Я вважаю, що для журналістики, яка в кризі/викликах/під конкуренцією блогерів (наприклад, Портнова, господи прости), ера Зеленського – це шалене вікно можливостей.

От дивіться, якими формами взаємодії (чорт, пишу і майже плачу) позначалася президентська комунікаційна команда:
- інтерв’ю, вигране в теніс,
- інтерв’ю актору свого «Кварталу»,
- інтерв’ю Теслі/вертикальні захекані відоси,
- нікому, крім книги рекордів і фанатів президентського інстаграму, не потрібний прес-марафон,
- «не потрібні «традиційні» журналісти для спілкування із суспільством» (ооо, як це нагадує «альтернативні факти» імені радниці Трампа Келліенн Конвей),
- брифінг, який закінчився словами «додому, до дітей» (інший – «до дружини, до дітей»),
- російські медіа, які першими почали писати про «формулу Штайнмайєра» і які були ледь не джерелами (!!!) щодо нормандської зустрічі,
- свідомо чи несвідомо провалена комунікація під час обміну у грудні,
- новорічний ролик (і більше жодного слова про це).

І тут вам Боїнг.
І всі знавці нових, новітніх і мега-нових комунікацій, які давали поради журналістам і писали про «проактивні» ідеї президентської команди, якось стишилися.
Бо люди переживають горе «традиційно». Держави захищають своїх громадян «традиційно». Лідери виходять на пресконференції про загибель людей «традиційно». Люди бояться за свою безпеку «традиційно». І «традиційно» співчувають. Журналісти ставлять свої 6 запитань «традиційно». І особливо шосте – «чому?».
Ні тобі на стадіоні виступити, ні Тіну Кароль попросити заспівати.

І коли ти маєш у команді фахівців з роботи з альтернативною картиною світу, ти не можеш працювати з фактами. І з кризою. Жоден зі звичних для тебе форматів не передбачає цього. Не передбачає можливості поставити критичні запитання. Тому поведінкова модель прес-секретарки президента цілком вписується у його бачення того, якою має бути і як має працювати людина на цій роботі. Живєнько ж, шо нє?
«Президент провів нічну нараду». От правда, ця беззмістовна дія мені якось найбільше запам'яталася.

Але будемо чесними, у протистоянні з будь-яким президентом для ЗМІ є маркетингова вигода (наприклад, прізвище президента приводить людей на сайт). Якби ж то це була взаємовигідна гра, яка розважає аудиторію. Однак українська аудиторія зарано почала розважатись. Вона ще не відпрацювала своє.

Журналістика як інституція і «уЗеленського» – це два фундаментально різні бачення того, навіщо і кому потрібна журналістика. Це глибинний антагонізм між медіа як інстутицією, яка загалом покликана руйнувати фантасмагорію, образ президента-ведучого шоу.
І це конфлікт з журналістикою і журналістами. Але оскільки українські медіа не є і не можуть бути єдиним середовищем, він не всім помітний.

Це, до речі, глобальний тренд. «Нью-Йорк Таймз» проаналізував, як понад 50 прем’єрів, президентів та інших лідерів використовували термін «фейк» і «медіа, які поширюють фейки» для обгрунтування війни зі ЗМІ. Це такі приємні люди як Віктор Орбан, Реджип Таїп Ердоган, Ніколас Мадуро, Родріго Дутерте і, звісно ж, Дональд Трамп.

Так, ЗМІ не ідеальні. Є джинса. Є помилки. Є брехня. Є цілковито ідіотські заголовки. Але ж не всі.
Люди теж не ідеальні. Беруть/дають хабарі. Помиляються. Брешуть. Мають цілковито ідіотські думки. Але ж не всі.

І ця ситуація – унікальна для українських медіа, щоб почати говорити всередині самого медійного середовища.

Ми вже багато зробили, щоб сформувати спіраль невігластва: коли цинічні обмежені аудиторії сприймають лише цинічну і брехливу інформацію, для обробки якої у них є дедалі менше навичок і бажання.
Але трапляються ситуації, коли цинізм і сценарій безсилий перед фактами.

Джерело: Facebook