Thank you for service, посестри! Дякуємо за службу! Це все, що хотілося сказати авторкам та головним героїням після перегляду та обговорення в Pinchuk Art-Center документальної стрічки «Невидимий Батальйон». Український кінематограф начебто починає повільно відроджуватися, а ось документальне кіно якось випадає із зони суспільної уваги. Ну й, звісно, це тягне за собою відсутність сталого фінансування. Тому треба підтримувати митців, які беруться за таку нелегку справу, тим більше, коли тема стосується війни на Донбасі.

6 епізодів, 6 героїнь різного віку, різних професій - цивільних та військових, 3 режисерки, продюсерка - і ось маємо потужний документальний кінопродукт, який гідно репрезентує Україну за кордоном. Під час такого собі «гастрольного туру» Північною Америкою наші дівчата-колишні бійці мали трохи вільного часу та ходили по вулицях в формі. В однієї з бойчинь форма була американська, бо таку їй «підігнали» волонтери ще у 2014-му, в інших - «пікселька», яка вже зроблена за «натівськими» стандартами. Тому наші україночки-мілітарі були дуже вражені, коли до них підходили американці й з характерним жестом вдячності - рукою до серця - щиро казали: Thank you for service!. Таке ось ставлення суспільства в США до жінок, що захищають свою країну. А як ми ставимося? В кращому випадку під час якихось свят виказуємо щось на кшталт офіціозної уваги до жінок в формі...

Для мене було справжнім відкриттям серед героїнь узнати свою «френдесу» по Фейсбуку Оксану Якубову. Її історія мене просто вразила чи, точніше, гепнула по мізках. Звісно в позитивному сенсі. До строю вона стала в званні майора ще в березні 2014-го. Погодьтеся, поміняти «тепленьке» місце провідного фахівця в Міністерстві фінансів на «тяготи та позбавлення» військової служби не кожен погодиться. А стати першим в новітній історії ЗСУ заступником командира батальйону по роботі з особовим складом та ще й безпосередньо в зоні бойових дій - це взагалі респект й уважуха!

Тоді жінок взагалі в накази для відрядження в АТО не включали. І Оксана й тут стала першою - після кількох ротацій вона свого таки домоглася та її зрештою офіційно включили в наказ. А потім було Дебальцево. Той, хто зтикався з підготовкою та оформленням службових розслідувань, зрозуміє обсяг та емоційну складову майора в сухопутці, яка вночі готувала ці папери на «200-их» та «300-их» – загиблих та поранених бійців батальйону. А їх було чимало…

Повертаючись до «Невидимого батальйону», то слід зазначити, що після перегляду стрічки іноземними глядачами знімальна група наочно переконувалася в тім, що за кордоном в більшості своїй майже нічого не знають про рашистсько-українську війну. І цей документальний фільм розкриває очі ситому Заходу на те, що більше 4 років відбувається на Донбасі. А участь у війні жінок - це взагалі для них повне одкровення!

Єдине, що муляє, так це відсутність державної промоції для таких фільмів. Адже його можна - та й потрібно - показувати по телебаченню. На «1+1», «Суспільному», ICTV чи/та інших. За трансляцію має хтось заплатити. Проте це вже компетенція держави, наприклад того ж Мінстеця. Менше б сіті-лайтів за державні кошти з незрозумілою соціальною рекламою від МІПу - а більше таких правильних фільмів! Така моя особиста думка.

...А взагалі-то патріотичні україночки - це таємна зброя нашої країни. Без них важко уявити собі і перемогу Майдану, і, сподіваюся, остаточну перемогу над ворогом на Донбасі. Тому - дякуємо за службу, посестри! Ви - найкраще, що є в нашій країні!