«Детектор медіа» продовжує опитувати колег щодо найгарячіших нинішніх проблем медіа. Позиції дуже різні, часом протилежні. Але це лише підкреслює необхідність чути один одного, щоби знаходити те, що здатне нас об’єднати.

Про актуальні виклики українських ЗМІ вже розмірковували колишній спецкор «1+1» Олексій Бобровников, ведуча 5 каналу Тетяна Даниленко, журналістка й ведуча «Громадського телебачення» Настя Станко, заступниця головного редактора «Громадського радіо» Наталя Соколенко, військовий кореспондент, ведучий програми «Очна ставка» Роман Бочкала, заступник директора департаменту нових медіа «1+1 медіа» Катерина Коберник, голова ГО «Громадське телебачення» Наталка Гуменюк, оглядач «Радіо Свобода» Павло Казарін.

Сьогодні на запитання відповідає журналістка каналу СТБ Олена Лунькова.

– Які основні проблеми ви бачите у висвітленні теми АТО, Донбасу?

– Основна проблема у висвітленні теми АТО, Донбасу – це те, що майже неможливо показати об’єктивну картинку. І не тільки тому, що «на війні першою помирає правда», а й тому, що українські ЗМІ фізично не можуть перебувати по інший бік розмежування.

– Чи вважаєте ви, що в українських ЗМІ багато тем замовчуються? Якщо так – то чому, на ваш погляд, це відбувається? «Хто винуватий і що робити»?

– Я не вважаю, що це можна називати замовчуванням, думаю, що в нас мало журналістів, які займаються темами, які є не подієвими («событийкой»). «Хто винуватий» – лінь. «Що робити» – шукати, писати, знімати.

– У ситуації гібридної війни певні теми коментуються не зовсім адекватно не лише офіційними особами, але й навіть експертами (наприклад, тема так званих «казематів СБУ», де нібито утримуються військовополонені, але на офіційному рівні це не визнають). Як бути в цій ситуації журналістам? Як подавати такі теми?

– Так і подавати. Казати, що у всіх різні версії і важко зрозуміти, де правда. Давати інтерв’ю тих, хто стверджує, що їх там утримували. Давати коментар СБУ. Давати різні / протилежні думки експертів. І не робити висновки самим.

– Що, на ваш погляд, розділяє українську медіаспільноту зараз – які головні проблеми? Що може її об’єднати? Як це зробити – у яких форматах це можливо, навколо яких ідей, цінностей?

– На мою думку, зараз медіаспільноту можна поділити на «журналістів» і на «Слава Україні – журналістів». Такий умовний вододіл серед потоку колег у мене намалювався із початком війни. Розрізнити їх дуже легко: «Слава Україні – журналісти» ніколи не критикують «своїх», бо в нас «війна – не можна», і у всіх бідах України винуватять Росію чи Путіна. Знаю про випадки, коли колеги зняли сюжет про мародерство, але не видали його в ефір, «бо це непатріотично» або просто казали: «Ми таке не знімаємо». Але залишилися і просто журналісти, які намагаються дотримуватися стандартів професії. І саме ці стандарти, на мою думку, їх можуть і мають об’єднати.

– Чи є місце критиці особисто Порошенка в наших ЗМІ? Якщо ні або мало – то чому? Чи стикалися ви особисто з цензурою або самоцензурою по відношенню до президента?

– Очевидно, що є ЗМІ, які президента взагалі не критикують, як і існують ЗМІ, в яких Порошенко критикують майже за всі його справи. Аби в цьому переконатися, достатньо ввести в пошуковому віконці Google «Порошенко» і обрати параметр «Новини». В моїй стрічці з перших 10 новин за сьогодні – 2 негативні, 1 компліментарна, решту я би назвала нейтральними. Звісно, цю вибірку не можна вважати об’єктивною. Для цього треба моніторити не тільки інтернет. Але в моєму баченні десь так і є, по-різному.

Особисто мені з цензурою і самоцензурою щодо Порошенка стикатися не доводилося. Стикалася лише з закритістю Порошенка, якщо це можна так назвати. Відразу після обрання його Президентом я хотіла зняти його робочий кабінет. Прес-служба кілька тижнів нам обіцяла дати відповідь та досі часу не знайшли.

Фото - Громадське радіо