20 липня минув місяць, як на підписі у президента лежить ухвалений парламентом закон 2309-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо встановлення обмежень на ввезення та розповсюдження видавничої продукції, що стосується держави-агресора, Республіки Білорусь, тимчасово окупованої території України».

Ситуація ненормальна в принципі. Адже закон – не просто папірець, який може безкінечно валятися по шухлядах на Банковій. Конституція відводить на підписання закону 15 днів. Цей термін президент перевищив уже удвічі. Факт сам по собі неприйнятний для правової держави.

Але ще ненормальніше ситуація виглядає, зважаючи на те, про що цей закон і яку величезну підтримку він отримав у парламенті й суспільстві.

Нинішня війна є перш за все війною за ідентичність, за наше право не лише вижити фізично, але й бути собою – українським народом у власній вільній державі. За цих обставин  захист нашого культурно-інформаційного простору від впливів «русского мира» є питанням виживання, питанням національної безпеки.

Саме тому депутати різних фракцій, представники громадського сектору, видавничої галузі, виконавчої влади разом напрацювали законопроєкт 7459, що вирішує цю проблему в книжковій галузі. Його співавторами стали понад 50 депутатів, у тому числі спікер парламенту та його заступники.

Закон не лише перекриває ввезення видавничої продукції з Росії і Білорусі, а й припиняє поширення раніше ввезених книжок російських видавництв.

Дозвільний порядок ввезення, який останні шість років діяв для книжок із Росії, поширюється і на ввезення російськомовних видань із інших держав – Держкомтелерадіо перевірятиме їх на наявність російської пропаганди.

З 2023 року в Україні не зможуть видаватися книжки громадян держави-агресора. Це стосується саме громадян нинішньої Росії, а не, наприклад, Пушкіна чи Достоєвського. Тож твердження російської пропаганди, що закон буцімто забороняє російську літературу є відвертою брехнею.

Неправда й те, що закон нібито забороняє книжки російською мовою. Видання в Україні чи ввезення оригінальних творів російською мовою (як і будь-якої іншою) закон не обмежує. Але саме оригінальних, тобто створених цією мовою.

Що стосується перекладів, справді вони з наступного року мають видаватися саме українською мовою або ж мовами ЄС чи корінних народів України. Ця норма є надзвичайно важливою, щоб не дати Росії захопити український книжковий ринок зсередини, заваливши через підконтрольні видавництва в Україні російськими перекладами зарубіжної літератури.

Саме комплексний характер закону, який не просто формально забороняє імпорт книжок із Росії (і так припинений де факто), а не залишає Росії жодних лазівок, спричинив справжню істерику у російських лобістів. І водночас – забезпечив широку підтримку закону в українському парламенті й суспільстві.

19 червня за ухвалення законопроєкту 7459 проголосували 306 депутатів з усіх фракцій та груп. Ніхто не проголосував проти і не утримався.

Наступного дня документ був підписаний головою парламенту і, ставши законом 2309-IX, ліг на підпис президенту.

Де лежить і донині.

Незважаючи на заклики Оксани Забужко, Сергія Жадана, Андрія Куркова,  десятків інших українських письменників і тисяч українців, які влаштували цілий флешмоб на підтримку закону в соцмережах.

Незважаючи на відкрите звернення українських видавців і книгорозповсюджувачів, які закликали президента «використати історичний шанс для постання самодостатнього українського книжкового ринку, незалежного від Москви».

Незважаючи на позицію Реанімаційного пакету реформ та інших громадських об’єднань.

Незважаючи, врешті-решт, на пряму вимогу Конституції. Відповідно до якої на закон, не підписаний упродовж 15 днів, уже не можна накласти вето. Він «вважається схваленим президентом України і має бути підписаний та офіційно оприлюднений».

Маємо дуже дивну і небезпечну в умовах війни ситуацію. З одного боку – абсолютний консенсус парламенту, підтримка суспільства, книжкової галузі і пряма вимога Конституції. З іншого – вплив невідомих лобістів російських інтересів, настільки сильний, що не дає главі держави виконати прямий обов’язок.

Президент має стати на бік власної держави, її Конституції і національних інтересів. І не лише підписати закон, але і розібратися, хто ті люди в структурах влади, які лобіюють російські інтереси в час війни і намагаються зробити главу держави співучасником цього антиукраїнського саботажу.

Тарас Шамайда, координатор ініціативи «Українська книжкова революція»