Сюжет муніципального телеканалу «Київ», у якому журналістка Анжеліка Музиченко ганить затриманого порушника комендантської години за «фото і відео сексуального змісту» в його мобільному телефоні, викликав саме ту реакцію спільноти, яку повинен був викликати. Телеканал — очевидно, вже начуваний про інститут репутації, — швидко перепросив і оголосив про «відсторонення» авторки сюжету та про розслідування, яке має з’ясувати, чому редакторська група випустила цей сюжет в ефір. «Загорнувши» вибачення та інформацію про санкції проти авторів сюжету в позитивчик — за всіма правилами піару. В кінці там заклик до всіх не порушувати комендантську годину. Цинічненько.

Сама журналістка, судячи з її коментарів у сторіз, нічого не зрозуміла і вважає, що стала жертвою незаслуженого «хейту». І розглядає це як форму... популярності :( 

Їй не соромно, якщо вам цікаво, гиги, популярність прийшла, люди поверхневі https://t.co/Xyjjv200Nx pic.twitter.com/HBl8Hn7Vs6

— h̶̛̜ḛ̵͝ļ̵̀l̸̹̐ĉ̵̡a̶̢͑t̷͖̿???????? (@hellcat_stories) October 9, 2022

«Ця ситуація дуже добре показує поверхневість сприйняття людиною інформації. Розлетівся відос із тридцятьма секундочками, а сюжет зовсім про інше і там п’ять хвилин! Стільки хейту! Я ніколи не купалася в такій популярності, мене запостили всі, хто тільки може і не може», — збентежено і, здається, трохи захоплено розповідає вона. Отже, йдеться не зовсім про випадкову помилку. 

«Знятий журналісткою нашого каналу матеріал не відповідає журналістським стандартам, неупередженості, внутрішнім редакційним правилам та поняттям етики. Показаний нами епізод є втручання в особисте життя та порушенням прав людини», — ось у якій формі вони визнали помилку. Я б дещо уточнив. Не тільки матеріал — зафіксована на відео сцена приниження людини, яка всього лише мала у своєму телефоні те, що мають, зберігають і переглядають мільйони людей (навіть у мене на комп’ютері десь має бути папочка), — суперечить стандартам. Перш за все етичним нормам, самій суті журналістської професії суперечить поведінка журналістки, яка це приниження ініціювала і брала в ньому участь, в’їдливо запитуючи хлопця, звідки в нього «такий контент» на телефоні.

Хоча повинна була — зобов’язана була — бути в цій ситуації на боці людини, яку принижують. Ставити запитання тим, хто це робить, і захищати того, чиї права порушують.

Навіть якби цей матеріал не вийшов в ефір, якби його затримали редакційні фільтри, — а мали би! — сам факт такої поведінки під час виконання журналістського завдання був би ганебним і несумісним із журналістською професією.

Навіщо військовики, які затримали хлопця — винного в порушенні комендантської години, і не більше, — демонстрували вміст його телефону журналістам, мало б розібратись їхнє керівництво. Навряд чи в них могли бути такі інструкції, й навряд чи це відповідає поняттю про честь українського воїна. У журналістки, яка це спостерігала, мав спрацювати професійний інстинкт пошуку правди і захисту прав, а натомість спрацював інстинкт пошуку «смаженого». «Шок!» — захоплено виголошує Анжеліка в своєму сюжеті.

Звідки це взялося? Молоді репортери беруть за зразок «семеновщину» з каналів Медведчука і їм подібних, усе це «знімай кров!» і тому подібний треш? Можливо, подіяли й свіжіші приклади — допити російських полонених, часто принизливі і майже завжди сумнівні з погляду Женевської конвенції, які є звичним контентом для ютуб- і телеграм-каналів і часто — прийнятним для телеканалів? Спасибі, що не стала замотувати очі хлопцеві скотчем і змушувати співати гімн. Хоча його розгублене обличчя і спроба виправдатися, які залишились на відео, напевно, супроводжуватимуть тепер усе його життя.

Не знаю, чи покарання допоможе Анжеліці змінити підходи і зрозуміти, що вона зробила не так. Чи щось взагалі допоможе редакторам, які пропустили цей сюжет в ефір. Але цю ситуацію важливо проговорити до кінця, аби всі запам’ятали, що журналіст не має права нікого допитувати і нікого принижувати.