Після захоплення Росією Криму в Україні проєвропейсько налаштовані громадяни почали вимагати, подекуди навіть агресивно, вимкнути телеканали сусіда-агресора. Вони пікетували телеканали, Нацраду, писали відкриті листи найвищому керівництву держави. Демократичні принципи й законні процедури відійшли для цих людей на другий план, на сході гинули люди, тож вони хотіли вирішити питання якнайшвидше, вимагаючи просто заборонити трансляцію.

Регуляторний орган Національна рада з питань телебачення і радіомовлення звернулася з кількома позовами до суду щодо заборони низки російських каналів. І суд прийняв рішення про тимчасову, до завершення розгляду справи по суті, заборону ретрансляції на території України шести каналів. Спочатку - «Первый канал. Всемирная сеть», «РТР-Планета», «Россия 24» і «НТВ Мир», згодом - TVCI і РБК-ТВ. Втім, у Нацраді неодноразово наголошували, що забороненими в Україні є 15 російських каналів, оскільки вони не відповідають Європейській конвенції про транскордонне телебачення та не є адаптованими до українського законодавства. Тож регулятору часто доводиться на міжнародному рівні відповідати на звинувачення в незаконних заборонах без рішення суду.

«Детектор медіа» поцікавилася в медіаюристів та голови парламентського Комітету з питань свободи слова та інформаційної політики, чи достатньо в Україні правових норм для того, щоб заборонити шкідливу російську пропаганду, і якщо ні, то які, на їхню думку, варто було б ухвалити закони чи законодавчі норми для урегулювання цього питання.

На запитання «Детектор медіа» відповідають: Тетяна Котюжинська, Роман Головенко, Вікторія Сюмар, Ігор Коваль, Ольга Большакова, Ігор Розкладай.

Загалом юристи сходяться на тому, що законодавчих норм вистачає, всю шкідливу пропаганду й так заборонено. Просто якщо комусь дуже хочеться заборонити саме російський контент, то для цього треба пройти довгу судову процедуру. Або оголосити Росію країною-агресором, а для цього визнати, що в Україні війна, а не АТО, й тоді, відповідно до закону про військовий стан, можна буде щось заборонити або обмежити у простіший спосіб. А так: немає війни - немає країни-агресора, каже керівник центру адвокації та лобіювання Незалежної асоціації телерадіомовників Ольга Большакова.

Пропаганда не є російською, українською чи ще чиєюсь. Це пропаганда чогось, що є зловживанням правом на інформацію, зауважує юрист НСЖУ Тетяна Котюжинська.

Хоча Роман Головенко вважає, що варто внести зміни в закон «Про телебачення і радіомовлення України», щоби дати регулятору чітке право звертатися до суду щодо обмеження каналів із серйозними порушеннями в контенті. Також, на його думку, варто виписати відповідні процесуальні норми, оскільки в Кодексі адмінсудочинства вони наразі відсутні. Голова Комітету з питань свободи слова та інформаційної політики Вікторія Сюмар зазначає, що це може бути закон про заборону телеканалів держави-агресора. «Але, відповідно, потрібно спочатку визнати Росію державою-агресором», - каже вона.

Тетяна Котюжинська, юрист Національної спілки журналістів України (НСЖУ):

- Пропаганда не є російською, українською, чи ще чиєюсь. Це пропаганда чогось, що є зловживанням правом на інформацію. Пропаганда тероризму - заборонена, пропаганда війни - заборонена, заклики до розв'язання або доведення до агресивної війни - заборонені, заклики до розпалювання міжнаціональної ворожнечі - заборонені. Тобто якщо державний орган знаходить якийсь заборонений контент, а з державних органів це може бути МВС, СБУ (є відповідні статті щодо підслідності); або, скажімо, Нацрада, яка під час моніторингу знайшла заборонений, на її думку, контент, і може звернутися або до МВС, або до СБУ відповідно. Будь-який громадянин України, будь-яка організація України, будь-який ЗМІ може звертатися і на підставі цього забороненого контенту буде розпочато кримінальне провадження.

Але, зауважу, безпосередньо такого контенту (щоб це була пропаганда) дуже мало. Це якісь маргінальні газетки типу «Новороссия». А такі, як, приміром, канал Livenews, такого собі не дозволяють. Тобто вони можуть повідомляти брехливу інформацію або ще щось, але це не є класичною пропагандою, яку заборонено. Це те, що підлягає саморегуляції, підлягає засудженню, заявам, може підлягати дослідженню тощо. Але забороняється тільки той контент, який є прямо небезпечним. Решта дається на вільний ринок ідей, коли суспільство має обговорити і прийняти собі якесь рішення.

Висновки для суду, що це заборонена пропаганда, робить Інститут судових експертів.

Тому думаю, що якихось додаткових законодавчих норм не потрібно. Ми й цих, які є, не виконуємо.

Роман Головенко, юрист Інститут масової інформації (ІМІ):

- Пропаганда - не зовсім юридичний термін. Я не знаю в європейській практиці прикладів заборони контенту з пропагандою. У російському контенті є багато закликів до війни, посягання на територіальну цілісність України, ксенофобії щодо проєвропейських українців (особливо в формі їхньої дегуманізації шляхом вигадування історій про жахи, які творять ці українці). На жаль, українські органи влади мало уваги звертають на такі речі, іменуючи все підряд пропагандою, що збиває з пантелику європейських експертів і позбавляє Україну аргументів на користь обмеження поширення контенту з РФ.

Наразі в Законі України «Про телебачення і радіомовлення» відсутні норми, які би дозволяли напряму блокувати російські канали, натомість опосередковано це мали б робити їхні ретранслятори в Україні (кабельники) з огляду на ті порушення в контенті, про які я писав вище. Нацрада лиш мала би стежити за дотриманням кабельниками цього обов'язку і застосовувати санкції до тих, хто не дотримується. Але при такій схемі майже гарантовано виникне неоднозначна практика в різних регіонах, застосування різних підходів різними ретрансляторами, і так може тривати доволі довго (можливі суди з Нацрадою). Тому остання пішла шляхом визнання набору певних російських каналів неадаптованими (тобто фактичної їхньої заборони), який уже застосовувався раніше.

Але все ж для забезпечення повної законності варто прийняти зміни у вищезгаданий Закон, щоби дати регулятору чітке право звертатися до суду щодо обмеження каналів із серйозними порушеннями в контенті. Також варто виписати відповідні процесуальні норми, оскільки в Кодексі адмінсудочинства вони наразі відсутні.

Обмежити російський протиправний контент в інтернеті та на супутниковому мовленні нереально з практичного погляду. 

Вікторія Сюмар, голова парламентського Комітету з питань свободи слова та інформаційної політики:

- Це може бути закон про заборону телеканалів держави-агресора. Але потрібно спочатку визнати Росію державою-агресором. Тоді буде зрозуміла логіка такого законодавчого шляху. Тому що зараз така заборона існує через суд, і цього зараз достатньо. Але справді не до кінця. Адже є інформаційний продукт, який цілком можна вважати пропагандистським, який пропагує російську міліцію, армію й інші речі, і транслюється вже українськими каналами, що є повним нонсенсом. Тому цю історію треба регулювати.

Тож, за великим рахунком, нам потрібна доктрина інформаційної безпеки, у якій би ми визначали ці речі. Всі ці речі треба унормовувати: від введення поняття в законодавстві «держава-агресор» (у який спосіб це визначається і які рамки це має). Цього не можна робити іншим шляхом, бо це буде нелогічно й узагалі суперечитиме духу демократичної держави, ще й утискатиме російський продукт без визначення причини. Отже, це комплексне питання щодо законодавства у сфері національної безпеки і оборони.

Потрібна логіка й пояснення причин. Бо сучасний світ має тренд до відкритості й відкритого перегляду інформації. Нам треба мати серйозні підстави, щоб обмежити інформацію. Аби це робити, мусить бути цілковита логічна законодавча база. Але це дуже комплексне питання. Тут не можна сказати, що ми заборонили російське, бо ми вирішили, що вони нам шкодять. Треба визначити, чому вони нам шкодять, і в який спосіб ми визначаємо: шкодять вони нам чи ні, і знову ми повертаємося до визначення «держави-агресора».

Ігор Коваль, юрист Індустріального телевізійного комітету (ІТК):

- Мені здається, що це питання більше технічне, ніж юридичне. Нацрада вже вживає певних заходів. Всі канали, які показували щось антиукраїнське, вже заборонено.

Я думаю, врегулювання цього шляхом законодавства поруватиме Конвенції з прав людини. Є механізм, передбачений Конвенцією, який ще ніколи в Україні не використувався, - це обмеження ретрансляції. Але він не застосовується до каналів, які не є під юрисдикцією ЄС. А ті, що під юрисдикцією ЄС, це можливо, тож до них цього ніхто не застосовував. Є судова історія, яка це заборонила, і, здається, ні в кого не було застережень щодо ефективності цього рішення. Але Європа ніколи не сприйме якихось законодавчих обмежень щодо цього. Тим більше, що вони будуть суперечити Європейській конвенції про транскордонне телебачення, яка є міжнародним актом, що має вищу юридичну силу.

Треба для початку розібратися з усіма наявними механізмами і шляхами їх використання. Взагалі, можна заборонити через суд або застосувавши Європейську конвенцію про транскордонне телебачення.

Наскільки я розумію, забороняти людям встановлювали супутникові тюнери й налаштовувати їх на російські канали ми не можемо. Суб'єктів господарювання, які ретранслювали російські канали, вже виключили. Далі вже йти нікуди. А ми говоримо або про технічні завади на кордоні з Росією (але це важко, бо це небезпечна зона, яка перебуває під обстрілом), або про суворі методи обмеження свободи слова в розумінні отримання трансляції (на яку, я думаю, ми не підемо, бо Європа цього ніколи не сприйме). Думаю, того, що ми маємо зараз, більш ніж достатньо.

Ольга Большакова, керівник центру адвокації та лобіювання Незалежної асоціації телерадіомовників (НАМ):

- Я вважаю, що на сьогодні правових засобів достатньо. Але це складна проблема і в неї немає легкого й простого рішення. Тому спочатку потрібно провести якісний моніторинг і виявити ознаки порушень, потім потрібно порушити кримінальну справу за фактом закликів до насильства чи поширення завідомо недостовірної інформації. Можливо, в межах розслідування цієї кримінальної справи потрібно буде провести експертизу. І після цього через суд можна буде встановити факт поширення недостовірної інформації чи закликів до насильства, і тоді вже забороняти російські канали. Отака складна процедура. Вона реальна, але зрозуміло, що зараз усі шукають більш легких та швидких рішень. На жаль, їх просто немає. І, в принципі, в демократичній країні їх і не може бути.

Найлегше було би ввести військовий стан і тоді, відповідно до закону про військовий стан, вводити будь-які обмеження, в тому числі й у сфері медіа. Але без введення військового стану в нас немає країни-агресора. Бо якщо немає війни, то немає й агресора.

Ігор Розкладай, юрист Інституту медіа права:

- В цьому питанні дуже важливо розуміти, що ми хочемо заборонити. Якщо пропаганду в класичному розумінні, то це майже неможливо. Ну як можна заборонити вірянам Путіна говорити, що він найкращий? Свобода слова полягає в тому, що люди мають право і говорити, й думати, й вірити в те, що вони хочуть. І лише вузьке коло винятків обмежує це право.

Коли ми кажемо «російська пропаганда», ми маємо чіткіше казати про те, що це мова ворожнечі, пропаганда насильства, війни і брехня, в т. ч. дифамація, а також порушення журналістських стандартів. Коли ми чуємо інформацію про розіп'ятого хлопчика чи розстріляних снігурів, ми маємо чітко розуміти, що це порушення базових принципів - об'єктивності, збалансованості й неупередженості, а їх дотримання вимагає законодавство про ТБ.

Це зона відповідальності Національної ради з питань телебачення і радіомовлення. Якщо це розпалення ворожнечі, то тут явно питання до правоохоронних органів, а якщо дифамація - це питання цивільного судочинства.

Чи вистачає нам норм? Так, вистачає. Хіба що потрібно підкоригувати термінологію. Але чого нам не вистачає, так це реалізації цих норм на практиці. Зокрема, якщо забороняємо російське ТБ, це слід робити через суд. Якщо йдеться про дифамацію - людині, проти якої вона спрямована, слід допомогти організувати справу. Якщо ж це мова ненависті, ворожнечі, то це питання діяльності правоохоронних органів.

Фото - Павла Довганя, Radiosvoboda.org, ipress.ua, ІТК