Улітку минулого року мені випала можливість долучитися до роботи низки міжнародних організацій у Відні, зокрема ОБСЄ, МАГАТЕ, ЮНІДО тощо. Це був лише початок тривалого періоду, під час якого майже щотижня я власними вухами чув та на власні очі бачив, як Росія бреше в багатосторонній дипломатії. Переборовши емоції, я захотів знайти відповідь на питання, що з цим робити. Однак стало зрозуміло, що для цього мені потрібно розібратися, як у теоретичному вимірі можна описати те, що я бачив у російських виступах.

В одній зі статей «Детектора медіа» можна прочитати про тактики пропаганди, які використовує російська делегація в ОБСЄ під час засідань Постійної ради, одного з керівних органів цієї Організації. Однак після її перечитування могло виникнути питання: чому про це так важливо говорити, адже меседжі, які просуває Росія там, — не нові? Як людина, яка вже більш ніж пів року регулярно стикається з російською дезінформацією, можу сказати: Росія хоче, щоб ми про це не говорили, щоб ми на це не звертали уваги, а тільки те й робили, що говорили про те, які міжнародні організації погані. 

Часто можна почути критику в бік міжнародних організацій, особливо коли йдеться про їхні звіти, згідно з якими українські військові нібито вбивають цивільних. Хоч така критика і виправдана, втім є й інший бік медалі — багато українців критикують міжнародні організації, не знаючи, яку роботу насправді вони виконують. Наприклад, у тієї ж ОБСЄ є польові місії (фактично представництва) в низці держав Південної та Східної Європи, зокрема і в Україні. Вони не можуть покращити життя країни за одну секунду, але вони полегшують життя багатьох людей на місцях завдяки низці проєктів у рамках співпраці з політиками, дипломатами, медійниками, громадськими організаціями, молоддю та іншими. Завдяки їм низка людей отримує можливості, які їм було б навіть важко уявити. Наприклад, ОБСЄ реалізовує проєкти, спрямовані на підвищення рівня медіаграмотності в багатьох спільнотах. Але замість таких історій, яких багато, ми чуємо лише про нездарність міжнародних інституцій. 

Ніхто не каже, що та ж ОБСЄ чи інші організації є ідеальними. Зокрема, на ситуацію, що склалася, вплинула відсутність релевантної та актуальної комунікації із зовнішнім світом. Цим усім і користається Росія. Йдеться не лише про ті виступи, де вона бреше про Україну. У багатьох із них російська делегація атакує і власне Організацію, звинувачуючи її в упередженості. Ба більше, через нестачу інформації про конкретні дії ОБСЄ чи інших організацій не лише в українському, але і в іноземному медіапросторі (наприклад, під час головування Польщі в ОБСЄ у 2022 році рідко коли польські медіа публікували щось на цю тему, зокрема, одне із найпопулярніших джерел новин для поляків — радіостанція RMF) виникає певний інформаційний вакуум, який і намагається заповнити Росія.

Москва завжди хоче переконати всіх у тому, що думка «загниваючого Заходу» не є для неї важливою. Утім, на протилежне вказує те, що російські пропагандисти постійно вишукують «вигідних іноземців», які кажуть речі, суголосні з російською риторикою. Насправді все доволі просто: у теперішніх обставинах пропагандисти хочуть показати, мовляв, навіть їхній ворог визнає, що вони мають рацію. На більш субтильному рівні це працює й у випадку з ОБСЄ. Російські дипломати ніби кажуть: нас не хочуть чути, але нас мусять слухати. Ось і пояснення, чому вони з’являються в ефірах державних російських медіа мінімум двічі на місяць (це часто як для сучасного дипломата).

Але найголовнішою загрозою російської дезінформації в міжнародних організаціях є те, що фактично ми маємо справу із заплутуванням світової спільноти щодо того, що відбувається в Україні. Ми вважаємо, що у Європі всім усе зрозуміло, але іноді достатньо лише найменшого сумніву, щоб ускладнити ситуацію. І тут ідеться не лише про фейки, а і про те, що виступи російської делегації наполовину складаються з докорів на адресу внутрішньополітичних українських проблем, як-от політичні чвари чи реєстрація контроверсійних законопроєктів у Верховній Раді, що є частиною нормального демократичного процесу. І неважливо, що, наприклад, корупція в Росії більша, ніж в Україні. Але умовні австрійці можуть подумати: «А чому ми взагалі маємо переживати за Україну й підтримувати її, якщо вона така корумпована?». Це не привід зневіритися в європейцях і думати, що все погано, однак було б краще працювати на дипломатичному фронті так, щоб намагатися запобігти подібним тенденціям.

Росія хоче, щоб усі зневірилися в міжнародних організаціях, бо сама в них не вірить. Це країна, в якій працює лише одна інституція, навіть якщо формально їх більше, і було б дивно очікувати від неї відкритих обіймів для міжнародної співпраці. У відповідь на цю тезу може пролунати: «Так давайте Росію і виженемо з усіх організацій!» Утім, якщо дивитися на ситуацію суто під кутом поширення дезінформації, подібний крок розв’яже проблему лише на поверховому рівні, знявши всі важелі на поглиблення кризи. У ролі «міського божевільного» Росія тільки й чекає на той день, коли її виженуть з усіх міжнародних організацій, бо вона розуміє: хоч їй і вдається викручуватися, в них є низка інструментів стримування (зокрема й те, що західні дипломати банально часто не реагують на такі заяви та намагаються не заражати цією дезінформацією простір своєї країни), без яких дезінформацію можна буде поширювати на масштабнішому рівні.

Утім, якщо у випадку інших держав стратегія відмовчування працює, то у випадку України вона є не надто ефективною. Однією з цілей Росії на дипломатичному фронті є затягування дипломатів інших країн у балаканину без сенсу, що може тривати годинами та втомити всіх навколо. Однак саме зараз є можливість показати ефективну співпрацю дипломатів із громадським сектором. У її рамках можна розробити низку кроків та ініціатив щодо боротьби з дезінформацією саме у стінах ОБСЄ за допомогою проведення спільних неформальних заходів та участі в дискусіях, і вже можна побачити позитивні кроки в цьому напрямку. Наприклад, делегації вже активно залучають неурядові організації та їхніх представників до дискусій на тему дезінформації в рамках кібербезпекового вектора діяльності ОБСЄ, зокрема під час роботи Форуму безпекової співпраці Організації.

Також важливо не втратити іншу унікальну можливість — розповісти дипломатичній спільноті те, чого ніколи про себе не розкаже Росія. Використовуючи дезінформацію, пропагандисти хочуть створити образ Росії як сильної держави. Але його швидко можна руйнувати, розповідаючи правдиві історії про те, як живуть росіяни, яким є її справжній локальний контекст, які проблеми впливають на її теперішнє тощо. В українців є доступ до тисяч подібних історій і, хоч міжнародні організації — це театр, у якому драматургія не може змінити світову історію в одну мить, однак кожен крок уперед може змінити баланс сил у ситуації в цілому. Саме тому нам важливо розуміти й говорити про російську дезінформацію в міжнародних організаціях — щоби зламати міф сильної Росії та змусити її відповідати перед світом навіть за незначну брехню.