На біса я це пишу – сам не знаю. Історія з Талашком така емоційна тема, що як би не написав на ФБ, неодмінно дістанеш купу звинувачень, розфрендів, відписок тощо. Мабуть пишу, бо, спостерігаючи за тим, що робиться на Заході, бачу, що історії їз зазіханнями на жінок перетворилися на інструмент політичної розправи. До речі, навіть на «святого» Байдена колишня працівниця Сенату наїхала. Не хотів би, щоб і в нас під виглядом захисту прав жінок був використаний цей інструмент. Адже це дискредитує саму ідею боротьби із сексуальним насильством.

Отож, почитавши дискусії на ФБ, а також, добравшись до публікації на УП, – резюмую.

У випадку з журналісткою Іриною Сампан з точки зору КК немає порушень. Нагадаю, що вона брала в актора інтерв’ю і отримала запрошення до нього додому подивитися якісь документи. За її словами, він спробував її спокусити.

Спроба звабити жінку не є кримінальним злочином. Це навряд чи може бути засуджено з точки зору професійної етики, оскільки вона не перебувала з ним у службових стосунках і не залежала від нього по роботі. Засуджувати його можна лише з точки зору моральних норм як крутія. Але це не стосується ні закону, ні професійного кодексу. А моральні норми річ мінлива, нестійка і в кожного вони можуть бути свої.

Історії з неповнолітніми дівчатами. ККУ, Стаття 156. Розбещення неповнолітніх:

1. Вчинення розпусних дій щодо особи, яка не досягла шістнадцятирічного віку, караються обмеженням волі на строк до п'яти років або позбавленням волі на той самий строк. З точки зору закону він підсудний. З точки зору професійної етики він порушував професійні норми, використовуючи своє службове становище для зваблення дівчат. Звісно, це не остаточний висновок. Це припущення. Бо варто заслухати протилежну сторону, тобто самого Талашка.

Що стосується повнолітніх дівчат, то він точно не підпадає під статтю КК, бо зваблення жінки не є кримінальним злочином. Є стаття у законі «Про рівні права та можливості жінок і чоловіків», яка передбачає захист жінок від сексуальних домагань на робочому місці. Але події відбувалися у Талашка вдома. Засуджувати його можна з точки зору професійної етики як такого, який використовував службове становище для зваблення жінок. Повторюю: це не вирок, а лише припущення . Рішення можна приймати лише тоді, коли буде заслухана друга сторона.

Так само з точки зору моральних норм можна засуджувати і дівчат, які погоджувалися йти до нього в гості, сподіваючись на якісь преференції. Хоча моральні норми – це річ розпливчаста і хтось може вважати, що дівахи молодці, намагалися взяти від життя все.

Але в будь-якому випадку рішення має прийматися з вивченням усіх обставин і з врахуванням свідчень самого Талашка. І не треба називати його ґвалтівником, як це робить багато хто на ФБ. Зґвалтувань не було. Принаймні про них не заявляли. Була сексуальні домагання. А це інше.

І останнє моє суб'єктивне. За це мені діставалося найбільше. Я переконаний, що за подібні історії відповідальні обоє. Мова не про «самавинна», коли вина однозначно покладається на жертву. Винен у першу чергу він. А вони мали зважувати ризики.

У ФБ писали в коментарях про самих себе, що вони ходили до викладачів і нічого такого не відбувалося. А я згадую потік історій на #metoo, коли розповідали і про те, як приходили в гості до чоловіків і виявляли, що вони хочуть від них сексу. Якщо все так безпечно, як твердять мої опонентки, то про що тоді розповідали учасниці #metoo?

І останнє. Якщо буде виявлено вину Талашка після розслідування, то він має відповісти. Але треба мати на увазі контекст. Люди, які занурені в театральну тусовку і знають справи в університеті імені Карпенка-Карого, зокрема, Ірен Роздобудько, пишуть, що ця історія недарма спливла зараз. Восени вибори ректора. І чимало бажаючих прибрати до рук ласий шматок власності. Ніхто не наїжджає на того ж Михайла Поплавського, який ледь не відкрито демонструє, що він має стосунки з дівчатами. І серед головних обвинувачів щодо Талашка люди, які практикують подібні речі. А це може означати, що після того, як все затихне, справи підуть, як ішли. І що з цим робити?