Мені вже цей фільм третій день не йде з голови. А на фоні вчорашнього кровожерливого вироку бахчисарайській групі – мене просто плющить. Тому мушу написати, нехай не буде спокою і вам.

Отже, фільм на ютуб-каналі DW Documentaries, який дивлюся просто із цікавості, – про відносини Трампа й Путіна. Перша частина описує цю тему з далеких підступів – візиту Трампа на конкурс краси до РФ, бізнес-інтересів у РФ нинішнього американського президента, попередніх виборів Путіна, де він пускає скупую диктаторську слєзу. А також – Крим.

«...Putin decided that Crimea should once again belong to Russia...» (Путін вирішив, що Крим має знову належати Росії), «Crimea declared its independence (Крим проголосив незалежність)», розповідає диктор. Після цього – цитата Путіна, де він вітає народ Криму і народ Росії.

Жодного разу не звучить слово «окупація». Фраза «анексія Криму» звучить тільки у цитаті Асошіейтед Прес, і то в одному реченні з «нашвидкуруч проведеним референдумом, під час якого жителі Криму абсолютною більшістю голосів проголосували за від'єднання від України та приєднання до Росії». Це все – на тлі щасливих облич і російських та радянського прапорів.

Наче і не було ніяких резолюцій Генасамблеї ООН з визнанням факту окупації, не було жорсткої позиції урядів, включно із німецьким. Начебто і не було вбивства Решата Аметова, викрадень і катувань десяток громадян України, політичних справ, начебто немає ув'язнення кримських татар, заміщення населення та колонізації Криму. Тобто просто Крим щасливо приєднався до Росії.

Ну і, знаєте, мені навіть у страшному сні таке не могло б наснитися – порівняння Криму з Діснейлендом. Так-так, саме з тим Діснейлендом. Ви тільки не втрачайте свідомості, коли читатимете наступну цитату:

«Часом спеціально для американців я це пояснюю так: уявіть, що в результаті випадкових історичних подій Сполучені Штати втратили частину Південної Флориди. І не просто Південної Флориди, а Орландо, Дісней. І якби президентові випадково випала можливість повернути територію назад – що б сказали люди? Що це порушення міжнародного права? Чи що Дісней – наш? І це саме те, що ви можете почути в Росії, де здіймаються вигуки “Крим-наш”.»

Це коментар-пояснення кореспондента Нью Йорк Таймс у Москві у 2011-2015 роках Девіда Герценгорна на тлі щасливих облич з Криму.

«Випала можливість» – ось як це називається. Ніяка це не окупація.

Прикметно те, що коли йдеться про Крим – ви не почуєте жодного українського експерта. Жодного. Як, власне, жодного слова ви не почуєте і про насильство, яке вчинялося під час окупації. І взагалі про те, що це була військова операція.

Але давайте не поспішати звинувачувати журналістів у зраді (хоча у непрофесійності або свідомому замовчуванні – як на мене, точно варто). Вони просто впіймали дух часу. Краще використати цей привід для того, щоб познайомитися з реальністю. З реальністю, в якій начебто і є міжнародний консенсус по Криму, але його поступово намагаються розмити, розчинити у Північному потоці-2 і ось таких ось фільмах. В цій реальності начебто є міжнародне право, але кого воно колише. А думка генасамблеї ООН не те що Путіна не цікавить, а й навіть світочів світових ліберальних медіа.

Ну а пряма мова Девіда Герценгорна ще раз доводить, що не може бути ніякого об'єктивного репортерства про події України з Москви. Просто тому що «мєсто стоянія» багато що зумовлює.

До речі, про медіа та їх стандарти, об'єктивність і безсторонність. Коли йдеться про висвітлення ситуація «з обох боків», то має ж значення, які це боки, правда? У цьому фільмі з одного боку – Путін і його упирі типу Якуніна, з якими навіть на одному гектарі пристойні люди не сідають, з іншого боку – начебто і ліберальні люди з хорошою репутацією, тільки от Крим для них – це Діснейленд.

А українців і кримських татар там навіть не стояло. І це важливо. Так тонко Дойче Веле приймає розклад, який пропонує світові Володимир Путін, і в якому України в Криму немає.

Konechno, Vladimir. Spasibo, Vladimir. Do vstrechi v Disneyland a la Russe.

Фільм можна подивитися тут.

Джерело: фейсбук