Нещодавно Інститут масової інформації оновив рекомендації журналістам щодо використання соцмереж у роботі. До перегляду рекомендацій експертів спонукала дискусія, спричинена жовтневим дослідженням ІМІ та проекту «Тексти» під назвою «Антирейтинг новин. Аналіз топ-50 українських сайтів». Дослідники вважали недостовірними, зокрема, ті новини, джерелом для яких стали повідомлення в соцмережах. Унаслідок дискусії ІМІ також переглянув свою методологію та вніс корективи в результати дослідження.

«Детектор медіа» запитав досвідчених редакторів та медіаекспертів про їхнє ставлення до використання соцмереж у роботі журналістів. Першим на наші запитання відповів в окремій колонці медіатренер Ігор Куляс, згодом — редактори Сергій Сидоренко («Європейська правда») та Наталія Гуменюк (hromadske.ua), а також медіаексперти Отар Довженко та Олександр Макаренко.

Для другої частини опитування ми поспілкувалися з головною редакторкою київського бюро «Радіо Свобода» Інною Кузнецовою, головою правління ГО «Громадське радіо» Андрієм Куликовим, заступницею генерального директора «Укрінформу» Мариною Сингаївською, заступницею головреда Kyiv Post Ольгою Руденко та медіаюристом ГО «Центр демократії та верховенства права» Ігорем Розкладаєм.

Ми поцікавилися в них, чи можуть соцмережі бути джерелом інформації для ЗМІ й чи варто медіа посилатися на них. А також які акаунти можна вважати достовірними й чи доцільно виданням готувати матеріали формату «реакція соцмереж на резонансну подію, заяву тощо»?

Інна Кузнецова, головна редакторка Київського бюро «Радіо Свобода»

— Хочуть журналісти цього чи ні, але соцмережі вже стали джерелом інформації. Більшість офіційних установ, відомств, чиновників високого рангу та відомих політиків про все, що бажають повідомити, пишуть у Фейсбуку чи Твіттері. На дзвінок із запитом коментаря з того чи іншого питання журналісти регулярно отримують відповідь: «Я все написав(-ла) у Фейсбуку». Тому в багатьох випадках медіа не залишається нічого іншого, як посилатися на написане в соцмережах. І це стосується не лише України. Як відомо, більшість найгучніших заяв президента Трампа походять із його твітів.

Звісно, журналісти не мають посилатися на якісь незрозумілі акаунти з підозрілою чи фейковою інформацією.

Я вважаю, що можна не перевіряти лише ту інформацію, яку ви вважаєте достовірною. У нас заведено вважати такою повідомлення з верифікованих профілів офіційних установ та організацій, державних органів, офіційних осіб та власних кореспондентів.

Однак і інформація від них може потребувати перевірки: якщо щось видається підозрілим, незвичним, адже акаунт могли зламати абощо.

До будь-якої цитати бажана ілюстрація. Якщо можливо вбудувати в матеріал увесь допис із соцмережі, то краще так і робити. Якщо ні — то дати скриншот. Скриншот — це доказ. Він також потрібен тоді, коли є ймовірність видалення контенту самим користувачем або ж соцмережею.

Я думаю, що однозначно варто публікувати матеріали на кшталт «реакція соцмереж на подію». Це швидкий інтерактивний формат, який цікавить людей. Його можна і треба робити максимально збалансованим, подаючи весь спектр думок, присутніх у соцмережах. Це цікаво читати, оскільки в таких оглядах зазвичай є фото чи відео, фотожаби, карикатури, жарти. В такому огляді може бути те, чого в інших форматах чи жанрах ЗМІ не можуть собі дозволити показати.

Разом із тим слід критично оцінювати всю інформацію й розуміти, чого не варто давати. Адже деякі дописи можуть бути фейками, маніпуляціями тощо. Ухвалювати рішення потрібно з огляду на загальні редакційні підходи.

Андрій Куликов, голова правління ГО «Громадське радіо» та голова Комісії з журналістської етики:

— Соцмережі можуть бути джерелом інформації так само, як і опитування на вулиці. Тобто — якщо ми чітко даємо зрозуміти, що це лише випадкова добірка думок (навіть якщо вона й пропущена через певні фільтри, що буває і з вуличними опитуваннями).

Відомості із соцмереж потрібно перевіряти, як і інформацію з інших джерел. Публікувати неперевірену інформацію можна, тільки якщо ми вказуємо, що вона неперевірена.

Не вважаю жодного персонажа із соцмереж достатньо достовірним.

На мою думку, знімки екранів із соцмереж не варто робити, як і популяризувати соцмережі в цілому. Вважаю, що не слід і публікувати матеріали типу «реакція соцмереж на подію», якщо ми не хочемо подальшого погіршення навичок пошуку й обробки корисної інформації людьми.

Марина Сингаївська, заступниця генерального директора «Укрінформу»:

— Я підтримую точку зору, що дописи невідомих осіб у соціальних мережах, особливо щодо надзвичайних подій, не можна публікувати без перевірки. Ми й перевіряємо. Що стосується очевидців подій… Дати новину, посилаючись на допис очевидця в соцмережі, я можу, якщо знаю цього очевидця. Коли стається надзвичайна подія, ми відправляємо туди нашого кореспондента й фотокора. Нині ми краще трошки затримаємося з публікацією матеріалу, ніж дамо новину з посиланням на непевне джерело.

Приклад: ситуація з вибухами на складах в Ічні. У соцмережах «очевидці» писали, що там «розбомбили молокозавод». Ми витратили півгодини для того, щоб з’ясувати, що нічого такого не сталося.

До речі, тоді, коли з’явилися повідомлення про вибухи, ніхто з посадових осіб, прес-секретарів не брав слухавку, коли ти йому дзвонив. Найбільш оперативну інформацію ми дізнавалися з акаунту Генштабу ЗСУ на Фейсбуку. Так що, на мою думку, тепер не вийде — з об'єктивних причин — абсолютно виключити соцмережі з переліку джерел достовірної інформації.

Ми робимо новини, посилаючись на повідомлення на офіційних акаунтах публічних осіб у соціальних мережах. Нерідко коли ми звертаємося по коментар до керівників міністерств та відомств, нам кажуть : «Багато ЗМІ звертаються — тому я розміщу коментар на Фейсбуку, беріть звідти...». І ми беремо. Ба більше: Фейсбук і Твіттер є єдиними оперативними джерелами інформації, коли посадова особа перебуває в іншій країні. Наприклад, інформацію про перебіг і результати засідання Мінської тристоронньої групи практично завжди можна отримати лише з повідомлень у Фейсбуку Ірини Геращенко чи Дарки Оліфер.

Перевіряти інформацію з акаунту офіційної особи я би радила тоді, коли вона не стосується основної діяльності спікера. Приміром, у жовтні, коли у Стамбулі відбувся той вікопомний синод, один досить відомий громадський діяч і чиновник повідомив, що є рішення про надання нам томосу. Його заяву активно поширили по Фейсбуку й у медіа, а потім виявилося, що на даному етапі рішення ще немає. Тому якщо людина фахово не відповідає за певну тему, треба перевіряти заяву в експертів і відповідальних у цій сфері осіб.

«Укрінформ» готує матеріали про реакцію в соцмережах. Це змога зібрати під одним заголовком основні тенденції й різні думки. До оглядів беремо, звісно, не всі підряд пости, а публікації так званих лідерів думок, впливових людей та фахівців, тих, чия думка може бути важливою для суспільства. Іноді беремо дописи невідомих людей, які цікаві за формою подачі чи оригінальністю думки, де є смішні вислови, фотожаби чи малюнки. Це справді цікаві, досить читабельні й легкі для сприйняття аудиторією матеріали. На противагу великим інтерв’ю, які потребують 40 хвилин уваги читача.

Ми тепер повертаємося до часів старої-доброї журналістики, коли треба ногами виходити, очима подивитися й самому запитати. Тому найперше джерело для нас — це наші кореспонденти. Ми довіряємо тому, що вони бачать на власні очі. Хоча й у таких випадках іноді треба перевіряти, бо це може бути не те, що тобі здалося.

Пам’ятаєте, казали, що соціальні мережі вб’ють традиційні медіа? Цього ніколи не станеться. Адже кіно не знищило театр. Тепер, навпаки, стандартні новини від достовірного джерела коштують дорожче. Тому я думаю, що все буде добре із традиційними ЗМІ.

Ольга Руденко, заступниця головного редактора Kyiv Post:

— Я вважаю, що соцмережі можуть бути джерелом інформації для ЗМІ. Це просто ще один медіум. Чим публікація заяви на офіційній сторінці політика у Фейсбуку відрізняється від публікації такої ж заяви на його сайті? Звісно, треба бути уважними, щоб не вийшло, як із постом фейкового Юрія Бойка.

Я знаю, що, наприклад, ІМІ вважає, що правильно посилатися лише на верифіковані акаунти, тобто ті, що з «галочкою». Я з цим не погоджуюся.

Із посиланням на соцмережі є два фактори ризику:

1) акаунт фейковий, тобто не належить цій людині,

2) акаунт належить цій людині, але його було зламано й конкретно цей пост або коментар писав не власник акаунту.

Верифікація профілю ніяк не рятує від другого фактора — його так само можна хакнути. Для цього власнику достатньо необачно скористатися публічною незахищеною мережею Wi-Fi або клікнути на фішингове посилання.

Критерії достовірних акаунтів важко назвати, тому що всі їх можна обійти. За бажання та наявності ресурсів можна вкинути в соцмережі неправдиву інформацію, яка виглядатиме достовірною. Купити реальний акаунт, просто заплатити «блогеру» за розміщення інформації ніби «від себе» тощо. Якщо це не акаунт відомої людини, через який вона (або її прес-служба) постійно спілкується з аудиторією, немає абсолютно достовірних акаунтів — усе треба перевіряти.

Дописи з начебто достовірних акаунтів потребують перевірки, якщо це дуже нетипова для цієї людини або дуже «гучна» заява. Якщо на сторінці Порошенка з'явиться допис про те, що він іде у відставку — звісно, це треба перевірити. Якщо в Ірини Геращенко раптом з'явиться допис зі словами: «А давайте віддамо Донбас росіянам» ,— треба зателефонувати Ірині, а не ставити це у стрічку новин як її заяву.

Погляди ньюзмейкерів зазвичай можна не перевіряти. Та коли в соцмережах з'являється інформація про новину, про щось, що щойно трапилося, — точно треба. Якщо це повідомлення про ДТП від акаунта реальної людини, яка постійно моніторить ДТП в Києві, — можна використати інформацію з посиланням на цю людину й одночасно намагатися отримати підтвердження від поліції. Якщо про домагання в інтернеті з боку держслужбовця повідомляється на майже порожньому акаунті — звісно, це треба перевіряти. Якщо інформацію неможливо перевірити, краще її просто не використовувати.

Думаю, в ідеалі доцільно скриншотити все, що ви цитуєте та на що посилаєтеся.

Ми в Kyiv Post не публікуємо матеріалів про те, як аудиторія соцмереж відреагувала на ту чи іншу подію. Тому я не знаю, чи є в аудиторії на них запит. Якщо є — то чому б ні. Якщо ви називаєте це «реакцією соцмереж», то задля чесності потрібно відбирати дописи за принципом популярності — й автора, й цього конретного повідомлення. Ну й зовсім чудово було б давати на початку тексту примітку від редакції про те, що ця вибірка не претендує на об'єктивність, тому що вона дуже маленька, й пояснити, за яким принципом обрано дописи.

А взагалі від помилок через використання соцмереж має рятувати загальна адекватність та критичне мислення журналіста.

Ігор Розкладай, медіаюрист, ГО «Центр демократії та верховенства права»:

— Соцмережі можуть бути джерелом інформації для ЗМІ, якщо відомо, що це справжній акаунт, і якщо допис у межах загального контексту. Але це не звільняє журналіста від потреби перевірки інформації. Звісно, що посилатися на «бегемоти і скелети», «ньюзвани» не можна.

Достовірними можна вважати офіційні акаунти органів влади. Тут діє презумпція достовірності.

Простого рецепту визначення достовірності акаунта немає. Показовою є історія про педофіла біля школи. Все виглядало як істеричний кейс, але по факту виявилося правдою. Проект «По той бік новин» якісно показав, як треба діяти в цій ситуації.

Інформація з нібито достовірного акаунта може потребувати перевірки, якщо тон, спосіб її подання дисонує із загальним тоном. Туди ж можна віднести істеричність, звинувачення, сенсаційність. Такі ситуації слід уважно перевіряти.

Варто скриншотити всі дописи, які викликають інтерес, причому варто робити два скриншоти: самого допису в соцмережі й допису в браузері.

Формат «реакція соцмереж на подію», на мою думку, цікавий у контексті висміювання якоїсь дурості. Наприклад, коли предстаниця МЗС РФ Марія Захарова вкотре щось ляпнула — і по мережі пішли фотожаби. В іншому випадку це маніпуляція, адже соцмережі не є дзеркалом суспільства.

Тож нині соцмережі є цінним джерелом, але водночас і легким засобом поширення дезінформації. Тому слід ретельно перевіряти інформацію. І пам'ятати, що навіть верфіковані джерела є лише підтверженням, що «А» — справді «А». Але при цьому вони можуть бути маніпулятивними по змісту.

Фото: bandt.com.au, Максим Лісовий, Валентина Балабанова, Фейсбук Ольги Руденко, Укрінформ.