«Детектор медіа» продовжує публікувати відгуки на національний відбір конкурсу «Євробачення». Вийшов матеріал Бориса Бахтєєва, тепер своїми враженнями ділиться аналітик Артур Колдомасов. Ми готові опублікувати й інші думки.

Погодьтесь, доволі дивно читати текст людини, яка займається інформаційною політикою, на тему «Євробачення». Але повірте, питання нацвідбору на «Євробачення-2022» також непомітно ввійшло до моєї компетенції, бо в першу чергу це великий тест Суспільного на довіру суспільства та здатність виготовляти власний продукт великого масштабу. Але, крім цього, це питання є ще й доволі важливим особисто для мене.

«Євробачення» проходить червоною ниткою через моє життя: я стежу за цим конкурсом з 2012 року, щороку дивлюся національні відбори в інших країнах. Саме цьому я завдячую за свою юнацьку зацікавленість політикою та медіа. Стаття, завдяки якій мене взяли працювати до Аналітичного центру Adastra, була саме «Євробачення» та його звʼязок із політикою. Попри моє неоднозначне ставлення до музичного наповнення конкурсу, я люблю його з медійної та політичної точки зору. І нарешті я дочекався моменту, коли можу хоча б надіслати свою колонку про нацвідбір у моїй країні до ЗМІ про медіа, яке я вже читаю впродовж багатьох років.

Коли було оголошено, що НСТУ завершує свою співпрацю з СТБ щодо організації національного відбору на «Євробачення», багато хто засмутився. Мовляв, відбір на СТБ був еталонним і ми втратили ледь не національний скарб. Але чи справді варто сумувати та вже підписувати петиції по повернення відбору на СТБ? Давайте детально розберемося у цьому, порівнюючи відбір 2022 року із відборами 2017—2020 років.

А почати варто вже із процесу відбору учасників. Доволі незрозумілою мені є ідея публікації «лонглиста» із більш ніж двадцяти виконавців, серед яких обирали вісьмох фіналістів. На основі «лонглиста» не проводилося жодне шоу, й не всі виконавці з нього навіть опублікували конкурсні пісні. Така практика рідко коли застосовується і за кордоном, і таку новацію зрозуміти я не можу. Логічніше було б просто відразу опублікувати «вісімку».

До речі, варто відзначити, що ідея провести один фінальний концерт подобається мені більше, аніж проведення півфіналів, чвертьфіналів, і безлічі концертів (як на українському національному відборі 2011 року). Не розумію нарікань на те, що Суспільне не провело півфіналів. Одна з членкинь журі цьогорічного відбору Джамала мотивувала це тим, що таким чином у виконавців є шанс допрацювати номер та краще показати пісні публіці. Таке пояснення ще звучить вірогідно, але варто зауважити, що, наприклад, зараз у Фінляндії проводять лише один національний фінал із семи пісень (і, до речі, їхня якість цього року вражає). Якщо і є сенс проводити півфінали, то лише якщо вони є частиною концепту великого фестивалю. Багато хто хвалить шведський відбір з його вже пʼятьма півфіналами та великим фіналом, тільки от у Швеції він є рейтинговішим за саме «Євробачення». Півфінали нацвідбору СТБ натомість створюють більше плутанини, аніж допомагають. Принцип «менше, але якісніше» найкраще описує ситуацію у цьому випадку: у румунському відборі цього року понад 30 пісень, однак серед них можна виділити максимум три.

Коли відібрали учасників, пора послухати їх пісні. І тут у мене є претензія як до НСТУ, так і до СТБ. Чому Україні не вдається організувати можливість ексклюзивного релізу конкурсних пісень нацвідбору лише через Суспільне? Суспільне спробувало це зробити цього року, але це виглядало дуже дивно, коли на ютуб-каналі НСТУ публікували треки, які вже давно вийшли. СТБ навіть і не пробував цим зайнятись. Виникає відчуття хаосу та відсутності концепції. Варто просто прописати у правилах відбору заборону на попередню публікацію надісланих треків. Якщо вже виконавці аж так хочуть самостійно релізити конкурсні треки, то хай просто не беруть участі у відборі. Ця тактика хаотичних релізів виглядає дуже дивно для іноземців.

Настав час поговорити й про саме суботнє шоу. Якщо порівнювати організаційні деталі та складові продакшну саме конкурсних виступів, то у них відбір 2022 року помітно виграє у відборів СТБ. Зйомка, дизайн сцени, атмосфера були кращими та стильнішими за концерт до Дня поліції, який з року в рік з 2017 влаштовував СТБ у КПІ замість нацвідбору. Вкопаних у крісла глядачів замінили на активну (хоч і частково постановочну, але все ж) фанзону, яка додавала дійству якогось життя. Нарешті на це все стало приємно дивитись, а не спостерігати з острахом та подивом.

Багато у кого виникли претензії до Тімура Мірошниченка та Марії Єфросініної у ролі ведучих відбору, оскільки комусь не вистачало Сергія Притули. Я розумію цей сентимент, однак повірте, мало кому насправді подобався гумор пана Притули у цій ролі, який дуже часто гуляв на грані «В тебе око не таке, в тебе колір волосся рожевий, в тебе в пісні про хлопця». Ну, а його політизовані коментарі, які сценаристи завжди намагалися подати як «голос народу», і дарма нікому потрібні не були, оскільки ведучий нацвідбору в першу чергу має представляти артистів та їх підтримувати, а не влаштовувати допит. Для цього є інші програми на телеринку. Питаннями, які турбували Притулу, мав займатись в першу чергу оргкомітет відбору, а не сам ведучий. Я не бачив нацвідбору в інших країнах, де ведучий мав би саме такий типаж у шоу. Так, Марія Єфросініна була дещо штучною та скутою, а Тімура Мірошниченка тепер критикує ледь не кожен через помилку редакторів. Так, сценарій наповнений жартами на рівні третього класу, але помітною є зміна тону: we just wanna have fun (якщо зробити референс на конкурсну пісню Роксолани), а не обирати ледь не наступного президента у прямому ефірі.

Багатьом була не до вподоби відсутність Андрія Данилка у суддівському кріслі відбору, у якого теж був типаж «голосу народу». І хоч це через те, що він відмовився брати участь у цьогорічному дійстві, я вважаю, що так навіть краще. Цього разу між Тіною Кароль, Джамалою та Ярославом Лодигіним справді була якась взаємодія та «хімія», якої не було у минулих складів. Судді нарешті оцінювали суто виступи та пісні, натомість пан Данилко щороку перетворював шоу на цирк із конями, приносячи черговий скандал із поясненням «мені дзвонило багато людей». Що у 2016 році він розбирався із строками релізів пісень замість оргкомітету, що у 2018 розбирався із фонограмою Таянни. Може, це і корисно для драматургії, але його присутність у суддівському складі почала більше дратувати, аніж тішити, бо ти ніколи не знав, яку проблему йому захочеться розв’язати цього разу.

Говорячи про суддів, я взагалі не розумію, з чого СТБ свого часу вирішив, що коментарі суддів після кожного виступу — це сакральна та інтегральна частина шоу. Взагалі видно, що тодішня команда дивилась відбори у інших країнах із закритими очима, зате, мабуть, передивилась всі адаптації «Х-Фактора». Національний відбір та талант-шоу — це два різні формати, і всім нарешті пора їх відділити у голові. Судді на нацвідборі не зобовʼязані й так затягувати його хронометраж (іноземці взагалі у шоці з року в рік, що наш фінал іде ледь не до шести годин через всі рекламні паузи та інші перерви). Я розумію, що багато хто вважає, що це якась ознака прозорості, але це ілюзія. Ба більше, це приносить більше нечесності у глядацьке голосування, оскільки є багато випадків, коли реакція глядачів на виступ змінювалась в залежності від коментарів журі. Я не проти, щоб судді коментували власні бали під час оголошення результатів, але після кожного виступу робити це точно непотрібно.

Багато хто не оцінив і зміну музичного продюсера шоу. Ще у 2016 році мене здивувало, що у Нацвідбору є «музичний продюсер»: це є суто українською новацією. В іноземних відбіркових шоу пісні відбирає оргкомітет, а роль «музичного продюсера» надто сильно тхне форматом «талант-шоу». Чи потрібна вона взагалі й чи несе якусь цінність для формату?

Якщо говорити про шоу результатів, то у мене змішані враження від нього. З одного боку, не поділяю обурення щодо технічних проблем. Шведський відбір завжди дуже відшліфований у плані продакшну та організації, однак навіть там минулого тижня повністю злетіло голосування та оголошення результатів. Те, що це сталось в Україні, не є чимось поганим, таке буває зі всім. Дивним є інше — що всі скандали Суспільне ігнорує, хоча все це можна було б розв’язати швидкою публікацією деталей голосування журі та глядачів.

Взагалі, здивувала поведінка НСТУ у цій ситуації. У «Євробаченні» у своїй більшості беруть участь саме суспільні мовники, і скандали на нацвідборах — не лише українська новація. Однак зазвичай ці суспільні мовники нейтрально висвітлюють ці скандали у своїх інформаційних програмах. Натомість Суспільне лише уникає теми, надаючи їжу для спекуляцій кількома сухими коментарями. За теперішнього статусу НСТУ в українському суспільстві кожен подібний крок підриває довіру до компанії. Ось так і виникає скептицизм, який потім важко викорінити.

На мою думку, теперішня версія Нацвідбору — це точно крок уперед від відборів СТБ. Взагалі, «спадщина» СТБ живе й у версії відбору 2022 року: канал перетворив процес відбору пісні, що представлятиме країну на міжнародному конкурсі, на чергове талант-шоу, яке тисне не на талант, а на драму та сльозливі історії (що ми й побачили у «листівках» перед виступами цьогорічного відбору). Але, як завжди, всіх обурюють скандали, що виникають щороку. Тільки от питання: чи будуть дивитись нацвідбір без скандалів? Ось і виникає дилема: якщо проводити закритий відбір із прицілом на результат, завжди знайдуться люди, які будуть кричати «Де відкритий відібір?» та виконавці, яким не дали шансів показати українцям свій новий «геніальний» хіт. А якщо проводити відкритий, будуть постійні скарги, зауваження, скандали. Мантра, що Нацвідбір має відкривати нові імена української музики, звучить особливо смішно, коли на нього роками приходять одні і ті ж люди.

Якщо НСТУ виправить усі ці недоліки, то це цілком може бути гарною традицією та продуктом, який стане частиною бренду Суспільного. А поки що маємо те, що маємо. Давайте рухатись вперед і розуміти, що «Євробачення» — це окремий продукт, який вимагає особливого підходу.

Артур Колдомасов, експерт із інформаційної політики аналітичного центру Adastra