Інформаційний фронт: програти чи здатися в полон?
Якщо ворог не може в умовах гібридної російсько-української війни остаточно нас здолати на інформаційному фронті, то давайте йому допоможемо. В який спосіб? Все просто: відключимо аналогове мовлення державного телеканалу «UA: Перший» за борги перед Концерном радіомовлення, радіозв’язку та телебачення (Концерн РРТ), який теж є власністю держави – і все!
Заборгованість – причина поважна, з нею не посперечаєшся. От тільки борг цей виник завдяки недофінансуванню НСТУ «Суспільне» з держбюджету, в структуру якого і входить вище згаданий «UA: Перший». Тобто, держава не поклала гроші до своєї лівої кишені, аби розрахуватися з кишенею правою. І в результаті маємо те, що маємо і що відповідає планам наших ворогів: руками самої держави зменшена присутність українських телеканалів в нашому медійному просторі, та ще и каналу не олігархічного, позбавленого замовних сюжетів на користь олігархів. Топ-менеджмент «Суспільного» можна звинувачувати в чому завгодно – від високого особистого грошового забезпечення до низьких рейтингів телеканалу. Проте за наявності 50%-го бюджетного фінансування за залишковою ознакою «UA: Перший» взагалі може зникнути з телепростору. І це погано, якщо враховувати чинник інформаційної війни. На цьому фронті ми взагалі програємо все, що тільки можемо програти. Особливо битви за мізки людей на Донбасі.
Як дати «чарівного пенделя» або краще – кому цього пенделя краще дати, аби в плані ідеології та пропаганди ми не пасли задніх,- питання скоріше риторичне, аніж другорядне. В цьому плані ситуація з фінансуванням НСТУ за залишковою ознакою нагадує відношення держави до фінансування ЗС України до початку війни, коли скорочували все, що можна скоротити та й взагалі заощаджували на обороноздатності країни. Те, що цього не можна було робити, стало зрозуміло, коли ворог відтяпав Крим та майже весь Донбас.
У ворогів потрібно вчитися. Особливо в питаннях відношення до інформаційних сил та пропаганди. Чи можна уявити недофінансування Кремлем низки федеральних телеканалів, які мобілізують їх населення та «бомблять» своїми антиукраїнськими меседжами голови наших співвітчизників, які знаходяться в зоні ризику? Звісно, ні.
Вся пропагандистська машина Московії нахабно та безупинно рухається вперед, і на її обслуговуванні ніхто не економить. Адже саме тому війна і називається гібридною, бо в її арсеналі присутня потужна медіа-зброя.
А яка наша стратегія на інформаційному фронті? Розвалити останній ресурс до «основанья» і натомість аж нічого не запропонувати, окрім роти диванних бійців у Фейсбуці? Якось це виглядає не по-державницькі.
То є добре, що ми відновлюємо збройні сили. Це запорука нашої справжньої Незалежності. Але дозволити собі програвати ідеологічну та пропагандистську війну Україна не має права. Можна скільки завгодно підписувати петиції про заборону прокремлівські налаштованих телеканалів, проте якщо держава не спроможна їм аж нічого протиставити – це вже справжня ганьба.
І про це мають дбати і Головнокомандувач, і РНБО, і прем’єр та всі інші справжні державники. Якщо, звісно, вони не хочуть віддати наше інформаційне поле на поталу підступній країні-агресору. А поразка починається з малого: з недофінансування інформаційних сил держави, які поки що дихають на ладан.