даними Державної служби України з надзвичайних ситуацій...» або «офіційно повідомляється про...» Краще точно вказувати спікера, який надавав інформацію, так матеріал виглядає точнішим та акуратнішим.
• Залишати в матеріалі лише ті цифри, які справді необхідні для розкриття теми. Пояснювати їх, наводячи порівняння. Не можна округлювати числа, які позначають кількість поранених чи загиблих.

Фото автора