У той час як виборча кампанія набирає обертів, Юлія Тимошенко прагне продемонструвати, що вона здатна проводити зовнішню й безпекову політику краще, ніж президент Петро Порошенко, і що в неї є свіжі ідеї. Немає нічого поганого в конкуренції ідей у демократичній країні – якщо тільки ці ідеї не є витвором чиїхось фантазій.

Тимошенко висунула ідею формату «Будапешт плюс», який має замінити Будапештський меморандум 1994 року. Чотирнадцять років тому Україна погодилася відмовитися від третього за розміром у світі запасу ядерної зброї та приєднатися до ДНЯЗ (Договору про нерозповсюдження ядерної зброї) в обмін на туманні «безпекові зобов’язання». Багато оглядачів, у тому числі автор цього блогу, вважають, що Україна погодилася на нерівноцінний обмін. Наприклад, чи не могла Україна отримати письмову гарантію того, що зможе приєднатися до НАТО?

Будапештський меморандум мав дуже багато проблемних аспектів. По-перше, українською мовою «безпекові зобов’язання» («security assurances») завжди чомусь перекладали як «гарантії безпеки», що не відповідає дійсності. Тимошенко також продовжує підтримувати ілюзію того, що Будапештський меморандум надав Україні «гарантії безпеки»: слово «гарантії» вжито і в українській, і в англійській версіях сайту «Батьківщини». Однак це не так, адже Україна не отримувала від США, Великої Британії та Росії гарантій безпеки – вона отримала від них тільки «безпекові зобов’язання». Україна ніколи не отримала гарантій на кшталт тих, які США надали Тайваню, Південній Кореї та Японії.

Друга проблема полягала в тому, що одним із підписантів Будапештського меморандуму була Росія. Ще в часи президентства Єльцина Росія ігнорувала Будапештський меморандум і висували територіальні претензії щодо Криму й Севастополя. У 2003 році намагалася вторгнутися на острів Тузла. У 2014 році Росія грубо порушила Будапештський меморандум, анексувавши Крим і окупувавши частину Донбасу. Росія продовжує вести війну проти України руками своїх маріонеток із «ДНР» і «ЛНР».

Зрозуміло, що в російській альтернативній реальності саме Україна порушила Будапештський меморандум, заохочуючи, згідно зі словами міністра закордонних справ Росії Сергія Лаврова, «расистські, неонацистські та ксенофобські тенденції». На його думку, «те, що сталося після Майдану, було грубим порушенням зобов’язань наших українських сусідів». «Будапешт плюс» Тимошенко не дає відповіді на питання, як вона збирається змінити позицію російського керівництва і змусити Путіна взяти на себе відповідальність за порушення Будапештського меморандуму.

Тимошенко переконує нас, що «зміцнений і розширений дипломатичний механізм «Будапешт плюс» дозволить повернути Україні свою суб’єктність у переговорному процесі, відкриє перспективи включення в міжнародний порядок денний питання незаконної анексії Криму, яке не є предметом Мінських домовленостей».

Тимошенко також не пояснює, чому вона вважає, що в межах «Будапешту плюс» Росія погодиться обговорювати не тільки Донбас, а і Крим. Російське керівництво завжди заявляло, що Крим не є предметом дискусій, і не погодилося включити його до Мінських угод.

Тимошенко називає «Будапешт плюс» поглибленим форматом, до якого «мають увійти всі країни-гаранти територіальної цілісності та суверенітету України: насамперед – США і Велика Британія, і, безумовно, Україна та Росія».

 «Будапешт плюс», згідно з ідеєю Тимошенко, має також включати Францію, Німеччину, ЄС і Китай. Франція й Німеччина, а також ЄС уже залучені до Мінського процесу й Нормандського формату. Однак незрозуміло, навіщо Тимошенко пропонує включити в переговорний процес Китай, який підтримував Росію під час кожного голосування в ООН, яке стосувалося Криму й Донбасу. Що Україна виграє від залучення ще одного проросійського учасника переговорів?

Є багато інших причин, окрім наведених вище, чому «Будапешт плюс» не спрацює. Найважливіше, що він не бере до увагу основну причину війни Росії проти України, а саме небажання Росії погодитись із тим, що Україна є суверенною державою, здатною самостійно обирати своє майбутнє. Це яскравий прояв російського шовінізму, який розглядає Україну як «штучну» державу, а українців – як частину «русского» народу. Путін неодноразово повторював, що українці й росіяни – «один народ».

Єдиний сценарій, який влаштує Путіна – «фінляндизація» України, тобто її перетворення в нейтральну країну, яка лишається частиною «русского мира». Однак між підтримкою членства України в НАТО і ЄС (яке декларує Тимошенко) і проросійською «фінляндизацією» є фундаментальна суперечність.

Зупинити війну може тільки Путін, адже саме він її почав, однак він зробить це, лише якщо український президент погодиться виконати Мінські угоди на його умовах. Це означає зміну української конституції заради надання «ДНР» і «ЛНР» «особливого статусу» і проведення виборів на окупованих територіях. Натомість президент Порошенко й західні держави вважають, що спочатку Росія має вивести з Донбасу свої окупаційні війська чисельністю в 5–10 тис. осіб та демілітаризувати 35 тис. бойовиків «ДНР» і «ЛНР» із 1-го та 2-го армійських корпусів, а також повернути Україні контроль над її кордоном. Лише після цих трьох кроків із боку Росії можна проводити місцеві вибори та змінювати конституцію.

Путін прагне не лише «фінляндизації», а й «боснізації» України, аби його маріонеткові «ДНР» і «ЛНР» отримали право вето на рішення внутрішньої та зовнішньої політики України.

Водночас Тимошенко не наводить жодних аргументів на користь того, що її формат «Будапешт плюс» змінить погляди Путіна на Україну й українців чи його імперіалістичні плани.

Читати нові ідеї завжди цікаво, однак «Будапешт плюс» є витвором світу фантазій і продуктом антивоєнного популізму Тимошенко, яка намагається зобразити себе миротворцем в очах українських виборців, що втомилися від війни.