7 листопада громадська організація «Детектор медіа» презентувала результати дослідження «Журналістська освіта в Україні: чи працює система?» Поговорити про це в Києві зібралися представники кафедр і факультетів із усієї країни, які готують майбутніх журналістів, медійники та випускники журналістських спеціальностей, а також чиновники Міністерства освіти і науки. Освітяни не заперечують, що проблеми є, але їхнє бачення і масштабів, і причин цих проблем відмінне від висновків авторів дослідження. Чи можливий подальший діалог — і чи можливі зміни?

Перше дослідження якості журналістської освіти «Детектор медіа» провів 2016 року. Результати спровокували масштабну дискусію як у професійному, так і в освітньому середовищі. Більшість погоджувалась із тим, що журналістська освіта гостро потребує осучаснення, розширення практичної складової та адаптації до потреб галузі. Тож «Детектор медіа» вирішив проаналізувати, чи відбулися якісь зміни за два роки.

Цього року організація знову надіслала інформаційні запити до всіх українських вишів, у яких відкриті спеціальності «журналістика» та «медіакомунікації». Співпрацювати погодилися лише 13 із 46 вишів. Серед тих, хто відмовився відповідати, виявились і провідні столичні осередки підготовки журналістів: Інститут журналістики Київського національного університету імені Шевченка та Києво-Могилянська академія.

Окрім дослідження навчальних програм вишів, експертна група опитала онлайн студентів (250 людей із 35 університетів), а в форматі фокус-груп – випускників факультетів журналістики в Києві, Львові, Одесі, Харкові, Запоріжжі, Вінниці та Черкасах (всього 57 людей із 18  вишів). Крім того, організація запитала думки 100 працівників із 85 медіа різних типів із різних регіонів України. Також наші експерти проаналізували сайти факультетів і кафедр та їхні сторінки в соціальних мережах. Результати читайте тут.

Представник дослідницької групи Володимир Литвиненко відзначив, що за два роки бакалаврські навчальні плани стали кращими. У них тепер більша частка професійних дисциплін, які дають навички практичної роботи. Проте досі значною є філологічна складова. У половині магістерських програм більшість дисциплін теоретичні, натомість практики більше в програмах із медіакомунікацій. «За ці два роки майже в усіх програмах з’явилися інноваційні курси: зокрема фактчекінг, робота з великими базами даних. Часом, проте, до інноваційних відносять курси з медіабезпеки, військової журналістики чи мультимедійної, які не є новими», — зазначив він.

Наукові ступені мають від 22 до 100% викладачів кафедр. У 9 з 13 досліджених вишів більше половини викладачів журналістських освітніх програм мають досвід у професії. Програми пропонують від 6 до 45 тижнів практики, але вона може бути не редакційною, а асистентською чи науково-дослідною. Володимир Литвиненко також відзначив тенденцію створення кафедрами й факультетами своїх медіа: переважно інтернет-видань і інтернет-радіо. Деякі виші вимагають від студентів впродовж навчального року публікувати матеріалів у справжніх ЗМІ.

Кафедри покращили своє технічне оснащення – значною мірою завдяки грантовій підтримці, констатував експерт. Із сумних висновків: сайти деяких факультетів рідко оновлюються. 10 із 13 осередків журналістської освіти мають активні сторінки в соцмережах.

Який ступінь варто отримувати журналісту?

«Як практик із великим досвідом співпраці зі студентами, претензій до них я маю багато, —зазначила шеф-редакторка групи видань «Детектор медіа» Наталія Лигачова. – Але водночас я вважаю, що якщо в людини є хист до журналістики, вона себе проявить незалежно від того, чи здобуває профільну освіту, чи ні. Тож я як роботодавець скоріше була би рада бачити серед молодих співробітників людей, які мають фундаментальні знання з якоїсь галузі – політології, соціології, економіки тощо... А навчитися журналістиці такі молоді люди могли би на курсах, в короткотермінових медіашколах, як це працює в багатьох країнах. Але якщо таки обирати студенту журналістський бакалаврат, тоді треба насамперед вивчати мови, літературу, психологію, філософію, логіку... І проходити практику, робити студентські медіа, але постійно не працювати, як це зараз у нас практикує багато хто вже мало не з першого курсу. Під час навчання все ж таки треба, перш за все, отримати глибокі знання». Нагадаємо, що в інтерв’ю «Детектору медіа» керівник директорату вищої освіти Міністерства освіти й науки Олег Шаров порекомендував студентам, які хочуть здобувати практичні навички, йти працювати паралельно з навчанням. На його думку, виш і не повинен забезпечувати студентам здобуття практичного досвіду.

Наталія Лигачова

Представник комісії із стандартів вищої освіти напрямку «журналістика» й доцент кафедри зв’язків із громадськістю Києво-Могилянської академії Дмитро Коник висловився за те, щоб майбутні медійники отримували базову освіту з психології, соціології чи економіки, а потім ішли на професійно орієнтовану магістерську програму за навичками. Адже більшість практичних навичок однаково здобувають у редакції, де молодь нерідко «перевчають».

«Потрібно вчити людей учитися, давати їм суму загальнолюдських знань і будувати світогляд – саме для цього потрібен університет», – зазначив він.

Дмитро Коник

Викладач кафедри телебачення та радіомовлення Інституту журналістики КНУ імені Шевченка Олег Джолос каже, що бакалаврат із журналістики потрібен. Теорія та історія журналістики й медіакомунікацій необхідна, на його думку, насамперед майбутнім медіаменеджерам, продюсерам і редакторам. «Із творчих бакалаврських проектів студентів дуже відчувається, коли є базові знання чи творчі вміння», – каже він.

Олег Джолос

Завідувач кафедри журналістики Ужгородського національного університету Юрій Бідзіля зазначив, що до них приходять посередні студенти. «Їх до 2-3 курсу треба довчати шкільної програми. Тож спробуй і за чотири роки їх чомусь вивчити», – каже він, наголошуючи на доцільності бакалаврату.

«Він мусить існувати, інакше, якщо ми й далі будемо в цьому сумніватися, втратимо студентів. Наша область межує з чотирма кордонами. Понад 80% абітурієнтів в опитуваннях кажуть, що хочуть вступати до вишів не в Україні, а в Словаччині. У Пряшівському університеті на бюджетній формі навчання спеціальності “українська мова та література” вчаться 48 українців та двоє словаків»,  – розповів завідувач кафедри УжНУ.

Професорка Національного університету «Одеська юридична академія» Тетяна Кузнєцова розповіла, що її студенти питають, навіщо їм політологія та історія. «Але мене вже зараз лякає необізнаність не лише студентів, а й уже працюючих журналістів. Я переконана, що з першого курсу ми маємо поставити студентам свідомість, навчити читати, аналізувати й критично осмислювати. А знімати й монтувати можна навчитися за півроку», – каже вона.

На думку викладачки, саме якісна бакалаврська програма має готувати фахівця – людину, яка впливає на мільйони. «Бо зараз громадянам важко розібратися в інформаційному хаосі й дуже бракує нормальної аналітики», – додає пані Кузнецова.

Тетяна Кузнєцова

Головна редакторка інформаційного агентства «Власно» з Вінниці Тетяна Щербатюк вважає, що бакалаврат із журналістики не потрібен. «Треба отримувати фундаментальну освіту. А потім або магістерська програма, або школа журналістики. Цієї професії 5 років учитись не треба», – зазначила вона.

Тетяна Щербатюк

Ще один практик – ведучий програм «Новий Ранок» та «Вільнодумці» на «Радіо НВ» Олег Білецький — на своєму досвіді переконався, що не обов’язково мати журналістський фах, щоби бути журналістом: «Якщо ти постійно стежиш, що відбувається на ринку, перебуваєш "в матеріалі", тобі це змалку цікаво й ти тим живеш, а не просто робиш завдання в університет».

Завідувачка кафедри журналістики Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича Любов Василик уважає, що «бакалаврат може бути, але його треба наповнювати потрібними майбутнім журналістам-практикам дисциплінам». На її думку, це предмети, які допоможуть студентам у майбутньому висвітлювати економічну, політичну, судову та іншу важливу проблематику.

Любов Василик

Чого потребують викладачі й що на це каже МОН

Завідувачка кафедри журналістики Донецького національного університету імені Василя Стуса (зараз базується у Вінниці) Олена Тараненко погодилася з колегою: бакалаврат має існувати, але не в такому вигляді, яким він є зараз. На її думку, серйозною проблемою є вимоги до кадрів. 

«Ми всі про це знаємо, але воліємо не говорити. До тих пір, поки для фізики та журналістики маємо єдині кадрові умови, ми не будемо якісно й фахово готувати бакалаврів. Раніше ми мали звітувати про відсоток фахівців-практиків. Студенти були задоволені їхніми парами. Тепер же через нові правила маємо весь час вигадувати: як поставити доктора наук, а направду дати студентам практика, як між ними розподілити лекції та практичні», —зазначила вона. Під час воркшопу освітяни, визначаючи перепони та виклики на шляху до підготовки професійного журналіста, назвали головною проблемою саме бюрократію.

Олена Тараненко

Тетяна Кузнєцова розповіла, що в її виші половина викладачів – практики: «І мені дуже складно про це звітувати при ліцензуванні. І отримують вони по 1-1,5 тисячі гривень, для них це наче хобі. Але я боюся, що хобі з часом може набриднути».

А Любов Василик уважає, що необхідно, аби Міністерство освіти та науки України дозволило викладачам вільніше обирати предмети, а кафедрам викидати з програми фізкультуру, цивільну оборону та безпеку життєдіяльності.

Юрій Бідзіля переконаний, що освітні програми «журналістика», «реклама» та «зв’язки з громадськістю» не можуть бути об’єднані в одну спеціальність, як це зараз є, через їхню принципову змістову відмінність. Його турбує також невизначеність призначення магістратури з журналістики – чи це освітньо-професійний ступінь, чи науковий. На його думку, варто все ж обрати європейський підхід, де «магістр» – це перший науковий ступінь. Із ним погоджується пані Кузнєцова й додає, що варто розділяти програми для тих, хто має ступінь бакалавра журналістики та з інших спеціальностей, бо дуже відрізняються навички.

Генеральний директор директорату вищої освіти і освіти дорослих МОН України Олег Шаров каже: «Вища освіта є висококонкурентною галуззю, в якій кожен університет будує свою освітню програму. Після ухвалення закону про вищу освіту в 2014 році в принципі немає обов’язкових дисциплін. МОН не нав’язує жодної спеціальності чи дисципліни жодному університету». Обов’язкові предмети може вводити тільки вчена рада університету, а закон, який вимагав викладання безпеки життєдіяльності та цивільної оборони, був скасований у 2015 році на вимогу МОН. Тож, мовляв, справа за вченими радами самих вишів.

«Ще шість років тому читати лекції могли люди з науковими ступенями. На бакалавраті таких мало бути 95%, а в магістратурі – 75%. Зараз це 50%. Надання теоретичних і практичних знань має відбуватися в поєднанні. Адже щось одне не дасть універсальної освіти – так є в усьому світі. Хоча журналістика й є абсолютно практичною спеціальністю», – наголосив співробітник міністерства.

Олег Шаров

Пан Шаров запевнив також, що об’єднання трьох освітніх програм у спеціальність «журналістика» нічим не загрожує: «Спеціальність – це статистична одиниця звітності, що відповідає міжнародній класифікації. У цілому ж зараз набирають обертів міждисциплінарні програми – за ними майбутнє».

Думки студентів і випускників

Членкиня дослідницької групи, журналістка Вероніка Луцька розповіла, що в онлайн-опитуванні «Детектора медіа» взяли участь 250 студентів, які представляють 35 університетів країни. 85% з них – це  студенти бакалаврату, а 72% мають досвід практичної діяльності в журналістиці.

Опитування показало позитивні тенденції: 70% студентів розповіли, що мають регулярні майстер-класи з практиками. У більшості є хороша матеріально-технічна база. 67% опитаних ніколи не стикалися з корупцією – й лише в 6% із них вимагали хабар. Студенти хвалили свої факультети за цікаве середовище, корисні зв’язки та легкість навчального процесу.

Казали, що мають кількох хороших викладачів, однак у деяких випадках констатували й погане ставлення педагогів до студентів. Студенти оцінили викладацький склад  у 3 з 5 балів.

Опитані поскаржилися й на застарілі та зайві дисципліни. Болонська система освіти та законодавство України передбачає, що студенти повинні мати до 25% курсів за вибором. Але тільки 36% опитаних вказали, що  мають предмети, які їм цікаві, а 30% повідомили про відсутність такої можливості.

Опитані студенти зазначили, що отримують недостатньо знань щодо підготовки текстів, телесюжетів, їх не вчать збирати інформацію та аналізувати документи. А ще їм бракує навичок верстки, монтажу, обробки фото, курсів іноземних мов та медіаменеджменту. Потрібними курсами випускники назвали графічний дизайн, медіаграмотність, право, економіку тощо.

44% вважають бакалаврат із журналістики необхідним, тоді як лише 7% висловилися за те, що магістратури їм було б достатньо. 60% студентів вказали, що планують працювати в журналістиці, тобто кожен третій – ні.

Ще один експерт «Детектора медіа», студент магістратури Інстититу журналістики КНУ Ярослав Зубченко, розповів про опитування випускників. Вони здебільшого розчаровані своєю освітою. Колишні студенти поскаржилися на те, що знання, отримані у ВНЗ, мають мало спільного з реаліями роботи в журналістиці, де від них вимагають зовсім інших навичок. Тож їх не влаштовує відсутність у вишах актуальних знань, стара техніка й філологічний підхід. А потрібними курсами називають графічний дизайн, медіаграмотність, право, економіку. Проблем із корупцією більшість випускників також не мали.

«Загалом вони кажуть про доцільність отримання фундаментальної бакалаврської освіти, а в магістратурі вже йти на журналістику», – зазначив Ярослав Зубченко.

Ярослав Зубченко

Випускник Харківської державної академії культури та Харківського національного університету імені Каразіна Павло Стех повідомив, що з 50 його однокурсників у двох вишах лише троє працюють у медіа. За його словами, чимало хто йде з професії через неможливість працювати чесно в регіональних олігархічних медіа. Пан Стех уважає, що доцільніше отримати бакалаврську освіту на іншій спеціальності, а журналістики вчитися в магістратурі.

«В Академії культури я вчився на тележурналістику. У нас також було багато предметів, які не мають стосунку до спеціальності: це історія костюму, театру, ритміка – мабуть, просто тому, що ми мали спільний корпус із театралами. Моя основна претензія – це те, що більшість викладачів – ветерани праці, заслужені журналісти, які не знають багатьох актуальних речей. А молоді, які приходять в цей токсичний колектив, швидко йдуть», – розповів журналіст, який зараз співпрацює з білоруським телеканалом «Белсат».

Випускник Запорізького національного університету Андрій Вавілов, натомість, лишився задоволений отриманою освітою. Протягом чотирьох років навчання його курс мав сім практик, а студенти активно працювали над контентом для університетських медіа. «Серед проблем можу назвати відсутність технічної бази, повтори дисциплін, зашкарублість деяких викладачів. Я вивчав радіовиробництво без комп’ютера, але за бажання можна було всьому навчитися. Крім того, в ЗНУ добре ставляться до тих, хто працює. І я почав працювати рано», – зазначив він. Зараз Андрій працює в запорізькому інтернет-виданні 061.ua.

Андрій Вавілов

Марія Голуб, випускниця Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького, відзначила покращення як навчальних програм, так і технічної бази свого факультету. «Хочете практики – йдіть на тримісячні курси журналістики. А університет має вчити здобувати й обробляти великий обсяг інформації, виконувати багато завдань за короткий термін. Важливо навчатися працювати в форс-мажорних обставинах, стикатися з хамством до журналістів, зберігати самоконтроль у різних ситуаціях», – каже журналістка.

Вона розповіла, що писала дипломну роботу про інформаційну війну. «Бракувало джерел в українських вчених і нам з науковим керівником довелося розробляли свою класифікацію. Мені навряд міг би помогти з цим журналіст-практик. У цілому ж думаю, що в часи війни  треба медіаіндустрію фінансувати більше,  ніж оборонпром. Адже це робота з душами та мізками людей. Так, реальна робота не така, як вчать в університеті. Але я думаю, що знання студентів, які працюють, мають доповнювати знання викладачів», — розповіла Марія, яка зараз працює на телеканалі  «112 Україна» та «Суспільному радіо».

Марія Голуб

Яна Ліпкан, випускниця Національного університету «Одеська юридична академія», радіоредакторка та фотографиня, відзначила, що багато кого розчаровує журналістська освіта, бо він не знає, на що йде. «Таке буває, коли студенти думають, що журналістика – це бути Катею Осадчою, але не стають медійними персонами», – каже  вона. На її думку, варто розуміти, що вищу освіту не повинні здобувати всі. «Головне, щоб в студента було бажання вчитися, а в викладача – навчити, а не отримати гроші за години. Однак якщо ми приберемо бакалаврат, як за 1,5 роки все вивчимо – історію журналістики, досвід відомих професіоналів? Звідки виросте той Різун, який писатиме книжки?», – запитала вона.

Яна Ліпкан

Олена Курбанова, випусниця Інституту журналістики КНУ імені Тараса Шевченка, також задоволена своєю освітою. Це сталося завдяки кільком викладачам, яких журналістка назвала «маяками» в професії, які дали настанови, де шукати інформацію й до яких джерел звертатися. Адже можна навчити людину брати інтерв’ю, але не можна – бути талановитим журналістом чи цікаво писати, важає журналістка, яка зараз працює на телеканалі «Україна».

На думку пані Курбанової, журналістській освіті треба бути більш сучасною й менш консервативною. «Відкладати старі книжки й  робити авторські курси… А викладачам — розуміти, що вони ж потім будуть купувати газету, де працює їхній колишній студент чи дивитися його сюжет на каналі – і сварити за кальку з російської, плагіат чи перекручену інформацію. Це відповідальність 50 на 50», — каже випускниця КНУ.

На її думку, існує проблема й з баченням ситуації редакторами. «Редактори хочуть, щоб до них прийшли неймовірні таланти, але ніяк до цього не докладаються. Не пропонують свої унікальні програми університетам. Часом їм потрібні навіть не таланти, а інструменти, який писав би джинсу та рекламу, й від цього страждає якість», – зазначила вона. 

Олена Курбанова

Чого ще потрібно вчити журналістів

Результати опитування медіаменеджерів щодо якості журналістської освіти представила членкиня експерної групи – журналістка Оксана Піддубна. Всього опитали 100 людей з 86 медіа з усіх областей України, окрім окупованого Криму. Виявилося, що в 53% опитаних є журналістська освіта. 22% віддають перевагу при прийомі на роботу аплікантам, які мають диплом журналіста. Тоді як 23% редакцій з усіх регіонів мають лише 1-2 працівників з журналістською освітою.

«Це значний виклик для наших університетів, бо вони вкладають зусилля й час у підготовку майбутніх журналістів. Куди ж вони йдуть після 4-6 років навчання? Змінюють професію», – каже Оксана Піддубна.

Роботодавці назвали три виші, які відомі гарною підготовкою журналістів: КНУ імені Тараса Шевченка, Києво-Могилянську академії та Український католицький університет. 59% опитаних медіаменеджерів зазначили, що незадоволені якістю підготовки журналістів, 37% —не визначилися. Основний недолік – журналісти  не мають практичних навичок; це відзначили 90% опитаних.

Оксана Піддубна

Головна редакторка Київського бюро «Радіо Свобода» Інна Кузнецова зазначила, що як роботодавець має багато претензій до журналістської освіти. «А як людина, яку залучили до викладання в ВНЗ – до вишу. Адже я маю працювати в аудиторії, де немає ні інтернету, ні комп’ютера», – каже вона.

На її думку, велику роль відіграє не лише підхід до навчального процесу, а й відбір абітурієнтів при вступі. «Є проблеми з викладачами, які не встигають за часом, і з непропрацьованими програмами. Але часом на перший курс беруть людей, які ніколи й не за яких умов не стануть журналістами, хоч які професори, практики чи генії їх учили», – каже вона.

Інна Кузнєцова

Головна редакторка інформагентства «Власно» http://vlasno.info/ з Вінниці Тетяна Щербатюк каже, що до їхніх медіа «не потрапляють ті розумні студенти, яких випускають освітяни». Ті, що приходять, просять формально пройти практику в редакції, а коли таки пробують себе в реальній роботі, виявляється, не мають жодних навичок навіть просто правильно ставити питання.

Головна редакторка інтернет-видання «Освіторія.Медіа» Олена Павлова відзначила, що українській журналістській освіті бракує гарного викладання англійської мови. «Через це картина світу студентів будується з російськомовних джерел, а отже, є неповною. Якщо замість непотрібних теоретичних занять додати години англійської мови, молоді журналісти зможуть дивитися лекції найкращих викладачів і журналістів-практиків на онлайн-платформах. А викладачі – проконтролювати, що вони їх переглянули й виконали завдання», – каже редакторка.

«Весь світ живе в епоху інформаційних воєн, тому підготовка журналістів має бути такою ж серйозною, як вишкіл армії, – уважає Олена Павлова. — Потрібно формувати навички 21 століття, так звані 4 “К”: креативність, командна робота, критичне мислення та комунікація. Треба прищеплювати цінності, а не просто вчити історії журналістики, й готувати студентів до викликів часу». Редакторка «Освіторії» додала, що під час війни студентів треба вчити також надавати медичну допомогу й тому, як діяти при затриманні.

Олена Павлова

На важливості дистанційного навчання наголосила й Оксана Панасівська, директорка Ukrainian Media e-School Незалежної асоціації мовників (НАМ) і телепродюсерка. «Зараз усе так стрімко змінюється, що вища журналістська освіта не встигає, якщо там не викладають інноватори. Тому важливі дистанційні курси, школи підвищення класифікації. Адже змінюються навіть журналістські стандарти», – зазначила вона.

Оксана Панасівська

Інформаційна продюсерка регіональних каналів холдингу «Медіа Групи Україна» Олена Цинтила зазначила, що сьогодні випускник журфаку справді не готовий до реальної роботи. Пані Цинтила розповіла про випадок, коли практикант не знав, чи живий Леонід Кучма, але хотів знімати сюжет про становлення незалежності України.

«Університет готує теоретика, який здатен навчатись. А редакції треба людина, яка розуміє інформаційну картину дня чи хоча б тижня, технологію виробництва, що таке таймкод, як вмикається диктофон і що робити, якщо сіла батарейка, володіти сучасною мовою. Але добре, що випускники готові експериментувати й що їм це цікаво. Вони мобільні, добре знають соцмережі, вміють шукати інформацію. І англійською володіють уже краще, хоча часом мають проблеми з українською та російською», – зазначила продюсерка.

На її думку, було б добре, аби студенти могли обирати курси. «Журналісти б тоді не боялися економіки, політики, юриспруденції, медицини, науки і технологій. А зараз бояться, бо не розуміють. Але щодня про це розповідають», – наголосила Олена Цинтила.

«Медіа Група Україна» має свій освітній проект «Медіамайстерня», який безкоштовно навчає молодих журналістів, відібраних на конкурсі. Учасники прослуховують 7-10 лекцій від практиків, а потім 4 тижні стажуються у ньюзрумі. Вісьмох із близько півсотні учасників проекту холдинг узяв на роботу. Однак, як справедливо відзначає експертка, неформальною освітою подібного формату усіх охочих навчитися журналістики не охопити.

Президент Академії української преси та професор КНУ імені Шевченка Валерій Іванов зазначив, що активні заходи неформальної освіти, яких його організація проводить близько 100 на рік, не замінять фундаментальної журналістської освіти.

Валерій Іванов

Пропозиції від індустрії

Інна Кузнєцова запропонувала викладачам створювати в їхніх містах невеличкі інтернет-видання, де збиралися б однодумці. Адже сайт можна зробити командою в 8-10 людей. Студенти могли б пройти практику в столичних ЗМІ, а небайдужі професійні журналісти — допомогти їм порадами. «Перший час таким виданням могли б допомогти ґрантодавці, а далі вони б змогли заробляти на рекламі», – уважає головред «Радіо Свобода».

Оксана Панасівська каже, що медіахолдинги повинні добровільно і масово брати студентів на практику: «Треба апелювати до свідомості продюсерів, топ-менеджерів каналів, більшість із яких мають журналістську освіту. Щоб вони не присікуватися до вищої освіти, а зробили щось самі для вирішення проблеми».

Оксана Сергеєва, керівниця служби навчання StarLightMedia, зазначає, що їхні канали реагують на нестачу знань у працівників, влаштовуючи потрібні курси. Та попри це вона переконана, що вища освіта журналісту потрібна. «Саме вона дає широкий кругозір, якого дуже бракує багатьом молодим людям. А ще поживне середовище й інструменти, як вчитися й розвиватися», – каже вона.

Пані Сергеєва вважає, що проблему підготовки студентів можна було би вирішити шляхом тісної співпраці вишів та медіа. «Я думаю, що починаючи з першого курсу й протягом усіх років навчання студенти мають проводити в редакціях багато часу. Тож наше з вами завдання – створити потрібні для цього програми. Щоб вони могли отримувати теоретичні знання й одразу йти відпрацьовувати їх на практиці. Тільки так ми отримаємо хороших професіоналів», – каже менеджерка StarLightMedia.

Оксана Сергеєва

Голова Центру економічної журналістики Київської школа економіки Ілона Сологуб наголосила, що проблема, про яку йдеться, актуальна й для інших галузей. «Люди важливіші, ніж процес, а коли не налагоджені процеси, страждає якість. Скільки університетів проводять хоча би двічі на рік зустрічі з представниками медіасфери, щоб дізнатися, які компетенції їм необхідні, й як відповідно до цього відкоригувати навчальні плани? Скільки мають як обов’язкову частину навчання оцінку студентами курсів з подальшим їх редагуванням?»

Ілона Сологуб

Через відмову понад двох третин вишів, які готують журналістів, надавати інформацію для дослідження організатори вирішили не формувати рейтинг осередків журналістської освіти. Чимало освітян, які взяли участь у конференції, критикували методологію дослідження й подання його результатів. Тож громадська організація «Детектор медіа», готуючись до наступних досліджень, врахує як їхню критику, так і проблеми, що зробили неможливим справді репрезентативне та глибоке дослідження, а це, перш за все, небажання вишів надавати інформацію для аналізу. На думку організаторів дослідження, саме освітяни мають бути зацікавленими в такому дослідженні найбільше, адже це шанс подивитись на себе збоку й побачити проблеми та перспективи галузі. А того, що проблеми є, не заперечує ніхто. Поки що за темпом змін журналістська освіта відстає як від медіа, які потребують кадрів, так і від своїх клієнтів — молодих людей, які прагнуть здобути фах. Наздогнати час можна лише спільними зусиллями всіх учасників процесу.

Фото: Максим Лісовий