Напередодні 150-річчя Лесі Українки у Міністерстві культури і інформаційної політики заявили, що під їхньою егідою упродовж ювілейного 2021 року відбудеться серія заходів. Поки що маємо лише першу серію – мистецький проєкт «Леся Українка: 150 імен», який відбувся наприкінці лютого – на початку березня в «Українському домі».

Наразі я не зустрічала більше анонсів, що під патронатом міністерства щось готується, присвячене Лесі. Відгуляли ювілейну дату, не забули, спом’янули, – і на тому дякую.

Роль невгамовного просвітителя під час ювілейного року взяло на себе радіо «Культура». Сподіваюсь, ритм роботи команди радійників щодо творчості Лесі Українки не згасне упродовж року. Бо ж стартували майстерно і повноводно. І досі тримають планку.

Із 25 лютого по 28 лютого вперше після початку карантину радіо «Культура» працювало у виїзній студії. В «Українському домі» у межах виставки облаштували майданчик «Радіо Леся». Гостями ефірів стали священики, літературознавці, мовознавці, музейники, поети, мистецтвознавці, кінознавці, історики, кінорежисери,

Хто бував на виставці, не міг не помітити, як працює радіо. Піднімаючись на другий поверх, де була основна експозиція, мимоволі заглядаєш за скляну ширму, яка була розташована якраз перед сходами. Перше, що спадає на думку, це якась інсталяція. Але коли уважно придивляєшся чи то пак прислуховуєшся, то розумієш, що радіо із таємничо ізольованих студій вийшло в люди. В прямому ефірі ж добре попрацювали з інтершумами, жоден зайвий звук не збиває розмов.

У ці дні на радіо «Культура» завершується радіосеріал «Леся Українка: 30 радіоісторій», сценарій для якого написав Мирослав Лаюк, спродюсувала Олена Гусейнова, до озвучення залучили Ольгу Сумську, Дмитра Рибалевського, В’ячеслава Хостікоєва, Тетяну Гаврилюк, Римму Зюбіну, Наталію Коломієць, Марину Кошкіну, Дмитра Хоркіна та інші відомі голоси.

Я не знаю, чи ці радіоісторії слухають вчителі початкової школи та філологи. Якщо ні, то дуже б їм рекомендувала. Бо це гарна можливість зануритися у світ Лесі, вийти за рамки дат, таблиць, бронзових пам’ятників і зрозуміти, якою вона була людиною, як проходив її день, з ким дружила, кого критикувала та як це робила, що любила поїсти, у що одягнутися, про її стиль роботи і чому важливо читати Лесині твори не тільки у школі, а й впродовж життя.

Якщо слухати радіосеріал запоєм, як я це роблю, то  помічаєш повторювання деяких фактів, зокрема про інтимну дружбу Лесі Українки та Ольги Кобилянської, прощання з Сергієм Мержинським у Мінську, домашню освіту як небажання матері Олени Пчілки зросійщити дітей чи про відвідування театрів у всіх європейських містах, де їй доводилося бувати.

Загалом, радіоісторії, які у будні одна за одною виходять в ефірі, роблять ефект, щоб Леся Українка не вивітрювалася з голів радіослухачів. Цьому ще добре сприяє щоденна програма «Радіотеатр», в рамках якої у лютому-березні прозвучали радіовистави «Кримські спогади», «Камінний господар», «Бояриня», Осіння казка», «Жаль», «Давня казка», «Оргія», «Лісова пісня». Найближчим часом анонсували «Блакитну троянду».

В Лесі Українки багато універсалій. Кожен знайде на прикладі її життя чи в творчості щось своє. І за два останніх місяці журналісти радіо «Культура» намагаються це донести у своїх різнопланових програмах.

Я свого часу у школі ніби й старалася познайомитися з Лесею Українкою як з живою людиною, а не пам’ятником, але вийшло так собі. Пригадую, як це прозріння сталося у моєму житті уже в досить дорослому віці. Я тоді гостювала в гірському селі Криворівня в отця Івана Рибарука та його дружини Оксани. В будинку, де вони мешкають, свого часу бували Іван Франко, Леся Українка, Василь Стефаник, Ольга Кобилянська, Осип Маковей. На вулиці було холодно, певне, як сьогодні йшов мокрий сніг. А ми смакували морозиво. Оксанка так між іншим тоді сказала, що ми приймаємося як Леся Українка, яка любила ожинове морозиво і в останні роки життя їла тільки його. З того морозива з ожинами Леся для мене відкрилася. Для когось цього року вона відкриється і завдяки радіо «Культура».