Справа Катерини Гандзюк викликала у мене відчуття дежавю. Дещо подібне було в нашій історії. Справа Ґонґадзе. На моє переконання, вона коштувала Україні дуже багато. Якби не жахливе вбивство колеги-журналіста й наступні події, то, можливо, не було б сьогодні війни і ми перебували б в зовсім іншій ситуації. І ось відбувається щось подібне.

У справі Гандзюк переплелося цілком щире і справедливе обурення громадськості бездіяльністю правоохоронних органів і в той же час у мене враження, що поряд може бути присутнім й чийсь тонкий розрахунок, спрямований на досягнення якоїсь політичної мети.  

Я не говоритиму, на скільки це мерзенний злочин – облити молоду жінку сірчаною кислотою. І не буду говорити про те, якою діяльною і енергійною була Катерина Гандзюк. Про це вже писано-переписано сказано-пересказано. Навряд чи я додам щось нове. 

Зверну вагу лише на ті речі, які викликають у мене найбільші питання. Після шокуючої новини про смерть Катерини активісти збирають нову акцію під МВС і вимагають відставки Юрія Луценка і Арсена Авакова.

У мене ця вимога викликала здивування і уявлення, що коїться щось дивне і не логічне. Учасники акції вимагали відставки не через неправильні дії, не через бездіяльність, не через зловживання. Адже  справа розслідувалася і на той момент були затримані підозрювані в організації і виконанні цього злочину. То який сенс у такій вимозі?

Але  припустимо, що це просто емоційна реакція на  шокуючу новину.  І тут на сайті Newsroom трапляється витік інформації за матеріалами слідства. У публікації вказується, що до вбивства причетний помічник народного депутата від БПП Миколи Паламарчука – Ігор Павловський. Мовляв, він передавав гроші злочинцям. Паламарчук спростовує це.

Я уявлення не маю, причетний Паламарчук до справи чи ні. Але, виявилося, що там фігурують інші підозрювані. Отож, факт витоку інформації  дає підстави для висновку, що за цією справою стоїть хтось, хто дуже зацікавлений, щоб напруга навколо неї не спадала. Цей хтось явно прагне використати громадське обурення на свою користь для досягнення певної  власної мети.

Хто цей загадковий незнайомець – можна лише здогадуватися. Адвокатка Гандзюк  Євгенія Закревська звинувачує радника Арсена Авакова народного депутата Антона Геращенка у тому, що він поширював інформацію від слідства.

Тим часом, Геращенко заперечує цей факт і відсилає на сторінку Масі Наєма, брата народного депутата Мустафи Наєма, на якій вказуються особисті данні одного з учасників слідства. Відбувається пінг-понг звинувачень.  

Коли питання було винесене до Верховної Ради, то ви самі все бачили. Це чимось нагадувало часи Януковича, коли депутати билися у залі засідань. Правда, все завершилося словесними перепалками, до кулаків, на щастя, не дійшло.  Юрій Луценко заявив, що витік інформації зашкодив слідству і що він стався по одній з дванадцяти версій щодо людей, можливо, причетних до замовлення.

Пристрасті продовжилися на засіданні фракцій, які створювали Тимчасову слідчу комісію. Заруба сталася навколо питання, чи включати народного депутата Мустафу Наєма у склад Тимчасововї слідчої комісії. Емоції продовжують вирувати, вихлюпуючись за стіни ВР.

Мені нема чого заперечити, коли активісти стверджують, що поліція працює не належним чином. Вони праві в своєму обуренні, що понад півсотні нападів на активістів не розслідується. Я багатьох з них знаю особисто. Я їх безмежно поважаю. Вони віддані справі правозахисту люди. Вони неодноразово самі стикалися з ситуацією, коли поліція починає працювати лише тоді, коли їй дати добрячого копняка.

Річ у тім, що у далекому 2000-му році я так само не міг би заперечити правоту тих, хто робив закиди владі у справі Ґонгадзе. Вони були цілковито праві. Тим не менше, з висоти років я, і не тільки я, добре зрозумів, що та ситуація була використана для того, аби зупинити рух України на Захід. Мотором руху  був тодішній секретар РНБО Євген Марчук – він лобіював просування України на Захід. Було оголошено, що Україна має намір вступити до НАТО. Президент Леонід Кучма не був проти. Але справа вбитого журналіста, яка потім доповнилася справою щодо можливого продажу в Ірак, в обхід міжнародних санкцій, чотирьох українських станцій «Кольчуга», настільки ослабили  країну та довіру до її керівництва на Заході , що процес цей зупинився.

Ви можете ненавидіти нинішню владу. Але ви не зможете заперечити, що за останні роки в плані «Геть від Москви» зроблено більше, ніж будь-коли за всю історію України. Не сумніваюся, що Кремль спить і бачить, аби Україна знову залізла у чвари. Тоді її можна буде взяти голими руками.

Я дуже добре усвідомлюю, що величезна частина активістів не пробачить мені цю публікацію. І тим не менше, я пишу ці рядки. Мова не про те, щоб ви відмовилися критикувати владу. Мова про те, щоб не перетворити справу Катерини Гандзюк у інструмент знищення країни. Себто зупинитися і не переступати якусь червону лінію. Що це за лінія і де вона – кожен може визначити сам.