Тетяна Даниленко: «Тема секретних тюрем — це гол, забитий і владою, й журналістами у власні ворота»

Тетяна Даниленко: «Тема секретних тюрем — це гол, забитий і владою, й журналістами у власні ворота»

15 Вересня 2016
12831

Тетяна Даниленко: «Тема секретних тюрем — це гол, забитий і владою, й журналістами у власні ворота»

12831
Стверджує ведуча «5 каналу» в опитуванні «ДМ» про найактуальніши проблеми украінських ЗМІ
Тетяна Даниленко: «Тема секретних тюрем — це гол, забитий і владою, й журналістами у власні ворота»
Тетяна Даниленко: «Тема секретних тюрем — це гол, забитий і владою, й журналістами у власні ворота»

АТО на сході країни, воєнна й пропагандистська агресія Росії, спротив корумпованих політичних і бізнесових еліт реформам, радикалізація громадських настроїв, вихід на авансцену нових гравців — «людей у камуфляжі»... Усе це вимагає від журналістів і медіа значних і часто болісних трансформацій, спричиняє палкі дебати, загострює протистояння різних позицій. Додайте сюди тотальну залежність ЗМІ від олігархів — і виходить своєрідний «медійний коктейль Молотова», що раз у раз вибухає в медіаспільноті.

Як у цій ситуації знайти цінності й правила гри, здатні якщо не об'єднати атомізовану журналістську спільноту, то хоча би зняти агресію й допомогти почути одне одного? Які кейси спонукають до рефлексій, які уроки й висновки при цьому видаються важливими?

«Детектор медіа» поставив кілька запитань нашим колегам і починає публікувати їхні відповіді. Сьогодні читайте думки Тетяни Даниленко, ведучої 5-го каналу.

Відповіді Олексія Бобровникова дивіться тут. 

— Які кейси останнього часу в українській журналістиці видаються вам найважливішими? Позитивні та негативні (наведіть, будь ласка, приклади). Чому ви вважаєте їх такими? Чого вони можуть навчити нас, українських журналістів?

Головний негативний кейс цього року — публікація даних на сайті «Миротворець». Як на мене, ключовим моментом був не стільки факт публікації персональних даних, скільки реакція суспільства на це й повна неспроможність медіаспільноти пояснити, в чому проблема. Історія стала однією з багатьох, що поляризують країну. З одного боку, були журналісти, які казали приблизно таке: «як вам не соромно, нас підтримує Дуня Міятович, Україні тепер не дадуть безвіз». А з іншого — люди, абсолютно впевнені, що медіа легалізують так звані ДНР-ЛНР. Водночас ніким так і не було роз’яснено, що відвідування окупованих територій — це не вияв громадянської позиції журналіста, а бажання медіа показати, що там відбувається. Професійної, неполітизованої дискусії не відбулося. Плоди цієї проблеми галузь буде пожинати весь час, доки триватиме війна.

Позитивний кейс - історія з постановочними воєнними фото Муравського. Український фотоцех дуже переконливо й аргументовано виступив із позицією, що прикрашання реальності та відверта брехня не можуть мати нічого спільного ні з професіоналізмом, ні з патріотизмом. У підсумку Муравський лишився народним фотографом, при своїх інтересах та зі своїми шанувальниками, а органи влади, можливо, наступного разу замисляться, перш ніж фабрикувати байки.

Які основні проблеми ви бачите у висвітленні теми АТО, Донбасу?

— Висвітлюючи теми АТО й Донбасу, український журналіст у більшості випадків загнаний у рамки кон'юнктури. Він обов’язково має говорити про героїзм солдатів, зростання патріотизму й громадянської свідомості мешканців, про «зростання проценту жирів у маслі» в забезпеченні армії тощо. Натомість при висвітленні проблемних питань медіа скочуються до узагальнень, які нерідко є дискримінаційними. Яскравий приклад — тема добровольчого руху. Впродовж початкової фази війни ЗМІ формували героїчний образ добровольців та волонтерів, тимчасом як тепер про добробати говорять переважно з негативними конотаціями, як про проблему держави. Хоча елементарні цифри, які є у вільному доступі, зокрема, дані військової прокуратури — не дають підстав стверджувати, що кількість злочинів серед добровольців є вищою, ніж серед строковиків військової служби.

Чи вважаєте ви, що в українських ЗМІ багато тем замовчуються? Якщо так — то чому, на ваш погляд, це відбувається? Хто винуватий і що робити?

— Як на мене, йдеться не стільки про свідоме замовчування, скільки про зацикленість медіа. У полі їхнього зору — війна, корупція та актуальний на поточний момент скандал. Більше «перетравити» ЗМІ зазвичай не вдається.

У ситуації гібридної війни певні теми коментуються не зовсім адекватно не лише офіційними особами, але й навіть експертами (наприклад, тема «казематів СБУ», де нібито утримують військовополонених, але на офіційному рівні цього не визнають). Як бути в цій ситуації журналістам? Як подавати такі теми? Кейси «Громадського» та інших каналів, на ваш погляд, про що?

— Тема секретних тюрем — це гол, забитий і владою, й журналістами у власні ворота. Її гібридність полягає в тому, що Україна на рівні політичного керівництва не бажає формального визнання факту збройного конфлікту на своїй території. Оскільки війни немає, то й військовополонених теж бути не може. Водночас ми регулярно чуємо повідомлення про те, що в Мінську сторони домовляються про обмін заручниками. Процедура цього обміну — досить складна й має низку правових прогалин, про які журналістам та правозахисникам відомо давно. Саме така ситуація і стала підставою для резонансного звіту Amnesty та HRW. Судячи з усього, для влади репутаційний удар від цього звіту виявився меншим злом, аніж законодавче врегулювання статусу фактичних військовополонених. Для журналістів меншим злом було фрагментоване висвітлення теми. Загалом медіа були поставлені в дуже незручне становище: вони мали або мовчати про це взагалі, або говорити речі, які однозначно будуть використані проти держави в момент війни.

Врешт-решт ЗМІ або промовчали про звіт правозахисників, або подали лише їхню заяву про існування секретних тюрем та спростування СБУ. Громадське пішло далі й розповіло історії осіб, яких утримували в неіснуючих тюрмах, таким чином викривши брехню СБУ. Але колеги навіть не робили намагань пояснити, що це за заклади й чому там опиняються люди. Це було показано як чергове свавілля українських силовиків, цілком порівнянне з тим, що коїться на непідконтрольних територіях. Та й сам звіт ставить знак рівності між порядками в Україні й так званих ДНР-ЛНР. Але це груба й свідома маніпуляція як із боку авторів звіту, так і з боку журналістів. Як висвітлювати теми, про які ніхто не хоче говорити, думаю, «Громадське» вчити не треба. Навіть у найскладнішій ситуації можна принаймні спробувати ставити правильні запитання правильним спікерам. Проблема тюрем СБУ відома омбудсмену, голові уряду, спікеру.

Чи є місце критиці особисто Порошенка в наших ЗМІ? Якщо нi або мало — то чому? Чи стикалися ви особисто з цензурою або самоцензурою стосовно Президента?

— Усі ми бачили цифри Vox Ukraine, із яких випливає, що ключові канали кажуть про Петра Порошенка або добре, або нічого. Заради справедливості хотілося б додати — це не унікальна в історії України ситуація. Як на мене, ключові канали та їхні власники не поспішали би конфліктувати з Банковою, навіть якби до влади прийшов Бокасса. Як і за Януковича, головним критиком Президента залишається «Дзеркало тижня». В останньому номері — розгромна стаття, яка викриває неправдивість даних, озвучених Порошенком у посланні до парламенту. Показово, що в решті медіа ця тема не мала ніякого розвитку. Щодо моєї персональної історії з критикою Порошенка, то вона не дуже показова — для 5-го каналу він не лише Президент країни, але і власник. А з власником підписано угоду про невтручання, яка, з одного боку, гарантує незалежність редакційної політики, а з іншого — попереджає про неможливість шкоди його репутації.

— Що, на ваш погляд,  розділяє українську медіаспільноту нині — які головні проблеми? Що може її об’єднати? Як це зробити — в яких форматах це можливо, навколо яких ідей, цінностей?

— Медіаспільноту розділяє цілий клубок проблем, і це проблеми не окремо взятої галузі, а всього суспільства. Є багато взаємної недовіри, немає лідерів, до того ж складні й неодновимірні виклики, яким треба протистояти. Об’єднати може холодна професійна дискусія про етику та стандарти, яким би дискредитованим не було слово «стандарти».

Фото: Дмитро Хорошаєв

Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
12831
Читайте також
Коментарі
0
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду