Останні декілька тижнів, як тільки російське імперське загострення дійшло до майже максимуму, ми постійно чуємо один меседж: Україна не має бути членом НАТО. Відкрито ця теза звучить від Президента Росії та його посіпак, приховано — від російських проксі по всьому світу. Істерія щодо російського вторгнення, окрім усього іншого, слугує гарним засобом, щоб в уяві українців вступ до північноатлантичного альянсу нерозривно асоціювався з війною і поділом країни між Росією і Заходом. Це навіть візуалізовано картами, які демонструють як журналісти, так і деякі українські чиновники. Все це, за задумом тих, хто запустив цей процес, має зламати фатальну для ворога ситуацію, коли попри все більшість українців стабільно підтримує євроатлантичний курс країни та цінності, що сповідують вільні демократії. 

З іншої сторони, наша країна сьогодні вочевидь не готова відповідати стандартам НАТО. І це є як внутрішньою проблемою України, так і в цілому «дорожньою картою» змін, які в будь-якому випадку треба втілити для того, щоб побудувати успішну, стресостійку державу. Іншими словами, ці стандарти не є виключно критерієм для вступу в Альянс, це також і конкретні цілі для реформування країни. Зрозуміло, що вони не є безальтернативними, і, можливо, є й інші шляхи побудови успішної України. Але, якщо дивитися прагматично, то вже є розроблений іншими та успішно апробований на багатьох країнах план трансформації, який працює. Нам його надають безкоштовно, та ще й з радниками та експертами допомагають. Чи є сенс відмовлятися в нього?

Курс на євроатлантичну інтеграцію, окрім згаданих вище аргументів, є гарантованим Конституцією України. Згідно з будь-яким соціологічним опитуванням останніх кількох років, він є платформою, яка консолідує українське суспільство. При цьому підтримка євроатлантичного вибору є серед виборців як чинної влади, так і демократичної опозиції.  Для України членство в НАТО є питанням і національної безпеки, і ціннісних орієнтирів розвитку держави. Пришвидшення руху України до євроатлантичних структур є найкращою відповіддю на погрози Кремля.  Саміт НАТО, який відбувся в червні 2021 року в Брюсселі, визначив для України дорожню карту приєднання до НАТО. Як і раніше, ключовим елементом цієї дорожньої карти є Річна національна програма під егідою комісії Україна-НАТО (РНП) як інструмент, який наближає нас до отримання Плану дій щодо членства в НАТО. 

Станом на сьогодні РНП є достатньо громіздким і погано структурованим документом, який навряд чи повністю читали навіть його упорядники. Детальне знайомство з ним дає стійке відчуття, що до нього включили всі міністерські програми дій та звичайну поточну роботу, яка не має  нічого спільного ані зі стратегією, ані з тактикою проведення важливих реформ. З іншого боку, РНП — це узгоджений, робочий та верифікований нашими західними партнерами інструмент, який можна і потрібно використовувати.

Зараз ми — на етапі підготовки Річної національної програми під егідою комісії Україна-НАТО на 2022 рік. Алгоритм наступний, згідно з затвердженим Положенням про РНП: 

• до 20.12.2021 Міністерство закордонних справ має подати до Кабінету міністрів проєкт РНП та відповідного Указу Президента на розгляд і схвалення; 

• до 15.01.2022 МЗС має подати до КМУ звіт виконання Річної національної програми за попередній рік;

• до 31.01.2022 КМУ подати Президенту на підпис проєкт РНП.

Враховуючи це, наприкінці листопада 2021 року низка громадських діячів та профільних експертів сформувала Раду громадського нагляду за виконанням Річної національної програми під егідою комісії Україна-НАТО (РГН). Завданням цієї ради оголошена координація зусиль громадянського суспільства для контролю, оцінювання та допомоги державним інституціям під час роботи над РНП. Варто також відзначити, що робота цієї ініціативи відповідає Закону України про національну безпеку, де прямо передбачено створення відповідного органу громадського контролю, яким і є РГН.

Протягом грудня під егідою цієї громадської інституції пройшла низка обговорень та мозкових штурмів, підсумком яких стали напрацьовані пропозиції щодо того, щоб Річна національна програма під егідою комісії Україна-НАТО на 2022 рік була конкретним документом, який можна реально виконати в повному обсязі і який відповідатиме цілям та завданням написання РНП. Україна повинна зробити РНП ефективним інструментом, який наближає нас до отримання Плану дій щодо членства в НАТО. Саме для цього необхідно переглянути сам алгоритм, а саме:

• Формувати РНП, відповідно до цілей та завдань, а не шляхом механічного міжвідомчого погодження.

• Зосередитись на невеликій кількості важливих інституційних змін та відмовитися від внесення до Річної національної програми поточної роботи міністерств та відомств.

• Створити єдиний центр формування РНП.

• Залучити до формування та оцінювання Річної національної програми представників громадянського та експертного середовища.

• Зробити публічним звітування щодо виконання РНП.

Під час обговорень і консультацій ми визначили пріоритетні кроки:

• Запропонувати Кабінету Міністрів України провести публічний звіт виконання РНП за 2021 рік.

• Запропонувати КМУ розглянути пропозиції експертів та членів РГН до плану виконання РГН на 2022 рік.

• Залучити експертну спільноту для підготовки урядового плану виконання РНП на 2022 рік.

• Розглянути пропозиції змін до Положення про розробку РНП, щоб не втрачати час для введення плану в дію та закріпити публічність звіту про його виконання.

• Ухвалити закон про Службу безпеки України на основі рекомендацій міжнародної дорадчої групи та Закону «Про національну безпеку України».

• Створити Комітет парламентського контролю за дотриманням положень законів у роботі спеціальних служб та правоохоронних органів держави.

• Забезпечити безперебійну роботу антикорупційної інфраструктури.

• Визначити засади державної політики щодо деокупації частин Донеччини й Луганщини, а також Криму на базі Закону «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях».

До 30 грудня 2012 року РГН збирає пропозиції та доповнення від експертів. Внести їх можна тут. 

Далі – публічне обговорення, адвокація і, сподіваємось, успішна робота над втіленням їх у життя. Ситуація на наших кордонах прямо спонукає до цього. І навіть якщо ми зараз не отримаємо ПДЧ, то реформування країни відповідно до стандартів НАТО зробить нас міцнішими.

Фото: nato.int