Віддаючи себе іншим, я повернула себе собі самій

Віддаючи себе іншим, я повернула себе собі самій

5 Грудня 2022
1075
5 Грудня 2022
19:47

Віддаючи себе іншим, я повернула себе собі самій

1075
Щоденник біженки. Я розпочала його в березні від болю і сорому, що поїхала. Але там лише два невеличких записи.
Віддаючи себе іншим, я повернула себе собі самій
Віддаючи себе іншим, я повернула себе собі самій

13.03.22

Мені потрібно вирішити для себе, навіщо жити далі і як.

Зрозуміти, навіщо я врятувала себе і стала біженкою в перші дні війни. Навіщо покинула мій любий Київ і чоловіка.

Пішов третій тиждень війни. А що я зробила на сьогодні, врятувавши власну «шкіру»? Допомогла кільком біженцям. Але це фігня. Щоб дійсно допомагати своїй країні треба спочатку самій прийти до тями. Треба взяти себе в руки. Я бачу всі ознаки того, що в мене починається депресія. Номер один — я уникаю людей і будь-якого спілкування. Навіть з близькими й друзями. Жалюгідно казати про депресію, коли спиш під мирним небом, а твої батьки не сплять вночі від постійних повітряних тривог.

Скільки українців вже знищили російські тварі. Жінок, дітей, стареньких… Пішла третя тисяча, якщо рахувати загиблих лише в Маріуполі. Місто без тепла, світла, їжі й навіть води. А я тут скиглю зі своєю депресією, коли в Україні під завалами вмирають діти…

«Я тут. Я жива. Я буду щось робити».

Цю мантру розповіла сьогодні психологиня для тих, хто як і я, страждає від «провини вцілілого». Третя ночі. Два тижні у Польщі, а кожну ніч мені сниться, що я в Києві під час війни.

У ліжку читаю стрічку новин. Я стала кровожерливою — мене тішать втрати ворога і фото мертвих орків. Я безсила і від того неймовірно зла. Злість моя народжує ненависть до Росії й жагу помсти. А кожний мій ранок починається з перекликання з близькими в Україні — чи всі живі. Вибачте мені, що я у безпеці...

05.12.22

Минуло дев'ять місяців від того запису, що я зробила серед ночі. Дивно, але тоді мені полегшало. Проте більше я в щоденнику не писала. Депресія таки накрила мене. Руда яскрава одеситка Вікторія с солодким прізвищем Тортік(а) витягла мене на курси польської, щоб я не збожеволіла від своєї провини вцілілого. Польську викладала

Агнешка — неймовірна жінка, яка разом зі своїм чоловіком допомагала українцям з першого дня війни. А потім Агнешка довірила «Джедайський меч допомоги» мені самій — запропонувала очолити волонтерський проєкт «Спільно. ЮНІСЕФ. Лодзь». І це стало моїми головними ліками.

З 2014, з самого початку війни я допомагала нашим бійцям і біженцям зі сходу. Але то не було «контактне волонтерство», коли віч-на-віч з людиною ти п'єш її біль…

Скільки болю українців з понівеченими війною долями пройшло за цей час крізь нашу малу, але круту команду «Спільно».

Агнешко, дякую тобі за довіру. Віддаючи себе іншим, я повернула себе собі самій. Точніше ти повернула мене собі самій.

Ми допомагаємо багатьом. А вони передають цю допомогу далі — живий ланцюг стійкості й щирості. Я впоралась. І Україна впорається. МИ переможемо!

Всіх волонтерів вітаю з міжнародним днем волонтера. Низький уклін вам. І окрема подяка польським волонтерам за їхні щирі серця.

Pamiętnik uchodźcy. Zaczęłam ją w marcu z bólu i wstydu, bo wyjechałam z Ukrainy. Ale są tylko dwa małe wpisy.

13.03.22

Muszę sama zdecydować, po co i jak żyć.

Zrozumieć, dlaczego w pierwszych dniach wojny uratowałem się i zostałem uchodźcą. Dlaczego opuściłam ukochany Kijów i męża.

To już trzeci tydzień wojny. I co ja dzisiaj zrobiłem, uratowawszy własną «skórę»? Pomogłem kilku uchodźcom. Ale to jest bzdura. Aby naprawdę pomóc swojemu krajowi, trzeba najpierw się opamiętać. Musisz się pozbierać. Widzę wszystkie znaki, że popadam w depresję. Numer jeden — unikam ludzi i jakiejkolwiek komunikacji. Nawet z krewnymi i przyjaciółmi. Żałosne jest mówienie o depresji, kiedy ty śpisz pod spokojnym niebem, a twoi rodzice nie śpią po nocach z powodu ciągłych nalotów.

Ilu Ukraińców zostało już zniszczonych przez rosyjskie kreatury. Kobiety, dzieci, starcy... 3 tysiące, jeśli liczyć zabitych w samym Mariupolu. Miasto jest bez ciepła, światła, jedzenia, a nawet wody. A ja tu marudzę z moją depresją, kiedy na Ukrainie pod gruzami umierają dzieci.

«Jestem tutaj. Jestem żywy. Zrobię coś».

Tę mantrę powiedział dziś psycholog dla tych, którzy tak jak ja cierpią z powodu «winy ocalałego». Jest trzecia nad ranem. Dwa tygodnie w Polsce, a co noc śni mi się, że jestem w Kijowie w czasie wojny.

W łóżku czytam wiadomości. Stałem się krwiożerczy - cieszą mnie straty wroga i zdjęcia martwych orków. Jestem bezsilna i niesamowicie wściekła. Mój gniew rodzi nienawiść do Rosji i pragnienie zemsty. I każdy poranek zaczynam od dzwonienia do moich bliskich na Ukrainie, żeby sprawdzić, czy żyją. Wybacz mi, że ja mam bezpieczeństwo, a ty, moja rodzina, nie...

05.12.22

Od tego nagrania, które zrobiłem w środku nocy, minęło dziewięć miesięcy. O dziwo, czułem się wtedy lepiej. Jednak nie pisałem już w dzienniku. Depresja wciąż mnie obejmowała. Jasny rudzielec z Odessy ciągnął mnie na kursy polskiego, żebym nie zwariowała z poczucia winy ocalałego. Języka polskiego uczyła nas pani Agnieszka. Agnieszka Reiske.

Agnieszka to niesamowita kobieta, która wraz z mężem Szymon Iwanowski pomagała Ukraińcom od pierwszego dnia wojny. I wtedy Agnieszka sama powierzyła mi «Miecz Jedi Pomocy» — zaproponowała, że poprowadzi projekt wolontariatu «Wspólnie. UNICEF. Łódź». I stało się to moim głównym lekarstwem.

Od 2014 roku, od samego początku wojny, pomagam naszym żołnierzom i uchodźcom ze wschodu. Ale to nie był «wolontariat kontaktowy», kiedy twarzą w twarz z człowiekiem pije się jego ból...

Ileż bólu Ukraińców z rozdartym wojną życiem przewinęło się w tym czasie przez nasz mały, ale fajny zespół "Wspólnie". Real Time Time, Efka Jaraczefka, Barbara, Piotr Baleja, Sasza Góral, Вишиванки України Тм Світанок, Виктория Тортика, Світлана Панченко, Віктор Котляр.

Agnieszko, dziękuję za zaufanie. Oddając siebie innym, zwróciłam siebie samej sobie. A raczej przywróciłeś mnie do siebie.

Pomagamy wielu osobom. I przekazują tę pomoc dalej — żywy łańcuch odporności i szczerości. Udało mi się. A Ukraina sobie poradzi. Wygramy!

Gratuluję wszystkim wolontariuszom z okazji Międzynarodowego Dnia Wolontariusza. Niski ukłon w twoją stronę. I specjalne podziękowania dla polskich wolontariuszy za ich szczere serca Sylwia Kacprzak, Karolina Pawlik, Agnieszka Sowała-Kozłowska.

Оригінал публікації за посиланням.

* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
1075
Коментарі
0
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду