16:10
Вівторок, 25 Вересня 2018

Не замовчувати болючі питання і не працювати на політиків

Андрій Сайчук, Наталія Лигачова, Зоя Казанжи та Ангеліна Карякіна обговорили й досі актуальні проблеми у висвітлення війни на Донбасі українськими журналістами.
Не замовчувати болючі питання і не працювати на політиків
Не замовчувати болючі питання і не працювати на політиків

У рамках тематичного кластера «Війна» 25-го фестивалю Book Forum у Львові відбулася дискусія «Війна і медіа. Як змінюються журналістські стандарти під час війни?».

В обговоренні проблеми, яка турбує спільноту вже понад чотири роки – з початку бойових дій на Донбасі, взяли участь четверо медійників. Це генеральний продюсер суспільно-політичного напрямку Суспільного мовника Андрій Сайчук, голова ГО «Детектор медіа» Наталія Лигачова, шеф-редакторка «Громадського ТБ» Ангеліна Карякіна та журналістка й письменниця Зоя Казанжи. Модерувала розмову координаторка з питань комунікації Міжнародного фонду «Відродження» Радослава Чекмишева.

Учасники дискусії знову повернулися до питання термінології, яку ЗМІ використовують, повідомяючи про війну, та закцентували на найбільших, на думку кожного, небезпеках.

Як Суспільне працює з воєнною тематикою

Андрій Сайчук розповів, що суспільний мовник створив внутрішню пам’ятку для роботи з воєнною тематикою. На неї спираються журналісти, які створюють контент у різних форматах: телевізійний, радійний, а також для сайту і соцмереж. «Стандарти ВВС теж писали не якісь запрошені мудреці. Їх створили самі журналісти цього медіа, спираючись на десятиліття свого досвіду й шукаючи найкращі відповіді на проблемні питання. Але не всі їх можуть запозичити інші країни, адже Британія, наприклад, ніколи не стикалися з окупацією своєї країни», – зазначив він.

Пам'ятка Суспільного мовника стосується трьох ключових понять: як говорити про ветеранів, які терміни вживати щодо війни і який тон обрати для повідомлення про загиблих.

«Щодо повідомлень про ветеранів нам не подобаються дві крайнощі, які бувають в інших ЗМІ й іноді на Суспільному. Або відбувається героїзація ветеранів, або робиться акцент на співчутті ним. Ми вивчали досвід США та їхнього суспільного мовника, бо ця країна має чи не найбільшу кількість бойових ветеранів у світі. Там журналісти розділяють поняття “героїчний вчинок” і “герой”. Це дуже слушно: адже за певних обставин навіть негідник може здійснити героїчний вчинок. В українських ЗМІ деякий час відбувалася героїзація Надії Савченко, але після приходу у Верховну Раду вона героїнею бути перестала», – нагадав пан Сайчук.

Інтонація ж співчуття, на думку генпродюсера Суспільного є недопустимою для ветеранів і, зокрема, тих із них, хто має посттравматичний стресовий розлад чи зазнав фізичних травм і має вади. «Жалість у матеріалах про них – це найгірше, що може бути. Ми вважаємо, що має бути гідність і повага», – зазначив пан Сайчук і додав, що саме на це спрямований флешмоб Суспільного та ветеранських організацій «Завдяки тобі».

Андрій Сайчук навів також кілька прикладів із термінології, яку затвердив Суспільний мовник. «Ми називаємо окупантів – окупантами, терористів – терористами, а війну – офіційним терміном – операцією об'єднаних сил, а раніше казали АТО», – розповів він.

Що стосується повідомлень про загиблих військових, то, за його словами, регіональні телеканали – філії суспільного часом «із найкращих міркувань» знімають сюжети в стилі «дешевого реквієму». «Ми хочемо, щоб після перегляду матеріалу в аудиторії виникало розуміння вартості жертви, яку принесли ці люди для країни, адже вони віддали більше, ніж будь-хто інший. У глядача не повинна виникати емоція розчарування чи відчуття, що Україну розпродали», – підкреслив пан Сайчук і додав, що Суспільне досі не має «нормальної акредитації» у зоні бойових дій.

Дві журналістські «ідеології»

Голова ГО «Детектор медіа» та шеф-редакторка однойменного порталу Наталія Лигачова зазначила, що війна не дає журналістам відповідей, а ставить питання. І відповіді на деякі з них медіаспільноту розділяють. Одна з головних дилем стосується того, що важливіше для журналіста – його громадянська позиція чи установка бути нейтральним і завжди повідомляти правду, незалежно від того, як це може вплинути на подальші події.

«Ми в “Детекторі медіа” намагаємося балансувати між двома цими крайнощами, –розповіла вона. – Вважаємо, що жодна з цих позицій не є правильнішою. Кожне медіа й кожен журналіст має вирішувати це для себе. Тут не може бути циркулярів від держави чи навіть від таких watchdog, як наша організація. Крім того, для історії важливі й перші, і другі, а присутність обох забезпечує баланс. Це як в усьому світі є ліві та праві – завдяки тому, що є обидві ідеології, людство й рухається вперед».

Пані Лигачова, проте, вбачає небезпеку в тому, що ця суперечка ось уже кілька років сварить українських журналістів.

«Важливо, висвітлюючи війну, казати собі, що яку б із цих позицій ми не займали, ми маємо бути повністю відстороненими від політиків, бути від них якомога далі. Цього вчить досвід 2004 та 2010 років, тодішніх журналістських рухів. Для журналістики головне – пошук правди, це й треба ставити передусім перед собою. Тоді знайдуться відповіді, як називати другу сторону конфлікту на Донбасі, країну-агресора, чи давати слово ватажкам так званих «ДНР» та «ЛНР», чи вважати простих людей, що лишилися на непідконтрольних територіях, і яке не беруть участі у бойових діях та незаконних владних структурах, нашими ворогами чи співгромадянами. На ці питання є різні відповіді серед журналістів. Але головне, щоб це були наші особисті щирі відповіді. Медійникам також треба чути одне одного», – вважає медіаекспертка.

Не проговорене в медіа йде в літературу

Модераторка розмови Радослава Чекмишева звернула увагу на те, що журналісти почали писати й художні твори про війну: вийшла книжка «Стіна» воєнкора «1+1» Андрія Цаплієнка та «Щось таке як любов» одеської журналістки Зої Казанжи.

На думку пані Казанжи, війна з журналістики переходить в літературу тоді, коли все це вже вистраждане й ти не можеш не говорити про це. «У моїй книжці є цілий розділ про стосунки між чоловіками та жінками під час війни. Війна дуже змінює людей, і ці трансформації ми ще довго будемо переживати. Про всі ці болючі теми треба говорити», – відзначила вона.

Журналістка розповіла, що в 1990-х роках писала про конфлікт у Чечні, а з початком бойових дій на Донбасі зрозуміла, що журналіст може бути відстороненим і дотримуватися балансу доти, доки війна не приходить до нього додому. Вона також згадала як 2014 року, працюючи радницею, а потім заступницею голови Одеської обласної державної адміністрації, підпала під критику колег через одну зі своїх заяв.

«Тоді до Одеси приїжджали перші переселенці – військові з Криму, потім бійці, які побували в полоні на Донбасі. У нас не було досвіду, як говорити з людьми, які таке пережили. А ще ми мали говорити телефоном з терористами, домовлятися, щоб забрати наших хлопців. Тоді кілька українських офіцерів, які були в полоні терористів, перейшли на їхній бік за умови, що їхні сім’ї повернуться до Донецька і їх не піддаватимуть тортурам. Я повідомила про це, й інформацію підхопила російська пропаганда, в чому мене потім звинувачували. Я вважаю, що російські пропагандистські ЗМІ у будь-якому разі можуть зняти все, що їм треба. А нам важливо, що відбувається з нами», – зазначила вона.

На думку Зої Казанжі, чимало тем досі лишаються непроговореними в Україні, і війна – одна з них. «Повідомлялося, що наших полонених каструють, але ЗМІ про це мало пишуть. Тільки зараз почали писати, що воюють геї... У нас є 11 тисяч військових-контрактників, які служать за зарплату в 7 тисяч гривень на місяць і хочуть звільнятися. Журналістам не можна про це мовчати, боючись, що це деморалізує війська чи буде взято на озброєння російською пропагандою», – переконана журналістка та пісьменниця.

Загроза маніпуляцій перед виборами

Шеф-редакторка «Громадського ТБ» Ангеліна Карякіна нагадала, що саме їхнє медіа народилося з громадянської позиції: «”Громадське” підтримувало Євромайдан, євроінтеграцію України, цінності людяності й людської гідності, верховенство права. Журналісти проекту хотіли працювати в незалежному ЗМІ і бути підзвітними тільки суспільству».

Ангеліна Карякіна підкреслила, що медійники є частиною громадянського суспільства й четвертою владою, інституцією, яка звертає увагу на те, що в суспільстві не працює. А отже, в певний момент можуть виступити зі своєю позицією. «В Україні журналісти точно це право за собою лишають», – зазначила вона.

Шеф-редакторка «Громадського ТБ» згадала також, що команда проекту разом із колегами з ВВС кілька днів проговорювала свою термінологію щодо війни, але з часом деякі ці терміни змінилися, як і українське законодавство.

Пані Карякіна звернула увагу на те, що в стандартах ВВС, якими займається цілий відділ британської медіакорпорації, є поняття  «необхідна неупередженість». «Журналісти ВВС теж визнають, що вони – люди і не в усіх ситуаціях можуть лишатися нейтральними, особливо якщо порушують права людини чи принципи демократії. Там прописано, що в таких випадках журналіст може не бути нейтральним. Ми теж намагаємося дотримуватися цієї необхідної неупередженості. Усім хочеться чітких чорно-білих правил, та часом виникають ситуації, коли відповідей немає ні в кого, навіть у ВВС. Треба цивілізовано все це обговорювати й вирішувати. На жаль, поняття “стандарти ВВС” в певний момент стало мемом. Це, мабуть, і наше професійне недопрацювання, що ми не пояснили людям, що таке стандарти і чому їх треба дотримуватися завжди», – зазначила шеф-редакторка «Громадського».

Пані Карякіна також наголосила на тому, що перед двома великими виборчими кампаніями – президентською та парламентською, політики продовжують маніпулювати на питаннях, які розділяють людей, – щодо мови, регіону, віри. Водночас актуальними лишаються й давні проблеми медіаринку: недофінансування Суспільного мовлення й контроль великих телеканалів власниками-олігархами, а також відкриття ними нових медіа.

«Майданчиків, де можна вести дискусію, шукати рішення, давати різним людям голос і при цьому мати вплив, не з’явилося. Я не буду переоцінювати можливості й популярність “Громадського”: ми бачимо з досліджень, що 80% людей отримують інформацію з каналів, які належать чотирьом людям», – констатувала вона.

Ангеліна Карякіна вважає, що зараз потрібно говорити не про термінологію висвітлення війни, а можливості доступу до людей, які лишилися на непідконтрольних територіях і яких Україна відповідно до закону вважає своїми громадянами. «Дуже важливо якомога більше говорити про те, як їх повертати», – наголосила вона.

Наталія Лигачова також акцентувала на тому, що політики на виборах будуть розігрувати сценарій розколу України. Голова ГО «Детектор медіа» переконана, що журналісти не повинні ні в якому разі брати участі в цьому, бо це, як і позиціонування людей на непідконтрольних територіях ворогами, загрожує загибеллю України як держави.

Нагадаємо, минулого тижня ГО «Детектор медіа» та «Інститут масової інформації» зібрали експертів та представників ЗМІ для обговорення, що потрібно медіаспільноті, аби зменшити маніпулятивний вплив політсил на двох прийдешніх виборах. Серед пропозицій, які пролунали, – новий рух журналістів, відмова від фейкової контрагітації, зміни до законодавства щодо посилення незалежності редакцій від власників ЗМІ, дієві саморегуляція і співрегуляція, ідентифікація, хто є й не є журналістом, піар-кампанія Суспільного.

Фото: Катерина Толокольнікова

Всі матеріали розділу / жанру:
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
2462
Переглядів
Коментарі
Код:
Им'я:
Текст:
Коментувати
Коментувати
Нові тексти на ДМ
2016 — 2018 Dev.
Andrey U. Chulkov
Develop