Третього листопада «Детектор медіа» опублікував блоговий допис Олени Кравченко з критикою публікації видання «Цензор.нет». Його авторка Тетяна Ніколаєнко та цитований експерт Олександр Солонько на запрошення редакції відповіли на закиди, викладені в дописі пані Кравченко.

Зважаючи на основний закид пані Кравченко, що текст написаний для дискредитації законопроєкту, відповім: текст законопроєкту не був предметом аналізу для цього матеріалу. Згадки про нього з’явились лише тому, що ситуація з відставкою міністра була пояснена прорахунками в роботі Державної екологічної інспекції.

Ця версія була озвучена секретарем РНБО Олексієм Даніловим та керівником фракції «Слуг народу» Давидом Арахамією.

Водночас ця версія викликала у мене певний скепсис, бо за умови достатньо частих новин про затриманні на хабарів працівників ДЕІ і критики її на попередніх засіданнях РНБО, Кабмін як колегіальний орган не вживав заходів щодо її керівника Андрія Мальованого. Не йдеться про це і зараз.

Законопроєкт 3091 був згаданий мною, щоб показати, що натомість чисельний авторський колектив з депутатів Верховної Ради спершу видав законопроєкт, де в першій редакції повноваження ДЕІ розширювались вельми корупційними нормами.

У своєму першому звіті НАЗК розкритикував ті ж статті, про які потім говорив в коментарі Солонько. Зокрема, статтю 12, 15, 14. І назвав їх потенційно корупційними.

Норми про рейдові перевірки, про які говорить Солонько в коментарі, і зараз містяться в 17 статті законопроєкту, який доступний на сайті Верховної Ради.  

Дійсно я припустилась помилки в одному з абзаців, вказавши, що законопроєкт так готується до другого читання.  Я читала законопроєкт раніше, власне після того як Олександр Солонько в приватній розмові згадав низку законопроєктів, зокрема і 3091, в контексті того, що до них в громад є претензії щодо звуження їх прав.

Тому, описуючи колізії з відставкою міністра і претензії по ДЕІ, попросила його назвати корупційні ризики, які містить цей законопроєкт. І що депутати так само пропонували досить сумнівні норми, а не тільки, що це прорахунки міністра.

Помилка в тексті, яка дозволяла викривлене тлумачення, була виправлена після виходу інтерв’ю Абрамовського. А також зроблена окрема новина щодо цієї колізії.

А тепер про закид-побажання цитувати стейкхолдерів. Я проглянула всі 8 сторінок пошуковика google зі згадкою законопроєкт 3091. В цих 8 сторінках є  коментарі Мальованого, стислі новини про ухвалення законопроєкту в першому читанні і  лише один матеріал РПР, який говорить про бажання відстоювати права громадських організацій бути присутніми при перевірках.

Назв організацій, які висловили мені претензії після виходу тексту, я там не зустріла. Відтак і здогадатись, що саме в них мені треба взяти коментар, не змогла.

Говорити, що три абзаци можуть призвести до того, щоб в Раді буде провалений законопроєкт, на мою думку, це просто зізнатись в тому, що жодної комунікації щодо нього не проводилось. Звинувачувати автора в тому, що він працює на олігархів, теж мені здається недоречним, оскільки в попередніх статтях я писала якраз про олігархічну змову проти законопроєкту 4167.

Щодо спілкування з членами комітету, то тут мій окремий біль. Вперше я попросила про коментар в членів цього комітету ще взимку 2019 року – тоді йшлося про сварку за те, хто чий лобіст в законопроєкті про управління відходами, який потім завершився слідчими діями НАБУ. Коментаря від обох фігурантів не отримала, відтак статтю не писала. Далі при підготовці матеріалу 4167 я вже додзвонилась до представника комітету-депутата «Слуги народу», але сказане ним навіть короткий коментар не тягнуло.

На мої питання, що власне зробив не так Абрамовський, що його відправляють у відставку, від одного з керівників «Слуг народу» я отримала відповідь після не одного дня запитань: «А скажіть краще, що він зробив».

В цьому місці я ще можу понити з приводу того, що майже півтора роки журналісти працювали без доступу в кулуари Ради, тоді як пресслужба відповідала по ключовому спікеру, що він «коментує», що засідання комітетів телеканал Рада транслює не в повному обсязі, що через тиждень після засідання на сторінках комітетів ще не можна дізнатись порядок денний засідання, не кажучи вже про стенограми.