член НМПУ, професор Національного університету «Києво-Могилянська академія», співробітник Центру трансатлантичних відносин Університету Джона Хопкінса
09:38
Середа, 3 Жовтня 2018

Антивоєнний популізм домінуватиме на виборах 2019 року

Антивоєнний популізм домінуватиме на виборах 2019 року

Усі опитування громадської думки свідчать, що завершення війни на Донбасі є одним із ключових пріоритетів для українських виборців. Тому практично немає сумніву, що і «проєвропейські», і «проросійські» сили торкатимуться цього питання у своїй популістській риториці для випадів у бік президента Петра Порошенка.

І Юлія Тимошенко, й Анатолій Гриценко регулярно заявляють – востаннє вони зробили це під час вересневої конференції «Ялтинська європейська стратегія» (Yalta European Strategy, YES) – що мають плани, як закінчити війну, проте ніхто з них не запропонував конкретної стратегії чи кроків, що відрізнялись би якимось чином від тих, які здійснює Порошенко. Цього місяця в рамках опитування українців запитали, кого, на їхню думку, Росія хоче бачити наступним українськими президентом. 46,5% відповіли, що Юрія Бойка, 37,9% – Вадима Рабіновича, і 28,4% – Тимошенко. Ведучий програми «HardTalk» телеканалу «BBC» Стівен Сакур запитав у Тимошенко про її сприйняття українцями як політика, готового домовлятися з Путіним. Українські виборці мають серйозні підстави для занепокоєння, оскільки Тимошенко, як і президент США Дональд Трамп, ніяк не може наважитися на критику в бік Путіна. Така позиція Тимошенко була помітною ще десять років назад, коли Тимошенко зупинила будь-які спроби представників «Батьківщини» висловити протест проти російського вторгнення в Грузію.name="_GoBack">

Гриценко говорить про свою стратегію завершення війни обережніше, однак навряд чи в нього є якась інша альтернатива для цього, ніж застосування сили. Ні Тимошенко, ні Гриценко ніколи не відвідували лінію фронту на Донбасі.

Аби уникнути антивоєнного популізму, Порошенко здійснив незвичний для українських політиків крок і вибачився за невиконання своєї передвиборчої обіцянки 2014 року щодо швидкого завершення АТО (антитерористичної операції): «Понад чотири роки тому я заявив, що АТО триватиме години, а не місяці. Тепер вже не так важливо, в якому контексті ті слова були сказані. Не важлива і образність цієї заяви. Люди сприйняли її як можливість завершити війну дуже і дуже швидко. Я шкодую, що породив завищені очікування. Щиро перепрошую, що подав надію, яка не збулася. Прикро, що дав обіцянку, яка не справдилась. Прошу за це вибачення».

Однак, як свідчить відповідь Юлії Тимошенко на запитання Сакура під час саміту YES, вона так і не набралася хоробрості, аби чесно вибачитися перед українцями за підписаний нею  газовий контракт 2009 року, який суттєво збільшив державний борг України.

Реалізації прагнення Порошенка швидко завершити війну, здолавши контрольованих Росією бойовиків, завадили російські артилерійські обстріли в липні та вторгнення російських регулярних військ у серпні 2014 року. З того часу будь-які розмови про швидке припинення війни є дешевим популізмом, який ігнорує той неспростовний факт, що ЖОДЕН український політик не може завершити війну в односторонньому порядку.

ЄДИНИМ політиком, який може припинити війну, є російський президент Володимир Путін. Хоч українці і прагнуть завершення війни, вони не вірять, що це трапиться скоро. 72% вважають, що не буде ніяких змін протягом наступних трьох років, 52% – протягом наступних 3–5 років, і 47% – протягом наступних 5–10 років. Остання цифра більш оптимістична і свідчить, що українські виборці більш зрілі, ніж їхні політики, бо розуміють, що війна напряму пов’язана з перебуванням при владі Путіна, чий президентський строк завершується у 2024 році.

Однак українські виборці не зважають на те, що Путін буде президентом довічно. 73% українців переконані, що нормалізація відносин із Росією неможлива, поки Путін лишається російським президентом, і тому будь-які спроби Юрія Бойка, Вадима Рабіновича чи Тимошенко домовитися з ним матимуть серйозні наслідки для внутрішньої політики, в тому числі можливий третій Майдан.

Конфлікт на Донбасі не заморожений, а досі триває, хоч і з низькою інтенсивністю, адже жодна зі сторін не перемогла й не програла. Українські політики вкрай неохоче говорять про ймовірні сценарії вирішення конфлікту на Донбасі, однак насправді є лише чотири такі варіанти.

Перший сценарій – згода українського президента на вимоги Росії щодо повернення Україні окупованого Донбасу в обмін на визнання російського суверенітету над Кримом, тобто капітуляція. Віктор Пінчук запропонував цей варіант у своїй статті для «Wall Street Journal» у грудні 2016 року, яку я піддав серйозній критиці.

У своїх спробах досягти компромісів із Путіним Бойко, Рабінович і Тимошенко гратимуть із вогнем, діючи всупереч громадській думці. 75% українців вважають, що будь-яка нормалізація відносин із Росією можлива тільки після того, як Росія припинить агресію проти України, поверне Україні окуповані території, відшкодує завдані збитки та погодиться більше не втручатися у внутрішні справи України. 75% українців відкидають будь-який компроміс щодо Криму, державних структур і європейської інтеграції.

Під час моєї участі в ток-шоу на «ICTV» («Свобода слова») і «112 Україна» («Пульс») я переконався, що в проросійських політиків немає інших пропозицій щодо відносин із Росією, крім як капітуляції шляхом обміну Криму на обіцянки Путіна щодо Донбасу. Разом із Тимошенко вони заявляють, що Порошенко прагне продовження війни, бо заробляє на ній, і відмовляються засуджувати Путіна й російську агресію.

Під час  ток-шоу «Пульс» я запитав депутата «Опозиційного блоку» Нестора Шуфрича, чому він не розуміє, що в України є лише два варіанти зовнішньої політики. Коли при владі були Віктор Янукович і Партія регіонів, вони обрали позаблоковий статус, однак це не допомогло уникнути російської агресії у 2014 році. Єдиною альтернативою цьому є курс на членство в НАТО.

Дріб’язкові сварки між президентом Віктором Ющенком і Тимошенко навесні 2006 року не дозволили сформувати «помаранчеву» коаліцію та стали на заваді візиту президента Джорджа Буша в Україну й отримання Україною запрошення приєднатися до Плану дій щодо членства (ПДЧ) у НАТО на Ризькому саміті. Якби Україна тоді отримала ПДЧ, до 2010 року вона би стала членом НАТО. У такому статусі Росія би не напала на неї у 2014 році.

Другий сценарій можуть реалізувати Гриценко, ветерани війни на Донбасі й націоналістичні групи. Він передбачатиме використання збройних сил для того, аби повернути окуповані території. Таке рішення матиме два наслідки. По-перше, воно спровокує повноцінну війну з Росією і, по-друге, змусить Захід скасувати санкції проти Росії, адже Україну звинуватять у «руйнуванні» Мінських домовленостей. Імідж Гриценка на Заході буде зіпсовано – так само, як трапилося з Міхеїлом Саакашвілі у 2008 р., коли він увів війська в Південну Осетію.

Третій варіант було запропоновано американським дослідником Олександром Мотилем, і його підтримують деякі західноукраїнські інтелектуали, проте він малоймовірний. Він полягає у відмові від претензій на окупований Донбас і визнанні нинішньої лінії розмежування новим українсько-російським кордоном. Перевага такого підходу полягатиме в тому, що він дозволить зруйнувати плани Путіна щодо інтеграції «троянських коней» «ДНР»/«ЛНР» в Україну заради збереження російського впливу. Негативною стороною такої стратегії буде нездатність будь-якого обраного українського президента відмовитися від свого конституційного обов’язку гарантувати територіальну цілісність України. Крім того, такий сценарій також усуне передумови для продовження санкцій країн Заходу проти Росії.

Останнім варіантом є продовження політики Порошенка. Однак жоден інший президентський кандидат не схвалює такий підхід, адже всі вони переконані, що антивоєнний популізм є запорукою перемоги на виборах.

Нинішній підхід Порошенка до врегулювання конфлікту на Донбасі має три «переваги».

По-перше, він дає Україні час, аби здійснити реформи, інтегруватися до Європи та зміцнити власні військові сили й органи безпеки. Якщо на виборах 2019 року переможуть реформатори, як і на виборах 2014 року, до часу проведення наступних виборів 2024 року Україна досягне точки неповернення. Оскільки тоді Путін завершуватиме свою останню каденцію на посаді президента, Україна зможе відслужити панахиду по «русскому миру».

По-друге, Україні буде легше рухатися на Захід і втікати від «русского мира» без 16% (3,75 млн) виборців, що перебувають під окупацією Росії, і 27 одномандатних округів, розташованих на окупованому Донбасі та в анексованому Криму. 87% із цих українців голосували за Віктора Януковича у 2010 році, й понад 90% – за Партію регіонів і Комуністичну партію у 2012 році. Політична партія з електоральною базою на сході країни більше не може здобути перемогу на президентських виборах чи отримати парламентську більшість за результатами виборів до Верховної Ради. Так,  констатування цього є неполіткоректним, але це реальність.

Третій  чинник пов’язаний із тим, що серед усіх чотирьох описаних альтернатив лише нинішня політика дозволяє продовжувати санкції Заходу проти Росії.

Українцям слід усвідомити, чим насправді є антивоєнний популізм: брехнею й дешевою риторикою. Лише Путін може завершити війну. У 2019 році українці зможуть обрати з-поміж трьох варіантів завершення військового конфлікту. Білоруський варіант пов’язаний із Бойком, Рабіновичем і Тимошенко, грузинський – із Гриценком, тоді як обрання Порошенка означатиме продовження нинішньої політики.

Всі матеріали розділу / жанру:
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
957
Переглядів
Коментарі
Код:
Им'я:
Текст:
Коментувати
Коментувати
Нові тексти на ДМ
2016 — 2019 Dev.
Andrey U. Chulkov
Develop
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду