Особисто для мене імена Олега Сенцова і Романа Сущенка тісно пов'язані з іменем Миколи Семени, який перебуває на окупованому півострові і не може звідти виїхати. Коли до Семени прийшли з обшуком, то Сенцов уже сидів.

За тиждень відбувалася конференція Європейської федерації журналістів у Сараєві. Я там виступав із закликом ухвалити заяву на підтримку Семени і кримських журналістів. Це було особливо складно, оскільки росіяни виступали проти. Я розповів аудиторії історію Сенцова і запитав: «Ви хочете, щоб і Семена отримав строк невідомо за що?». Конференція підтримала заяву щодо Семени.

Коли посадили Сущенка, то на міжнародних конференціях, де брав участь від Центру інформації про права людини, говорячи про Семену, я часто ставив поруч ім’я Сущенка. Описував їхні історії як історії жертв політичних переслідувань.

Сущенко і Сенцов тепер у Києві – їх включили у список для обміну. А Семена продовжує перебувати в окупації. У своїй книзі «Пресувальна машина: як Росія знищувала свободу солова в Криму» я цілий розділ присвітив Семені – охочі можуть ознайомитися за лінком. Йому пощастило і не пощастило водночас. Пощастило, бо він не отримав реальний термін за свої публікації на сайті проекту «Радіо Свобода» «Крим. Реалії». Йому дали два з половиною роки умовно. І ще три роки заборонили займатися публічною діяльністю. А не пощастило, бо умовний термін звучить якось не переконливо і його важко включити у список для обміну.

На міжнародних конференціях вдавалося спонукати наших закордонних партнерів вимагати скасування суду над Семеною, також звучали вимоги відпустити його в Київ на лікування, адже в нього серйозні проблеми зі здоров’ям. Але нічого не допомагало. Окупаційна влада відмовлялася реагувати на ці вимоги.

Хоча Микола Семена формально не у в'язниці, де-факто він ув’язнений. Не має права виїжджати за межі півострова. Він такий же політв’язень, якими були Сущенко і Сенцов. Тим паче, що він не випадкова жертва – на окупованому півострові він продовжував виконувати свої професійні обов’язки, за що й поплатився.

Тож, можливо, було б справедливим далі за нього боротися? Наприклад, вимагати включення його до списку на обмін, про який влада говорила недавно? Думаю, що правозахисники мали б так ставити питання.

Фото: Європейська обсерваторія журналістики