«В’язень довічних звинувачень». Дуже патетично, погодьтеся? І незрозуміло. Ця назва добре підійшла б новій мелодрамі, за сюжетом якої головний герой потерпає від психологічного тиску з боку дружини і ніяк не може цього припинити. Насправді це назва ефіру соціального токшоу «Стосується кожного» на каналі «Інтер», який, хоч як це дивно, стосувався справді важливої теми — незаконного засудження до довічного ув’язнення. Але чи поставилися серйозно до серйозної теми (даруйте за повтор) творці шоу? Спойлер: ні.

Герой програми — 45-річний Олександр Яременко. Чоловіка засудили за умисне вбивство двох таксистів, яких він, за його словами, не вбивав. Олександр каже, що зізнання у злочинах із нього вибивали слідчі: катували, погрожували завдати шкоди його сину. Коли ж Олександр намагався відмовитися від свідчень, йому не повірили. Тому чоловік разом зі своїм адвокатом звернулися до Європейського суду з прав людини, завдяки рішенню якого Олександра випустили з в’язниці.

Ефір «Стосується кожного» анонсували як щось дуже серйозне — ґрунтовне журналістське дослідження, яке допоможе глядачам і глядачкам зрозуміти, що ж насправді відбулося з Олександром. Вбивав він чи ні, чи катували його, чому Європейський суд із прав людини став на його бік. Проте фактично вийшло не так серйозно, а подекуди навіть смішно, якщо брати до уваги репліки психологині Олени Рихальської та акторки Тетяни Шеліги, які сиділи у студії під час обговорення. Крім них, на ефір запросили експертів — представника проєкту «Вбивці, що не вбивали» Олега Веремієнка, колишнього заступника генерального прокурора Олексія Баганця, слідчих та юристів. І якщо запрошення цих людей і навіть психологині в принципі не викликає запитань, зрозуміти, для чого на шоу покликали акторку, вже складніше. Але Тетяна Шеліга точно додавала програмі динамічності: довго мовчала, де-не-де вставляла свої репліки з елементами віктимблеймінгу. Вислухавши, що зізнання з героя вибивали силою, артистка співчутливо кричала, що він «собі життя скалічив тим, що промовчав!» «Ти це знаєш!» — додала вона.

Психологиня Олена Рихальська (знайома читачам «Детектора медіа» з матеріалу про шоу каналу Live), яка, за логікою, могла б коментувати, чи каже герой програми правду, або ж давати психологічну оцінку йому діям чи щось у цьому дусі, час від часу просто вигукувала «жах!» або фантазувала, чому колишня дружина Олександра не прийшла на програму. А ще — давала їй поради! Жінці, якої не було у студії, на тему, яка не стосується ефіру. «Жінки більш емоційні, їм це дуже важко все переживати, це для них емоційні тортури. Може, вона була в депресії через цю історію, може, в неї були тривожні атаки. У мене є припущення, що дружина розраховувала, що ви матеріально допоможете їй і сину після виходу з тюрми, а ви це не зробили зі своїх об’єктивних причин. Тепер вона, може, і сина проти вас налаштовує. Я хочу сказати вашій дружині, що це абсолютно неправильно, і так робити не варто. І син відчуває потребу в біологічному батькові», — сказала Рихальська. Нащо це було і яким боком стосується основної теми програми? Справедливости заради: інколи психологиня все ж коментувала якісь дії Олександра — героя програми, або ж людини, яку він називав винним у злочині. Проте коментарі були неглибокими й звучали приблизно так: «Це психологічний шок, це так пояснюється».

Проте не ці репліки впродовж програми були найменш доречними. Наприклад, ведучий шоу Андрій Данилевич переважно ставив героям запитання, на які вони не могли дати відповіді, бо запитання були не за адресою. «А чому ваш товариш так зробив? Чому він не подзвонив до поліції? Чому не став діяти інакше», — питає Данилевич героя програми. І той чесно відповідає: «Я не знаю». Звісно, бо ми не читаємо думок інших людей. І психологиня додавала: «Так скажіть, а слідству це для чого, щоби ви зізналися?». Напевно, варто про це запитати представників слідства, які теж прийшли до студії. Питання не за адресою — це чи не основна ознака цього ефіру. Їх було так багато, що я збилася з ліку. І, звісно, вони залишилися без конкретної відповіді.

Натомість реплік ведучого, який, за задумом, мав би модерувати ефір, було дуже мало. Він намагався інколи додавати щось від себе або переводити розмову в інше русло. Проте всі гості говорили, що хотіли, скільки хотіли і стільки часу, скільки хотіли. Ведучий їх не зупиняв, не розборонював суперечки, коли вони виникали, а просто спостерігав за всім зі стурбованим обличчям. Й замість того, щоби краще пояснити глядачам і глядачкам, про які саме вироки і рішення Європейського суду з прав людини йдеться в розмові експертів; чому, якщо є рішення ЄСПЛ, суди досі тривають; як може розвиватися ця історія; він час від часу з нотками драматизму у голосі запитував щось таке: «Пролунав вирок про довічне ув’язнення. Як ви сприйняли таку звістку, що ви відчули тієї миті?».

Або таке: «Що ви відчули, коли вас звільнили?».

Чи насамкінець таке: «А як ви думаєте, що би сказала мама, якби дочекалася вас із в’язниці?».

Усе це більше нагадувало сеанс психотерапії, ніж «соціальне шоу», яке має на меті по-іншому поглянути на проблему й розповісти, що в Україні справді є незаконно засуджені, а ув’язнені чи підозрювані у в’язницях можуть потерпати від знущань з боку наглядачів і адміністрації. Для цього можна було бодай спробувати запитати в експерта проєкту «Вбивці, що не вбивали», який сидів у студії, статистику — скільки людей в Україні, за їхніми даними, потрапили за ґрати за злочини, яких не скоїли. Але для чого, якщо можна просто тиснути на емоції, обговорювати вчинки колишніх дружин Олександра, показувати відео, як герой відвідує могилу своїх батьків… Це явно простіше, ніж розбиратися із судовими рішеннями і ставити гостям ефіру чіткі питання.

Дискусія між гостями, коли у студію зайшов слідчий Сергій Горбатюк, який вів справу Олександра, стала найзапеклішим моментом ефіру. Усі, за законами жанру «соціального шоу», сперечалися, іноді — зривалися на крик та насміхалися одне з одного. Слідчий стверджував, що Олександр винен у злочинах, за які отримав довічне, й додав ще про якесь третє вбивство, за яке його не судили, але він точно його скоїв. Он воно як! Тобто тепер слідчим можна ходити на телебачення, звинувачувати людину у вбивстві, не надавати при цьому доказів, покричати й піти додому? Зрештою, з боку героя програми — Олександра — лунали майже такі самі звинувачення. А що робив ведучий у цей момент? Стурбовано споглядав і вдавав, що уважно слухає.

Звісно, можна припускати, що автори шоу хотіли створити щось аналітичне, тому запросили у студію, крім героя, його основного супротивника — слідчого, який вів справу та скерував матеріали до суду. Балансу думок ніби дотрималися, але замість шоу аналітичного вийшло радше патетичне. Інакше навіщо на шоу запросили акторку, яка то драматичним голосом ставила недоречні в цій темі питання про дружин головного героя, то, ледь не замість ведучого, підсумовувала ефір: «В мене було враження, що я повернулася в 1937 рік! Я не можу чути таке, що людину в поліції можуть чіпляти кайданками до батареї. Це дикість! Але я переконана, що ціль нашої програми — спасти душу». Також акторка сказала, що згідно з акторськими типажами, герой програми не був би в кадрі добрим бандитом. У цей спіч акторка чомусь додала й філософську фразу, що про мертвих треба казати або погане, або нічого крім правди.

Загалом, я погоджуюся з цим твердженням. І ще з безліччю інших. Наприклад, із тим, що життя пройти — не поле перейти. І ще з купою прислів’їв та крилатих фраз. А ще є такий вислів: говорили балакали, сіли та й заплакали. І він, як на мене, дуже пасує для опису цього ефіру. І хоч обійшлося без плачу, стурбований вираз обличчя ведучого, з яким він промовляв останню фразу — «Подумайте про це, це дуже важливо і стосується кожного» — органічно його замінив.