Поетеса, поетка. Актриса, акторка. Директриса, директорка. Вчителька. Лікарка. Письменниця. Героїня. Робітниця. Селянка. Міщанка. Журналістка. Репортерка. Друкарка. Начальниця. Керівниця. Господиня. Громадянка. Партизанка.

Цей ряд можна продовжувати і продовжувати. Ці фемінітиви вживалися і вживаються і будуть вживатися в мові. Я завжди, або майже завжди вживав фемінітиви, коли героїня мого допису була саме жіночої статі. Звісно, частина професій не мала жіночих відповідників. Тоді по відношенню до жінки вживали чоловічий рід.

Існувала житейська практика, коли певні професії були суто чоловічими. З часом до них долучилися жінки але традиційно назви професій залишалися суто чоловічими. Коли ми по відношенню до жінки казали «інженер», «науковець» тощо, то ніхто не вкладав у це якийсь принизливий зміст. Так само, коли казали голова Верховної Ради про чоловіка, то ніхто не думав, що ось він же чоловік, а посада позначується фемінітивом. Нікому б у голову не прийшло б вважати це якимось приниженням. До речі, у нас уповноважені з прав людини були переважно жінки. І навіть найзапекліші борчині за жіночі права спокійно називали їх не омбудсвумен, а омбудсмен.

І це цілком природно, адже мова живе за своїми законами і часто не піддається формальній логіці. Згадайте англійську, де пишеться «Манчестер», а читається «Ліверпуль». Я читав, що у Британії хтось пропонував це впорядкувати, але британці виступили проти. Вони мають на це право.

Коротше, все вищеописане не було проблемою.

Чому навколо фемінітивів раптом відбуваються гарячі дискусії? Тому що десь колись під це підвели ідеологічну базу, мовляв, відсутність фемінітивів у частині випадків є приниженням жінки. Це демонструє домінування чоловіків і треба з цим щось робити.

І почалося вигадування слів, які формально відповідають нормам української мови, але звучать як покручі. «Медикиня» — це найхарактерніший приклад. Хоча є слово медичка, яке раніше вживалося і виглядає природнім.

Є частина громади, якій це подобається. В принципі я теж за новотвори, неологізми. Мова має бути гнучкою, багатою, різноманітною. В ній мають бути і світлини і фотокартки, аеродроми і летовища, вертольоти і гелікоптери, і гвинтокрили.

Мені не подобається те, що оці новотвори догматизуються і  нав'язуються. Досить поіронізувати у соцмережах над медикинею або іншим, як на мене, покручем, неодмінно в коментарі прийдуть войовничі особи, які ладні очі видряпати за це.

Пригадується, колега Дмитро Гнап колись писав, що в одному західному  гранті, який отримала його редакція, була умова: неодмінно вживати у текстах фемінітиви. Одна річ, коли гранти даються на захист прав, в тому числі і жіночих прав. Інша річ, коли вони намагаються впливати на мову. Це трохи перебір, як на мене.

Нині засоби масової інформації одномоментно самі себе , а значить і споживачів своєї продукції позбивали вибору.  Не можна написати жінка-медик. Неодмінно — медикиня. Я усвідомлюю, що я дещо утрирую. Але така тенденція має місце. І вона все міцнішає.

Мені думається, що правильним було б залишити вибір. Хтось хоче використовувати штучно створені неологізми — на здоров'я. А хто не хоче — це його право.

Я пам'ятаю, що свого часу телеканал СТБ вирізнявся специфічною мовою. Хто пам'ятає: ведучі там вживали слова етер і таке інше. Комусь це подобалося, комусь ні. Але це було добровільне рішення каналу і він його нікому не нав'язував. Існували інші ЗМІ з більш традиційним підходом. Глядачі мали вибір. І зараз колись вживані на СТБ «дивні» слова спокійно вживаються в мові. І мало в кого викликають заперечення. Срачів навколо цього я не пригадую.

Мені здається, що це і є шлях безконфліктного розвитку мови.

Фото: Matt Cornock/Flickr