член Незалежної медійної ради
23:46
П'ятниця, 7 Грудня 2018

Гумор не є виправданням для експлуатації національним телеканалом мови ворожнечі

Окрема думка члена Незалежної медійної ради Антоніни Черевко у справі щодо окремих скетчів у рамках передачі «Ліга сміху» на телеканалі «1+1», підтримана головою Незалежної медійної ради Наталією Лигачовою та членом Незалежної медійної ради Галиною Петренко.
Гумор не є виправданням для експлуатації національним телеканалом мови ворожнечі
Гумор не є виправданням для експлуатації національним телеканалом мови ворожнечі

У зв’язку з Висновком Незалежної медійної ради № 30 вважаю необхідним зазначити таке. Категорично не підтримую невиправдано м’який висновок Незалежної медійної ради (надалі в тексті — НМР) у частині, що стосується першого скетчу «Темная лошадка в кабинете Порошенко» команди «Винницкие», який був inter alia предметом розгляду даної справи. Вважаю, що цей епізод є проявом неприпустимої мови ворожнечі й расової дискримінації, що є порушенням норм міжнародного права та суперечить основоположним правовим інструментам у сфері захисту прав людини, до яких приєдналася й Україна. Мій висновок щодо першого епізоду даної справи ґрунтується на таких історичних, правових та етичних аргументах.

Расова дискримінація була і продовжує бути одним із найогидніших, найпримітивніших й одночасно найбільш історично вкорінених різновидів дискримінації. Так званий привілей білого чоловіка, «цивілізаційна місія» та висміювання меншовартості чорношкірих африканців сторіччями слугували «виправданням» для таких жахливих злочинів проти людяності як рабовласництво та режим апартеїду. Водночас, боротьба проти расової дискримінації є відносно нещодавнім здобутком цивілізації. Так, наприклад, історичне рішення про заборону расової сегрегації у школах США у справі Brown v. Board of Education of Topeka, 347 U.S. 483 (1954) було прийнято у 1954 році, а неконституційність заборони міжрасових шлюбів визнано лише у 1967 році у справі Loving v. Virginia, 388 U.S. 1 (1967), що з точки зору історії розвитку людства є «вчорашньою» подією.

Скромні досягнення боротьби за расову рівність є особливо вразливими та непевними саме сьогодні, коли ксенофобські та відверто расистські політичні сили здобувають перемоги навіть у країнах так званих сталих демократій. У прекрасному матеріалі для британського видання The Guardian відомий автор та інтелектуал Панкаж Мішра зазначає, що: «Білість (whiteness), що була перетворена на релігію під час економічної та соціальної нестабільності, які передували сплеску насильства у 1914 році, є найнебезпечнішим культом сьогодення. Расова зверхність історично реалізувалася через колоніалізм, рабство, сегрегацію, гетто, мілітаризований контроль за кордонами та масові ув’язнення. Вона наразі увійшла у свою останню й найбільш відчайдушну фазу з Трампом при владі». Було би ознакою наївності та навіть злочинної недбалості вважати, що Україну виклики расизму та ксенофобії зовсім не обходять. Так, відомо, що злочини на ґрунті ненависті є серйозною проблемою в нашій державі, а їх належне розслідування й досі залишається рідкістю. Тим, хто має серед добрих друзів чи родини представників меншин і насамперед чорношкірих, добре відомо, що принизливий гумор, стереотипізація, намагання виставити представників меншини неповносправними у порівнянні з «нормальними білими людьми» та відверта дискримінація у школі, на роботі, в публічних місцях є щоденною сумною реальністю і щоденним джерелом випробувань та страждань як для тих, хто виглядає «інакшим», так і для їхнього близького оточення.

Враховуючи вище зазначене, не дивно, що стаття 4 Конвенції про викорінення усіх форм расової дискримінації 1969 року встановлює найжорсткіші обмеження свободи вираження поглядів у міжнародному праві, жорсткіші за ті, що покликані запобігати, наприклад, дискримінації за ознакою національності. Так, зокрема, пункт а) даної статті зобов’язує держави, що приєдналися до Конвенції (а серед них є й Україна), визнати правопорушенням поширення ідей, що базуються на расовій зверхності.

У схожій манері достатньо широким є визначення мови ненависті, що міститься в Рекомендації Європейської комісії проти расизму та нетолерантності (European Commission against Racism and Intolerance (ECRI)) No 15 від 8 грудня 2016 року: адвокація, просування або спонукання до представлення в чорному світлі, ненависті або зганьблення особи або групи особи, так само як залякування, образа, негативна стереотипізація, стигматизація або погроза особі чи групі осіб, а також усі можливі виправдання / обґрунтування подібних форм вираження поглядів.

У першому епізоді, що став inter alia предметом розгляду даної справи НМР, жарти, які штучно обмежують вибір заняття для африканців або спортом, або (нелегальною) торгівлею, а також де факто порівнюють їх із тваринами (сцена з «пологовим будинком» під кущем) — є очевидним виявленням примітивної расової зверхності та прикладом дегуманізації чорної раси. Тут є важливим і особливо огидним те, що «під кущем» не є місцем суто випадковим для народження дитини, це визначено у сцені як «кенійський пологовий будинок», тобто як місце де і належить народжувати африканцям, які очевидно, з точки зору авторів скетчу, на «нормальний» пологовий будинок не заслуговують. Такі жарти сприяють подальшому вкоріненню негативних стереотипів та комплексу «привілейованої білої людини», що неминуче призводить до дискримінації й часто стає виправданням насильства (адже якщо більшість у суспільстві вважає певну меншину безумовно гіршою за себе, меншовартісною та негідною бути рівною більшості тільки за певною невід’ємною ознакою, такою, як колір шкіри, то ризик застосування насильства до цієї меншини серйозно зростає).

Гумористичний характер скетчу не є виправданням для безсовісної експлуатації національним телеканалом мови ворожнечі. Як у відомому вислові: все, що починається з містики, закінчується політикою, — так і принизливий дегуманізуючий гумор часто призводить до насильства. Тут пригадується жахливий момент із документальної новели «Соняшник» Сімона Візентхаля, де під час Голокосту до тіл повішених євреїв прикріпили «гумористичні» таблички з написом «кошерне м’ясо». У тій ситуації пересічна публіка теж декілька днів не припиняла сміятися зі «вдалого» жарту.

Медіа, які заради примітивних веселощів вдаються до експлуатації найгірших рис людської натури, до яких, безумовно, належить расова зверхність та ксенофобія, викликають відразу та повністю нехтують своєю відповідальною роллю в демократичному суспільстві.

Те, що у скетчі для озвучення виявів приниження та дискримінації були запрошені (або використані) особи (як видається) кенійського походження, жодним чином не скасовує попередньо викладених аргументів. Таким саме чином українські артисти не раз грали ролі недолугих та жадібних «хахлов» задля задоволення глядацької аудиторії російських телеканалів, і так само там насміхалися з «неіснуючої» української мови. Нехтування почуттям власної гідності заради гонитви за дешевою популярністю, що завжди буде притаманне певним особам у будь-якому суспільстві, не має перешкоджати нам зробити правильні висновки по суті цієї справи.

Важливим аргументом проти будь-яких проявів расової дискримінації для нас має бути ще й те, що в Україні наразі вже підростає покоління чорношкірих громадян — дітей від чи не перших змішаних шлюбів у 1990-х. Ці молоді громадяни нашої держави можуть володіти мовою та історією краще за білих українців, але тим не менше не завжди почуваються як удома. Україна як держава, а також її громадянське суспільство й медіа мають більше уваги приділяти забезпеченню повноцінного прийняття цих громадян у суспільство й непримиренній боротьбі з дискримінацією. Українські діти від змішаних шлюбів не мають наражатися на підвищену небезпеку психологічних чи фізичних страждань через намагання національних телеканалів підвищити власні рейтинги убогими жартами.

У ці грудневі дні хотілося би нагадати нам всім, що основоположною цінністю й у певному сенсі основною цивілізаційною «інновацією» Майдану було українство як свідомий політичний вибір, доступний будь-кому, а не як уроджене етнічне чи расове походження. І в пам'ять про ці вирішальні події в новітній українській історії, моральним та етичним імперативом свідомих українців є робити все для установлення саме такого погляду на українську ідентичність та, відповідно, жорстке викорінення дискримінації за будь-якою ознакою.

Таким чином, висловлюючи розчарування позицією більшості членів НМР, вважаю перший скетч, що був частиною розгляду даної справи, таким, що є очевидним проявом мови ворожнечі, расової дискримінації та є неприпустимим у демократичному суспільстві, яке прагне спиратися на основоположні категорії рівності та поваги до людської гідності.

Фото: 1+1

Всі матеріали розділу / жанру:
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
1468
Переглядів
Коментарі
Код:
Им'я:
Текст:
Коментувати
Коментувати
Нові тексти на ДМ
2016 — 2019 Dev.
Andrey U. Chulkov
Develop