16:48
Четвер, 7 Лютого 2019

Очікування на месію. Про казус Вакарчука

Очікування на месію. Про казус Вакарчука

Святослав Вакарчук заявив, що не висуватиме свою кандидатуру на президентські вибори. Судячи з реакції ЗМІ та соцмереж, ця звістка багатьох приголомшила — хоча артист ніколи не заявляв, що балотуватиметься, й ніяких підстав сподіватися на це не давав.

І понеслося. Ті самі ЗМІ та соцмережі сповнилися іронії та глузування на самісінькій межі відвертого приниження. «Здався без бою» – хай навіть сам Вакарчук ніколи й нікому не обіцяв ув'язатися в цей бій, а отже, нічим ані перед ким не завинив. Тональність же багатьох публікацій і постів саме до цього й зводилася

Мені невідомі причини, з яких Вакарчук вирішив не балотуватися. (Із іншого боку, мені невідомі об'єктивні причини, а не чиїсь фантазії та забаганки, з яких Вакарчук неодмінно мусив би, був би зобов'язаний балотуватися.) Але беруся припустити, що він не побачив себе в ролі президента. Ну, от не уявив, як це. Навіть не те, що не знайшов у собі сил — просто не уявив. Не уявив, як він поборе корупцію. Не знайшов способу, як надати потужний імпульс зростанню економіки. Не переконав себе, що зможе здолати потужну бюрократичну машину. Не побачив себе в системі й не був упевнений, що в нього вийде цю систему зламати. І вирішив не давати обіцянок, які не зможе виконати.

Чесно? Так, чесно — гранично чесно. Але своїм глузуванням ми показали, що от саме чесність нам і не потрібна. Ми тлумачимо її як слабкість. Ми не можемо зрозуміти: як це, нормальний пацан мав реальні шанси сісти на всі потоки — а не сів, відмовився, та що ж він за пацан такий! І виносимо вирок: не пацан, не мужик. Не такий, як ми звикли. Не такий, як усі. То, виходить, нам потрібне нове ім'я, нове обличчя — але щоб за ним неодмінно ховався «такий, як ми звикли»?

Чи ми хотіли, щоби Вакарчук направо й наліво роздавав обіцянки, які завідомо не зможе виконати? Ми хотіли нового Ющенка, якого свого часу мало не прямим текстом звали месією, а потім переконалися, що він — проста людина, й саме за це зненавиділи? Зненавиділи, власне, за те, що він виявився самим собою, а не тим, ким ми його намалювали у своєму щойно створеному міфі. Ми й цього разу хотіли в особі Вакарчука отримати чергового поваленого кумира? А чи це в нас національний спорт такий — творити собі кумирів, а потім завзято їх валити? Ми хотіли собі чергову дозу наркотику, під дією якого перебували би максимум півроку — мовляв, от прийшов Вакарчук, тож Україна тепер стане новою? Наркотичні пари розвіялися б, але хоча б солодкі спогади залишилися б, так?

Нам не потрібна чесність, нам потрібні ілюзії. Хай швидкоплинні — але щоб були. Ми й досі очікуємо на месію. Тільки цим і можна пояснити глузування з відмови Вакарчука. Й справді: його призначили месією, а він не погодився. От же мерзотник такий!

Всі матеріали розділу / жанру:
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
254
Переглядів
Коментарі
Код:
Им'я:
Текст:
Коментувати
Коментувати
Нові тексти на ДМ
2016 — 2019 Dev.
Andrey U. Chulkov
Develop