Цитата з заяви глави постійної делегації України в Парламентській асамблеї НАТО, народного депутата від «Слуги народу» Єгора Чернєва про висловлювання Вітольда Фокіна: «Люди, які фактично здають національні інтереси...».

А от стаття народної депутатки від «Європейської солідарності» Ірини Геращенко про те саме: «Демократична опозиція і активне громадянське суспільство будуть жорстко протистояти подібним сценаріям здачі національних інтересів».

Це — лише два приклади, що трапилися під руку. Насправді от уже понад шість років повсякчас доводиться чути й читати, що на Донбасі Україна, як виявляється, «захищає свої національні інтереси». Це стало загальним місцем виступів політиків, думок експертів, авторських статей у ЗМІ.

Цей вислів про «національні інтереси» у контексті російської агресії увійшов до загального вжитку за президентства Петра Порошенка й триває досі. Він перетворився на загальник, на штамп.

Національні інтереси — от що, виявляється, захищає Україна на Донбасі. Й звитяжні вояки української армії — вони теж, як виявляється, захищають українські національні інтереси. Тільки й усього.

Уживані формулювання — вони й створюють понятійний ряд. А відтак, дискурс. А відтак, саме вони формують суспільне сприйняття явища, його тлумачення, віднесення до тієї або іншої категорії явищ.

Коротше кажучи, вживана термінологія безпосередньо впливає на розуміння, що воно таке, що саме відбувається.

Тож погляньмо на ситуацію під нав'язуваним нам кутом зору «захисту національних інтересів». А що тоді робить на Донбасі Росія? А вона теж захищає свої національні інтереси! Бо її національні інтереси — це поглинання України.

І що ж виходить? Україна на Донбасі захищає свої національні інтереси. Росія на Донбасі захищає свої національні інтереси. Паритет, чорт забирай! Обоє рябоє! Саме так виходить.

Ну, й як наслідок: хто сильніший — той і захистив свої національні інтереси. 1990-і роки, малинові піджаки, поділ сфер впливу.

А що робить, наприклад, російська ЧВК «Вагнер»? А вона захищає російські національні інтереси. То що ж виходить — що українські Збройні сили та російські бандити-найманці є явищами одного порядку, з однієї й тієї самої категорії? А в дискурсі «національних інтересів» виходить саме так і ніяк не інакше.

Дискурс «національних інтересів» стосовно протистояння російській агресії виводить поза дужки поняття міжнародного права. Поняття агресора та жертви. Прирівнює агресора та жертву агресії одне до одного — бо ж обоє «захищають свої національні інтереси».

Насправді Україна захищає набагато більше, ніж національні інтереси — вона захищає своє право на існування, свою ідентичність. Висловлюючись у політичних категоріях, захищає свою незалежність і територіальну цілісність, свій суверенітет. Погодьтеся: це — далеко не просто «інтереси».

Так, існує політичний штамп: захист національних інтересів. Але тут, у даному разі, коли йдеться про відсіч російському агресорові, він недоречний, не до місця. Він виглядає блюзнірством.

І зовсім не приємно розуміти, що наші політики, експерти та журналісти — ті, що претендують на модерний погляд на світ — мислять штампами й навіть не розуміють, які штампи за якої ситуації вживати.