Юрій Луканов
Вільний журналіст
10:23
Четвер, 9 Квітня 2020

Книжка «Янелох»: як все починалося?

980
Книжка «Янелох»: як все починалося?

Таке враження, що Зеленський спеціально вигадав цей карантин, аби перешкодити поширенню моєї книжки про нього під назвою «Янелох» J Як тільки відбулася її  презентація під офісом президента України - так через кілька днів запровадили карантин. І тепер всі книгарні закрито. Але я хлопець упертий і взявся за продаж цього видання власними силами через таку чудодійну річ, як інтернет.

«Янелох» - це збірник політичних епгірам-козюльок та інших приколів. Першою подібною книжкою була «Козюльки», яка вийшла далекого 2000-го року. Після неї мої епіграми стали називати козюльками. Потім – «Колода від Ющенка» 2006 року. І ось нарешті – «Янелох».

Коли це все це зроджувалося  навіть моя буйна фантазія не могла собі уявити, що виллється воно аж у  три книжки. А починалося це  в середині дев’яностих минулого сторіччя. Я повернувся з Канади, де працював на Міжнародному канадському радіо, і влаштувався в УНІАН політичним оглядачем. І щось мене раптом потягнуло пографоманити на робочі теми.

Однією з перших  жертв моїх приколів стала колега Марія, яку головний редактор Володимир Рубан послав в Ашгабат на зустріч голів країн СНД. Треба сказати, що між Україною і Росією вже тоді спостерігалося неабияке напруження. Отож, я накатав таке:

«Рубан Марусю послав в Ашгабат.

Їй під спідницю сховав автомат.

Славлять Марусю дорослі і діти –

Єльцина більше немає на світі».

Ну такий собі прикладний гумор в стилі КВН.

Я писав якісь інші подібні сміхульки. А дівчата з машбюро (Уявляєте? В ту древню епоху  ще машбюро існувало) роздрукували їх без мого відома і повісили на дошку оголошень. І після цього історія мала драматичне продовження.

До мене прийшов мій приятель, майбутній мер Черкас, а нині підприємець Сергій Одарич. Ми стояли біля сходів і розмовляли. І раптом я шкірою відчув з-заду ураган. Я повернувся і побачив, як на мене летіла Маруся з розлюченим обличчям. «Над этим не шутят!» заволала вона і з усього розмаху намагалася дати мені по пиці. Її удар я машинально відбив, але перелякався не на жарт.

У голові закрутилися думки: що такого я зробив, аби викликати такий шалений гнів? Марія заскочила у якийсь кабінет. Я – слідом за нею із питанням «Що сталося?». Вона знову хотіла дати мені по фізіономії.

Чому вона так розгнівалася – я так і не зрозумів. У підсумку цієї драми народилася інша епіграма:

«Юрій Луканов в напруженні творчім:

Вірш про Марусю писати він хоче.

Маша рукою махнула гостинно –

Мізки Юрка полетіли на стіну».

Оці  фітюльки  користувалася в УНІАН популярністю. І мене просили розважати публіку читанням таких творів під час наших  корпоративів. Мабуть, так народжуються ЗеленськіJ Але врешті розважати публіку я перестав.

Тим часом, мене потягнуло на щось таке, що б виходило за рамки одного колективу і було б не просто ситуативним стьобом, а чимось змістовнішим.

І у мене почали писатися епіграми на телевізійних зірок і політиків.

Про Леоніда Кучму:

«Він не політик. Він ракетобуд.

Кудись ми й летимо. У космос, чи в трубу».

Наталя Вітренко:

«Як війне Вітренко в головах –

Найміцніший зірве дах».

Стосовно зірок. То, наприклад, на моє персональне переконання ведучі телевізійних програм не мають рекламувати якісь товари, адже це підриває довіру до їхньої роботи. Тим часом, Алла Мазур рекламувала тоді мило «Сейфгард»:

«В Алли з рота мильна буля

Виліта завбільшки з м’яч –

Певно, «Сейфгард» проковтнула

До початку передач».

Щоб нікому прикро не було, то писав і про самого себе:

«Його язик, як гостре жало бритви.

Та епіграми – тупості зразки.

Бо ж непогано мати у макітрі

При гострім язику ще й гострії мізки».

Вирішив я їх десь надрукувати. Мені відмовили, мабуть,  п’ять редакцій. І лише «Телекритика», яка згодом плавно перетекла у «Детектор медіа»,  погодилася на це. На той час вона щойно утворилася. Сьогодні не віриться, але статті тоді  набирали десь 50 переглядів. Це була епоха започаткування інтернет видань. А мої епіграми стрибнули аж до близько двохсот переглядів.

 Врешті, назбиралося їх на цілий збірничок. Мій друг і видавець нині покійний Сергій Данилов радо погодився підтримати цю ідею. Ми сиділи з ним і ламали собі голову, як же назвати книжку. Нічого пристойного не приходило.

Раптом я сказав про свої віршики: «Ці козюльки». Він ухопився: «Козюльки – розкішна назва!». «Ти сказився», - сказав я. Він наполягав і продовжував переконувати.

Я переночував з цією ідеєю і вирішив, що в цьому таки щось є. Книжка вийшла саме з такою назвою. Когось вона страшенно дратує. А комусь дуже подобається. Але байдужим не лишає майже нікого. З того часу мої епіграми і називають козюльками.

Потім була «Колода від Ющенка» 2006 року.

«На Майдані за нашу свободу

Я тягав із Ющенком колоду.

Раптом знов прийде до влади Я –

Я скажу: «Колода не моя».  

Молодше покоління вже може не зрозуміти цього. Тут аналогія з Леніним, який, згідно з радянською пропагандою, носив колоду разом з робітниками під час комуністичного суботника. Чим далі відходила в час жовтнева революція – тим більше ставало тих, хто тягав із ним колоду. В перший рік президентства Ющенка було щось подібне: дуже багато було тих, хто стверджував, що  робив з ним Помаранчеву революцію.

Ми презентували її під адміністрацією президента. Притягли туди справжню величезну колоду.

Після того мій графоманський запал затих. Звісно, щось іноді писалося. Але не так інтенсивно, як до того. Янукович трохи надихав. Але чомусь не надто.

Я вже думав, що  ніяких подібних книжок не з’явиться. Але тут прийшов Він! Як там про нього говорили? Найвеличніший з усіх світових лідерів? Він не просто розбудив мою графоманську серблячку, а надихнув мене ледь не щодня видавати щось римоване.

«Щоб здобути перемогу,

Треба яйця мать між ноги.

В президента Янелоха

Замість двох яєць – Сивохо».

«Не лох я! - каже він щомить, -

Не здам країну я крапка!».

Однак на голові горить

У нього Рябошапка».

Отож, Зеленський став справжньою моєю Музою, точніше - Музом.

Звісно, там не лише про Янелоха, а й про діячів його команди й інших політиків. Моє улюблене. Вгадайте про кого це.  

Ніколи звичай не минеться,

Завжди на світі так було:

Коли стоїть, то @єм зветься,

А як обвисне, то @уйлом».

Через чотирнадцять років після «Колоди від Ющенка» я презентував майже не тому самому місці «Янелоха». Майже нічого не змінилося. Хіба що адміністрація президента називається тепер офісом. Під об’єктивом кількох камер підписав книжку Зеленському і вкинув у скриньку для звернень громадян. Якщо до нього не дійшло, то мусить в Єрмака спитати. Це точно він поцупив.

Коштує книжка 50 гривень. Хто хоче купити – пишіть мені на електронну пошту vonakul@gmail.com. Поспішайте, бо трохи більше , ніж за місяць  чверть тиражу вже нема.

Всі матеріали розділу / жанру:
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
980
Переглядів
Коментарі
Bufo Marinus
17:46 / 27 Липня 2020
Інколи смішно, але взагалі вірши тупеньки.
Код:
Им'я:
Текст:
Коментувати
Коментувати
Нові тексти на ДМ
2016 — 2020 Dev.
Andrey U. Chulkov
Develop
DMCA.com Protection Status
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду