Зе-пресмарафон – явище, по-моєму, загалом обнадійливо-позитивне. Звісно, можна подискутувати про місце проведення зустрічі, формат, якість питань та відповідей на них. Однак головне навіть не те що Зеленський говорив. Головне, що ці питання були озвучені у прямому ефірі.

Як показав досвід, коли політик (штучно або спеціально) відірваний від реальності, йому важко тверезо оцінювати результати своєї роботи. Саме тому з’являється спокуса закритися у своєму ідеальному  мікросвіті, де не буває зла, поганої погоди та поганих новин.

Під час пресмарафону, гадаю, Зеленський побачив Україну у розрізі, де є адекватні, розумні і, як казав Богдан, люди психічно хворі. Так, багато питань були, м’яко кажучи, не у компетенції президента. Але у цьому є і вина самого Зеленського, оскільки перед виборами він спекулював на всьому, на чому міг. Тож тепер біди з поганими дорогами, бурштином, недоброчесними забудовниками, високими комунальними платіжками і навіть проблеми з дистрибуцією друкованих видань у селах лежать на ньому. Так само, як і справа про імпічмент Трампа, розмови з Путіним й пости у FacebookАндрія Богдана. Це плата за популізм.

Проблема цієї зустрічі, як на мене, – це впадання у крайнощі. Якщо раніше Зе намагався не говорити з журналістами, щоб не сказати нічого лишнього, то 10 жовтня він уже наговорився донесхочу. Можливо, краще було б не організовувати марафон, не бити світові рекорди, а взяти за правило відкритоспілкуватися з пресою й постійно пояснювати, що відбувається?

Але Зеленський був і залишається шоуменом, якому потрібна аудиторія та галас навколо. Обговорення, ажіотаж, хайп. Він досі не навчився говорити з обережністю до своїх слів, видаючи через речення "перли", які легко стають заголовками в ЗМІ. Він намагається пояснювати справи, речі чи події, про які має уривчасті знання. Він говорить українською, російською і англійською, але не дуже добре на всіх трьох.

Пригадую, як під час президентських виборів у своєму штабі Зеленський грав у настільний теніс. Він дуже впевнено запускав ракетку на другу половину столу, видно, не до кінця усвідомлюючи, що,як і в житті, усе запущене противнику повертається бумерангом, та ще й у дуже невигідній позиції.  І мусиш думати, відіб’єш чи не відіб’єш.