Аби прийти до влади, популісти готові на що завгодно, в тому числі обман і маніпуляції. Ми побачили це на прикладі британського референдуму про вихід із ЄС, під час якого прихильники Брекзиту поширювали неправдиву інформацію, та Дональда Трампа, який не може жити без спотворення дійсності, перебільшень і брехні.

Тому не дивно, що в рейтингу найбільших брехунів української політики, що його складає й оновлює кожного півріччя «Vox Ukraine», популісти обіймають найвищі позиції. Юлія Тимошенко постійно посідає в ньому перше місце, а за нею розташовуються три нинішні депутати «Опозиційного блоку» Юрій Бойко, Вадим Рабінович і Олександр Вілкул. Навряд чи варто дивуватися, що три колишні представники проросійської Партії регіонів перебувають у топ-п’ятірці брехунів української політики, проте перше місце нібито проєвропейського політика (Тимошенко) не може не турбувати українських виборців.

Виразна схильність українських виборців до сумнівів спричинена тим, що Тимошенко вже давно сприймають як політика, який зробить і скаже будь-що, аби отримати владу. Її поведінка нагадує європейських і американських популістів, які готові обіцяти золоті гори та брехати без упину.

Найбільша суперечність у риториці й поведінці Тимошенко полягає в тому, що вона називає себе прихильницею членства в НАТО і ЄС, однак її партія «Батьківщина» украй мляво підтримує реформаторські законопроекти в парламенті, демонструючи завзятий опір вимогам МВФ. У рейтингу 423 народних депутатів від «Vox Ukraine», що вимірює рівень підтримки реформ, Тимошенко посідає вельми низьке 330-е місце. Опозиція Тимошенко й «Батьківщини» до реформ була помітна ще з 2014 року і стосується всіх сфер, зокрема пенсійного забезпечення, охорони здоров’я, ринку землі й тарифів на комунальні послуги.

Саме внаслідок такого лицемірства і спроб увести українських виборців в оману учасники конференції «Ялтинська європейська стратегія» зустріли аплодисментами питання ведучого ток-шоу «HardTalk» телеканалу «BBC» Стівена Сакура про те, чому Тимошенко називає себе проєвропейським політиком, коли і вона, і її партія опираються реформам.

Подібна суперечність між риторикою й поведінкою була також притаманна багатовекторній зовнішній політиці, яку започаткував ще президент Леонід Кучма і яку згодом підтримували його наступники аж до 2014 року. Президента Ющенка вважали «проєвропейським» президентом, однак він так само зберігав прірву між своїми словами і вчинками, впроваджуючи політику багатовекторності.

Тимошенко продовжує цю традицію багатовекторності, демонструючи, що вона аж ніяк не «нове обличчя» в політиці. Варто лише згадати, як у 2008 році уряд на чолі з Тимошенко уклав непросту угоду з МВФ.

Тимошенко розмістила білборди, які декларують її підтримку членства в НАТО і ЄС, та водночас завзято протидіє виконанню вимог МВФ, використовуючи патетичну риторику на кшталт «Ціна на газ – це злочин Порошенка проти українців!». Тимошенко також пообіцяла, що «ми припинимо це знущання над людьми» і «громадяни матимуть газ за власною, справедливою ціною».

Однак угоду з МВФ критикують не лише популісти. Наприклад, депутатка від «Самопомочі» Альона Бабак заявила, що «це злочин проти України» і що «нас зробили простаками, яких ошукали». Після такого гучного звинувачення одразу постає питання, чи не збирається майбутній кандидат у президенти Андрій Садовий також будувати свою кампанію на платформі популістської багатовекторності.

Зрозуміло, що Тимошенко бреше українцям. У чому це проявляється?

По-перше, фінансова допомога Україні з боку ЄС через Угоду про асоціацію та глибоку і всеосяжну зону вільної торгівлі залежить від здатності України досягти домовленостей із МВФ. Тому будь-який український політик, який намагається відокремити МВФ від ЄС, живе у світі фантазій, і обрання такого політика президентом неодмінно дестабілізує ситуацію в країні.

По-друге, уряди країн Європи й Північної Америки підтримують вимоги МВФ і згодні надавати фінансову допомогу Україні ПІСЛЯ того, як вона укладе угоду з МВФ. Посли країн «Великої сімки» (які представляють провідних членів НАТО і ЄС) в Україні привітали укладення нової угоди з МВФ як «ключовий крок на шляху забезпечення майбутньої економічної стабільності України і продовження економічного зростання».

Нова програма підтримки з боку МВФ дозволить Україні отримати 2 млрд доларів. Ще 2 млрд доларів дадуть ЄС і Світовий банк. Після домовленості України з МВФ, ЄС також запропонує Україні 15 млрд євро протягом наступних кількох років. Президент Європейської комісії Жозе Мануел Баррозу зазначив, що «загальний пакет підтримки може становити щонайменше 11 млрд євро з бюджету ЄС і фінансових інституцій ЄС протягом кількох наступних років», які мають «допомогти інклюзивному й відданому реформам українському урядові».

Третій позитивний чинник полягає в тому, що український уряд імовірно розмістить євробонди на суму 2 млрд доларів, а українські державні компанії також випустять євробонди на таку саму або навіть більшу суму. Нова фінансова допомога від ЄС і Світового банку та нові українські євробонди залежали від угоди України з МВФ. Аналітик «Concorde Capital» Олександр Паращій зазначив, що розміщення євробондів «дозволить уряду повністю покрити дефіцит бюджету на 2019 рік...»

 Якщо Тимошенко оберуть президентом і вона відмовиться співпрацювати з МВФ, це означатиме також кінець фінансової підтримки України з боку ЄС і західних держав. У такому разі українські виборці будуть змушені запитати, звідки вона братиме кредити. Чи слідом за Віктором Януковичем вона звернеться за кредитними грошима до Росії й Китаю? Фінансова допомога ніколи не буває безкоштовною, однак у випадку російських «позик» Україна буде змушена платити ще й високу геополітичну ціну.

У разі виділення траншу від МВФ Україна повинна буде ухвалити бюджет на 2019 рік із дефіцитом 2,3% від ВВП, запустити роботу Вищого антикорупційного суду та підняти ціни на газ на 23,5% до 1 листопада.

Критикуючи угоду з МВФ, Тимошенко також непрямо перешкоджає ухваленню бюджету на наступний рік і функціонуванню антикорупційного суду, за створення якого не голосували депутати від «Батьківщини» Луценко, Немиря і Власенко.

Час, коли українські політики могли обвести своїх виборців довкола пальця, вже минув. На  жаль, деякі політики не винесли уроків із Євромайдану і продовжують обманювати українців, паплюжачи МВФ і водночас декларуючи підтримку НАТО і ЄС. Політики, які намагаються відродити дискредитовану багатовекторність Кучми, не можуть претендувати на статус «нових обличь».