«Рік» Дмитра Комарова: від лінії фронту до гардероба президента

«Рік» Дмитра Комарова: від лінії фронту до гардероба президента

27 Лютого 2023
8973
27 Лютого 2023
09:30

«Рік» Дмитра Комарова: від лінії фронту до гардероба президента

8973
У річницю повномасштабного вторгнення Росії в Україну тревел-журналіст, а нині воєнний кореспондент Дмитро Комаров презентував свій авторський фільм «Рік».
«Рік» Дмитра Комарова: від лінії фронту до гардероба президента
«Рік» Дмитра Комарова: від лінії фронту до гардероба президента

Цей проєкт журналіст позиціонує як документування війни крізь призму свого авторського бачення. Стрічка охопила величезну аудиторію: обидві частини транслював загальнонаціональний телемарафон, а на ютуб-каналі Комарова «Світ навиворіт» сумарна кількість переглядів обох частин за перші два дні перевищила 3 мільйони (тут і тут).

Родзинкою фільму стали ексклюзивні кадри з локацій, які зазвичай недоступні журналістам, ― приміщення на Банковій, де весь рік війни живе президент, та засекречений Центр бойового управління.

«Руки та розум, якими твориться перемога»

З початку повномасштабної війни президент України Володимир Зеленський та більшість високопосадовців змінили звичні для ока костюми з краватками на військовий дрес-код, з’явився тренд «світшот як у Зеленського». Однак не варто забувати, що навіть у камуфляжі й під час воєнного стану вони залишаються політиками і всі їхні заяви робляться з оглядом на свою роль та рейтинг.

У стрічці «Рік» різниця між високими чиновниками та військовими розмивається зовсім. Крім президента, Комаров бере коментарі в міністра оборони Олексія Резнікова, керівника Офісу президента Андрія Єрмака, начальника ГУР МО Кирила Буданова, Головнокомандувача ЗСУ Валерія Залужного, командувачів сухопутних та повітряних сил та ще ряду військових. І як каже сам Комаров, це «ті, чиїми руками та розумом твориться наша майбутня перемога».

Комаров акцентує, що попри обставини, Зеленський залишився звичайною людиною та перебуває в країні, незважаючи на загрозу вбивства.  Журналіст каже: «Ми так не спілкувались ще з часів вашого минулого життя (коли Зеленський був актором. ДМ”). Мене вражає, що ви не змінились. Ви не змінились всередині, але дуже змінились ззовні. Я дивлюсь вам в очі, і очі кажуть про біль, який ви відчуваєте». «Очам наказувати не можу», ― відповідає Зеленський.

«Ви не думали забронювати собі вагон, ви їдете у звичайному?» ― питає Комаров. Зеленський віджартувався, що не думав про це, поки той не запитав.

Чи варто бути лояльним до президента тільки через те, що він не погодився втекти з країни (цього й не мав робити обраний народом президент)? Головним двигуном перемоги є саме народ України, і він ніколи б не здався Росії, з цим президентом чи без нього ― це вже демонструють українські партизани на окупованих територіях.

Не будемо брати під сумнів професіоналізм наших військових, від рішень яких справді наразі залежить життя та майбутнє цивільних. Та чи варто настільки ж хвалебно ставитись до політиків, які неодноразово були фігурантами антикорупційних розслідувань та скандалів навіть під час війни?

Комаров як журналіст нікому з політиків не поставив жодного незручного питання. Хтозна, можливо, ця лояльність ― плата за доступ до тих локацій, де ще не був жодний представник ЗМІ за час війни: кімната й гардероб президента, «Центр прийняття рішень», склади з боєкомплектами, Буча (Комаров був першим журналістом, який зайшов у місто після деокупації), зйомки обміну полоненими тощо. І в якийсь момент починає здаватися, що автором ідеї фільму є не Комаров, а хтось із Банкової.

Зеленський, відповідаючи на питання про перші години війни, сказав: «Колись у минулому житті я розумів, як знімати кіно. І нехай пробачать мене глядачі, прощання з дружиною, що ми можемо більше не побачитись, такої романтики не було». У глядача також може бути приблизне бачення, як знімається кіно і як воно може бути використаним у передвиборній кампанії ― хто не забув, саме серіал «Слуга народу» створив образ Зеленського-президента.

Наступні президентські вибори мають відбутися в Україні вже за рік, і величальний фільм Комарова якнайкраще може додати Зеленському потенційних виборців.

Невисвітлена тема волонтерського руху

Перш ніж Україна почала отримувати військову допомогу від західних партнерів, нашій країні довелося довго й важко доводити, що ми гідні цієї допомоги. Зеленський влучно зауважив, що інші країни хочуть бути на стороні переможця ― тобто до того, як США підписали закон про ленд-ліз та з’явилась танкова коаліція, ми мали показати, що світу вигідна саме наша перемога. Нам допомагають, бо ми перемагаємо, а не навпаки.

Але якою ціною? Цивільні теж залучені до цього процесу: плетуть марушки та маскувальні сітки, везуть на передову харчі та амуніцію, збирають кошти на автівки та дрони, займаються евакуацією людей і тварин із небезпечних районів. Цього у фільмі, на жаль, немає.

Комарову показують канадський бронеавтомобіль «Рошель Сенатор», дрони, які можуть підіймати до 40 кг, шведські гранатомети «Карл Густав» тощо. Але ЗСУ не мали цього, коли були найважчі періоди війни, вони прибули в Україну пізніше. Саме згуртованість військових і цивільних допомогла не втратити державу.

У нас діють десятки всеукраїнських та сотні локальних волонтерських організацій. Деякі з’явилися лише після повномасштабного вторгнення, інші існують ще з 2014 року, коли тільки почався конфлікт на Донбасі.

«Маю велику честь, велику гордість бути президентом народу України», ― каже Зеленський.   

«Українці змогли стати сильними і непереможними, об’єднавшись, ― каже Комаров. ― Навіть українці з різними поглядами об’єднались. Ми всі стали єдиним живим організмом. І в такому стані ми непереможні». Але у фільмі не показано жодного волонтерського центру, який би доповнив загальну картину та підтвердив ці слова.

Без політики стрічка викликає правильні емоції

Фільм розрахований не лише на українського глядача. Буча, Гостомель, Харків, Сєвєродонецьк, Ірпінь ― Дмитро Комаров задокументував події, які, безумовно, має бачити весь світ. Знімальна група неодноразово ризикувала життям: заміновані будинки та дороги, обстріли під час зйомок, неймовірна близькість до ворога… Головне, що повинні усвідомити люди у всьому світі, ― так не має бути і це треба негайно припинити.

Олексій Резніков сказав, що він став дуже сентиментальний. У Залужного також час від часу пробивається сльоза. Те саме мають відчути й ті, хто досі не розуміє, що Росія влаштувала в Україні справжній геноцид. Неможливо залишатися байдужим, коли бачиш знищені міста, тремтячі руки молодої дівчини, дітей, які залишилися без батьків, і ці очі ― перелякані черговим ракетним ударом.

Світ має бачити, як радіють Збройним силам України звільнені херсонці, тим самим убиваючи наратив, що українці «прагнуть приєднатися до Росії».

В кінці фільму Дмитро Комаров анонсує вихід наступної стрічки восени. Залишається сподіватися, що приводом для наступної роботи журналіста стане не лише якась визначна дата, а саме наша Перемога.

Фото: пресслужба «1+1 медіа»

Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
8973
Читайте також
Коментарі
0
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду