Цього дня Будинок кіно на кілька годин перетворився на знімальний майданчик. Щойно переступаєш поріг, стає зрозуміло: тут триває кінопроцес. Режисер Пилип Іллєнко вдивляється в монітор і дає команду: «Усі на початкові позиції. Тиша. Почали».

Пилип Іллєнко та Ярослав Пілунський переглядають відзнятий матеріал

Сходами повільно спускається актор Богдан Бенюк. Його наздоганяє дівчина з букетом квітів (актриса Маргарита Гура). Камери фіксують рух, мікрофони ловлять репліки, масовка завмирає в очікуванні наступної команди. Сцена закінчується — і тиша поступається робочому гомону: команда переглядає дубль, режисер пояснює, що потрібно змінити, актори повертаються на вихідні позиції. За кілька хвилин усе починається знову.

Богдан Бенюк на знімальному майданчику

«Це сцена є розв’язкою того, що в головного персонажа відбуваються певні зміни. Вони приводять до надзвичайної кульмінації, де йому треба зробити вибір — навіть чи жити на цьому світі, чи не жити», — пояснює Богдан Бенюк «Детектору медіа» під час перерви між дублями.

На майданчику працює незвична комбінація досвіду й нових творчих викликів. Для Пилипа Іллєнка, кінопродюсера та колишнього голови Державного агентства України з питань кіно, «Вольфрам» — дебютний повнометражний художній фільм як режисера. Головні ролі виконують Богдан Бенюк і Валерія Ходос, а оператором-постановником став Ярослав Пілунський, який після чотирирічної перерви, — з початком повномасштабної війни був оператором дронів на фронті, — повертається до кінематографа.

Богдан Бенюк та Маргарита Гура. Під час зйомок фільму «Вольфрам»

Стрічка розповідає про втрату, другий шанс, складні стосунки між батьками й дітьми та силу людської любові. Війна в ній не є головним героєм, однак саме вона визначає долі персонажів.

Дві родини й одне серце. Про що розповідає «Вольфрам»

Головний герой стрічки — 65-річний Ігнат, якого грає Богдан Бенюк. Він музикант і викладач, працює в Полтавській обласній філармонії, навчає молодь і передає їй любов до музики. Водночас чоловік має серйозну хворобу серця, живе серед старих речей і спогадів та дедалі гостріше відчуває, що його час може добігати кінця.

Робочий процес на кіномайданчику

Між Ігнатом і його донькою Наталкою, роль якої виконує Валерія Ходос, роками накопичувалися образи й невисловлені слова. Її приїзд змушує обох повернутися до розмов, які вони відкладали, і спробувати знайти шлях одне до одного.

Спочатку Ігнат відмовляється від операції з трансплантації серця. Згодом він отримує серце 18-річного Стаса, життя якого обірвала російська ракета. Так дві історії, які розвивалися незалежно одна від одної, стають частинами однієї долі.

Для актора, за плечима якого пів століття роботи в кіно, дебютний повний метр режисера не стає приводом для зайвого хвилювання. На запитання про атмосферу на майданчику він відповідає з притаманною йому самоіронією: «Мені вже комфортно з усім. Мені немає різниці, я ж стріляний вовк».

Богдан Бенюк

Водночас Богдан Бенюк наголошує, що кіно потребує людей, які розуміють спільну мету й готові працювати заради результату.

«У кіно збираються люди самовіддані, які розуміються на фільмі. Знайти себе в атмосфері, яка панує у групі, — це вже людський обов’язок. Інакше ти потрапляєш у конфліктну ситуацію, стаєш чужорідним тілом. Група диктує певну норму поведінки», — каже актор.

Він додає, що добре знає родину Іллєнків, адже знімався у фільмах батька та дядьків Пилипа, тому і сумнівів щодо роботи режисера не виникало.

«Він талановитий чоловік. І я думаю, що це відображатиметься на фільмі, бо спосіб, у який вони знімають це кіно, дуже цікавий, бо і оператор дуже цікавий, вони цікаво його вирішують», — розповідає Богдан Бенюк.

Повернення Ярослава Пілунського до художнього кіно

Для Ярослава Пілунського робота над фільмом «Вольфрам» стала можливістю знову долучитися до улюбленої справи — кіновиробництва, адже останні чотири роки він був на фронті — працював оператором БПЛА.

Він розповів «Детектору медіа», що спочатку хвилювався, чи зможе відразу повернутися до звичного робочого процесу. Проте, за його словами, професійні навички нікуди не зникли.

«Це сприймається як гра, у порівнянні з бойовою роботою. Я переживав, що буду тупити, але якось шухлядка відкрилася, і всі знання залишилися на місці. Тому емоційно я відпочиваю», — говорить Ярослав Пілунський.

Робота з Пилипом Іллєнком також виявилася для оператора новим досвідом. Режисер і оператор звикли працювати в різних ролях, тож тепер їм доводиться разом шукати підходи до завдань, із якими Іллєнко раніше не стикався саме як постановник.

Ярослав Пілунський та Пилип Іллєнко

«Я ще не звик до Пилипа в ролі режисера. І для нього теж деякі питання від оператора — це те, про що він раніше не думав. Але він цікавий режисер, дуже веселий, креативний», — каже Ярослав Пілунський.

Обмежений бюджет змушує команду шукати нестандартні рішення. Однак оператор переконаний, що досвід усіх учасників допомагає знаходити вихід зі складних ситуацій без компромісів із якістю.

«Малобюджетний проєкт, тому ми завдяки своєму досвіду викручуємося і знаходимо рішення, які не соромно буде показати на європейських фестивалях. У нього є досвід роботи, у мене є досвід, і вся команда досвідчена. Ми дружна команда. Просто ми змінили свої ролі: Пилип тепер режисер, а ми залишилися на своєму», — розповідає оператор-постановник.

Між Україною та закордоном: історія молодої мисткині

У фільмі важливе місце посідає і молоде покоління українських митців, які намагаються будувати кар’єру під час війни. Цю тему втілює героїня актриси Маргарити Гури — колишня учениця Ігната Степановича.

За словами акторки, її персонаж уже спробував себе за кордоном, але не втратив зв’язку з Україною та своїм учителем. Повернення додому стає для дівчини не лише зустріччю з минулим, а й нагодою допомогти людині, якій вона багато чим завдячує.

«Ця роль для мене дуже щемлива, оскільки вона про те, як наша сучасна творча молодь, митці в реаліях війни, яку Росія розпочала проти України, будують свою кар’єру. Інколи вони обирають пробувати себе за кордоном. І, звісно, це дуже сильний моральний конфлікт», — розповідає Маргарита Гура.

Її героїня намагається поєднати професійні амбіції з тугою за домом і переживаннями за тих, хто залишається в Україні.

Маргарита Гура

«Вона несе своє українське ім’я, українську школу за кордон, не забуваючи свого рідного викладача Ігната Степановича, якому всім завдячує. У цьому фільмі якраз момент її повернення в Україну», — розповідає акторка.

Вона вважає, що ця історія відгукнеться багатьом молодим українцям, які виїхали через війну, але продовжують відчувати відповідальність за свою країну та культуру.

Для Маргарити Гури робота з Богданом Бенюком стала особливим досвідом. Раніше вона бачила його переважно як викладача, театрального актора або героя фільмів. Тепер їй випала нагода працювати з ним на одному майданчику.

«Я дуже хвилювалася. Мені постійно здавалося, що треба постаратися, щоб не вдарити обличчям у болото. Але я задивлялася на нього й постійно захоплювалася тим, що бачу його роботу наживо. Він дуже класний партнер. Відчути його енергію безпосередньо в діалозі — це неймовірно хвилює», — каже акторка.

Як знімають фільм «Вольфрам»

Від «Серця дитини» до «Вольфраму»

Робота над фільмом почалася ще 2021 року. Тоді проєкт мав назву «Серце дитини», а його сценарій і режисерське бачення відрізнялися від нинішніх. Після початку повномасштабного вторгнення історію переосмислили, а режисерське крісло зрештою посів Пилип Іллєнко.

Про це розповіла продюсерка фільму, засновниця Albatros Communicos Ukraine, членкиня Європейської кіноакадемії та Української кіноакадемії.

Богдан Бенюк та Анна Капустіна

Зокрема Анна Капустіна розповіла, що проєкт отримав державну підтримку ще до повномасштабної війни. Згодом команда повернулася до сценарію, щоб зробити його актуальнішим. До роботи над текстом долучилася сценаристка Ольга Рєка, яка разом з Іллєнком допрацювала історію.

«Ми почали з Ольгою працювати над сценарієм у січні, а Пилип приєднався до нас у серпні. Тоді ж ми почали знімати фільм», — розповідає продюсерка.

За її словами, нова назва має символічне значення. Вольфрам — міцний метал, який використовують, зокрема, у військовій сфері. У фільмі невеликий фрагмент металу стає частиною ланцюга подій, що змінює долі людей.

«Ми розуміємо, що таке фатум. Молода людина, яка мріє про своє майбутнє, завдяки цьому маленькому шматочку вольфраму залишається без життя, але віддає своє серце вже літньому чоловіку. Можливо, у нього вже не було особливого інтересу до життя, але все настільки змінюється», — пояснює продюсерка.

Пилип Іллєнко

Для Пилипа Іллєнка важливим було не просто перенести історію на екран, а знайти в ній можливість говорити про війну без спрощення людських переживань.

«Це історія, яка мене зачепила. Було розуміння, що ми можемо змінити її під те бачення, яке є в мене, і що вже можемо почати знімати», — розповідає режисер.

Він зізнається, що давно планував перейти до режисури, однак попередні проєкти, які розвивав як продюсер, залишалися на стадії підготовки та пошуку фінансування.

«А тут була можливість буквально одразу пірнути в кіновиробництво. Якщо чесно, гріх було нехтувати такою можливістю в такі страшні часи, коли ми не можемо планувати щось наперед. Мені здається, якщо є можливість щось зробити, треба одразу робити, не відкладати», — розповів «Детектору медіа» Пилип Іллєнко.

Для себе він визначає «Вольфрам» як драматичну історію про випадкову подію, яка поєднує людей, що ніколи не мали б зустрітися.

«Ця драматична подія запускає зв’язки між людьми, які ніколи між собою не зустрічалися, забирає в когось життя, а комусь за рахунок іншого дарує можливість жити далі. І це неможливо ні контролювати, ні змінити в моменті. У цьому немає ні сенсу, ні справедливості, ні моралі. Просто ці страшні події відбуваються. І це наша творча рефлексія на ситуацію, у якій ми живемо», — розповідає режисер.

Уся увага на монітор

Дебют, який потребує підтримки

«Вольфрам» знімають за бюджетом, сформованим ще до повномасштабного вторгнення. За словами Анни Капустіної, він становить 12 мільйонів гривень, і цих коштів недостатньо для всіх потреб виробництва. Команда шукає додаткове фінансування, зокрема для постпродакшну.

Голова Держкіно Андрій Осіпов, який також відвідав майданчик, наголошує, що українському кінематографу потрібні різні автори, жанри й творчі команди.

«Люди, які зараз знімають кіно в таких умовах, відчайдушно фанатичні, бо і безпекова ситуація, і багато інших причин роблять кіновиробництво складним. Але фільми потрібні різні — різних жанрів, різних митців. Чим більший спектр творців працюватиме в кіно, тим краще», — каже Андрій Осіпов.

Голова Держкіно Андрій Осіпов

Окремо голова Держкіно відзначає можливість Ярослава Пілунського знову працювати в кіно після служби, а для Іллєнка вбачає в дебюті продовження родинної кінематографічної традиції та новий етап професійного розвитку.

«Я вважаю, що він кінематографіст спадковий. У нього є добре відчуття, і режисер Пилип Іллєнко — це такий зв’язок поколінь. Він уже належить до нового покоління, але його коріння — і батько, і дядьки, і мама-акторка. Крім того, адміністративна робота в Держкіно теж багато чого йому дала. Я вболіваю за його успіхи як режисера», — каже голова Андрій Осіпов.

Богдан Бенюк, Анна Капустіна, Андрій Осіпов і Пилип Іллєнко

Поки на майданчику знову готуються до зйомок, команда повертається до своїх завдань: актори повторюють репліки, оператор налаштовує кадр, режисер стежить за монітором. Усі працюють над історією, в якій війна змінює людські долі, але не скасовує потреби любити, прощати й шукати сенс у житті.

Для Пилипа Іллєнка це перший повнометражний режисерський фільм, для Ярослава Пілунського — повернення до художнього кіно, а для команди загалом — спроба розповісти про досвід війни через історію конкретних людей. І, як сподівається режисер, залишити глядачеві простір для власних відповідей.

Фото надані комунікаційною командою проєкту