Про це повідомляє прес-служба НСЖУ.

Помічник Генерального секретаря Міжнародної федерації журналістів (МФЖ) Олівер Мані-Кьорл зазначив, що кампанії, які спрямовані на боротьбу з безкарністю та безпеку журналістів, є пріоритетними в роботі МФЖ.

«Починаючи з 1990 року, коли МФЖ видала свій перший звіт щодо вбитих журналістів, а також після заснування Фонду з безпеки і допомоги журналістам, яких було поранено під час виконання їхніх службових обов’язків, Федерація надавала допомогу і підтримку жертвам насильства та забезпечувала інформаційну кампанію на міжнародному рівні з метою допомоги працівникам ЗМІ, які зазнали насильства», - сказав він.

За його словами, за 25 років з часу виходу першого  звіту МФЖ, у світі було вбито 2300 журналістів. Менше 10% цих убивств були розслідувані належним чином.

«Вбивство журналістів стало досить дешевим і безпечним методом того, щоб змусити їх мовчати. 23 листопада 2009 року у Філіппінах відразу 34 журналісти було вбито в одному місті. І цей жах, який відбувається у таких країнах, як Ірак, Мексика, Філіппіни, став початковою точкою для заснування Дня безкарності», – зазначив він.

Олівер Мані-Кьорл згадав, як у 2013 році в листопаді МФЖ та НСЖУ провели спільно в Києві конференцію з питань безкарності. І це був той тиждень, коли почалися протести на Майдані.

«Протягом тієї зими ми бачили три місяці страшного насильства, і часто-густо цього насильства зазнавали журналісти», – зауважив він.

Представник МФЖ наголосив, що зусилля міжнародних організацій не дадуть результату, якщо до боротьби з безкарністю не залучатимуться самі журналісти: «Керівники спілок, активісти, журналісти, юристи, представники організацій, які захищають права людини, чиновники – всі повинні працювати в одній зв’язці. І саме тут ми – МФЖ – через нашу мережу спілок  можемо сконцентрувати наші зусилля».

Голова НСЖУ Сергій Томіленко у свою чергу підкрелисв важливість міжнародного тиску.

«На жаль, у наших судах при всій існуючій системі правди ніхто не знайшов. Але якщо буде зовнішній тиск, можна сподіватися на певний прогрес», – зазначив він.

Маріус Лукашюнас, програмний спеціаліст Сектору комунікації та інформації ЮНЕСКО розповів: із 827 журналістів, які загинули в світі за останні 10 років, 95% - це не військові кореспонденти, а звичайні місцеві журналісти.

«У 2012 році у зв’язку з тим, що кількість злочинів проти журналістів збільшувалася дуже драматично, ООН прийняла план щодо забезпечення безпеки журналістів. ЮНЕСКО був призначений всесвітнім координатором цього плану. Це означає, що ООН визнала глобальною і важливою проблему нападів на журналістів, визнала, що атака на журналіста – це злочин не лише проти особистості, а й проти демократичної системи управління. А вільна незалежна журналістика є невід’ємною частиною цієї системи», - сказав він.

Маріус Лукашюнас звернув увагу і на таку особливість професії журналіста – як відсутність певного законодавчого регулювання та ліцензування. З точки зору міжнародних стандартів вона є невизначеною. Тому тут дуже важливо, за його словами, саморегулювання.

«Важлива щоденна робота щодо захисту журналістів, тому о формально захистити журналіста часом неможливо», - зазначив він.

Також пан Лукашюнас сказав, що зараз в Україні на початковій стадії проект, який покликаний сприяти кращому розумінню правоохоронної системи професії журналіста - аби правоохоронці бачили в журналістах своїх партнерів, а не конкурентів чи ворогів. 

Фране Мароєвич, директор Бюро Представника ОБСЄ з питань свободи ЗМІ зазначив, що безпека є основною передумовою для журналіста у виконанні професійних обов’язків, і це – велика проблема.

«Безпека журналістів в Україні, на жаль, невирішена проблема. Це пов’язано з кризою, що почалася в 2014 році. І під час кризи, і під час конфліктів представники мас-медіа завжди піддаються ризику. В рамках ОБСЄ ми це побачили на власні очі – тоді 50 представників місії ОБСЄ проводили зустріч тут, у Києві, а навесні 2014 року – відвідали Крим у зв’язку з інформацією про напади на журналістів. Ми також зустрічалися з журналістами зі Сходу, щоб зібрати їхні історії про те, що відбувалося.

Але переконані, що єдина можливість вирішити ці питання – це єдність та солідарність. Лише співпрацюючи разом, міжнародна спільнота, спілки журналістів, самі журналісти зможуть, зрештою, зрушити це з мертвої точки. Солідарність є ключовою в боротьбі з безкарністю. Тому що, коли йдеться про безпеку журналістів, не повинно бути жодних «якщо» або «але». Напади на будь-яких журналістів, незалежно від їхніх поглядів, є нападами на всю журналістику», - сказав він.

Фране Мароєвич звернув увагу на ще одну проблему – безпеку журналістів в інтернеті, коли журналісти зазнають погроз  чи залякувань.

«І це також може призвести до само цензури, бо журналісти не будуть відчувати себе вільними», – сказав він.

Вікторія Горбатко, керівниця телекомпанії «ТВ-Бердянськ» нагадала про резонансні випадки побиття журналістів у Бердянську (Запорізька область). Журналіст Володимир Головатий, попри запевнення на вищих рівнях у тому, що справу буде взято під контроль, досі не має інформації про покарання його кривдників. Натомість, у поліції йому пропонували змінити покази, аби «не ламати хлопцям біографію», бо журналіста били в присутності поліціянтів.

Марина Соботюк, спеціалістка Міністерства інформаційної політики (МІП) по роботі зі ЗМІ під час заходу зазначила, що для МІП безпека журналістів - своєрідний «кодекс честі».

«Ми відслідковуємо кожен випадок. Міністр особисто стежить за резонансними справами», - заявила вона.

В напрямі захисту журналістів спеціалістка згадала також про знятий МІП фільм «В’язні Кремля» про журналіста ІА «Укрінформ» Романа Сущенка, що був незаконно затриманий у Москві.

Нагадаємо, 25 квітня, під час прес-конференції у Національній спілці журналістів України (НСЖУ), присвяченій темі безкарності, міністр інформаційної політики Юрій Стець повідомив, що впровадить посаду радника з питань безпеки журналістів.