З Росії доходять новини про наміри тамтешніх кіновиробників зняти черговий сезон «Сватів» самотужки, без українських акторів. Не знаю, наскільки це легально — хоча в Росії це питання не стоїть, там узаконили порушення авторських прав. Ну, нехай собі що хочуть, те й знімають. Нам — своє робить. Тобто свої «Свати». Я серйозно: студії «Квартал 95» варто припинити штампувати для телемарафону несмішний квазірусофобський «Байрактар News» і чимшвидше зняти чергові «Свати».

Але так, щоб дія відбувалась в Україні після 24 лютого. Й показати, як улюблені герої пострадянської публіки зустрічають велику війну й перероджуються.

Як вони спершу переказують одне одному, що «бомбить будут только военные цели», а потім вишкрябують своїх рідних з-під розбитих панельних будинків на Салтівці.

Як вони вмикають свої улюблені російські телеканали на супутнику і слухають у новинах, що війська спєцопєрациї високоточним ударом денацифікували щось у районі їхньої дачі, а потім виявляється, що знищили саме їхній багато років будований і ремонтований будиночок.

Як вони сидять у підвалі й визирають у маленький прямокутник вікна, де бачать літак, і хтось питає «наш?» — і тоді слово «наш» починає означати для них «український», бо український літак, на відміну від російського, не буде скидати бомбу на їхній мікрорайон.

Як вони спершу телефонують Федору Добронравову і просять його виходити на демонстрацію за мир, а потім з прокльонами видаляють його номер із телефонної книжки.

Як вони читають онукам «русские народные сказки» перед сном і бачать у дитячих очах переляк, бо «русские» — це те, що несе смерть. І тоді знаходять книжку українських казок, бо вони — про наших.

Як в один прекрасний день вони вирішують спробувати говорити українською — і в них виходить краще, ніж вони самі боялися. І так далі.

Думаю, що величезній кількості мешканців України, які не були, власне, ватниками-путінцями, але сприймали російське як «теж наше», Росію — як не зовсім закордон, а українців і росіян як один народ (рік тому в Україні таких було 41%), зараз дуже потрібна рольова модель для деконструкції цих поглядів. Вони відчувають і знають, що все це виявилось брехнею, але не можуть вкласти це собі в голові, не можуть побудувати замість розбитої на друзки картини світу якусь нову. Твір у їхній улюбленій стилістиці, зі знайомими героями, під знайомим брендом міг би їм у цьому допомогти. Я навіть не заперечував би, якби в цьому фільмі знялись якісь хороші антипутінські актори з Росії — аби тільки кіно приводило людей до правильних висновків.

Скажу чесно: попередні «Свати» я не дивився і знаю про них тільки в переказі Лєни Чиченіної, що, як на мене, є найкращим способом дізнатися щось про цей витвір мистецтва. Але чомусь мені видається, що такі наші «Свати 2.0» будуть цікавішими за будь-які російські. (Росіяни, до-речі, навіть наголошують по-басурманськи — «Свáты».) Бо там, якщо вірити російському джерелу, «основна сюжетна лінія розповідатиме про молодших онуків, двійнят Микиту та Вікторію. А Ользі Ковальовій, ймовірно, доведеться розлучитися з Берковичем чи овдовіти вдруге».

Та хай би вони там усі овдовіли :)