Відповідь експертам патріотичного кіно, які переплутали проекти «Кайдашевої сім’ї»

30 Липня 2018
2523
30 Липня 2018
12:40

Відповідь експертам патріотичного кіно, які переплутали проекти «Кайдашевої сім’ї»

Іван Войтюк
режисер
2523
Відповідь експертам патріотичного кіно, які переплутали проекти «Кайдашевої сім’ї»

Експерти патріотичного кіно Міністерства переплутали в першому турі картки проектів «Кайдашевої сім’ї» (наш, ТОВ «Ітера», та ТОВ «Прокіно» СТБ).

«Совпадение»? Не думаю.

Чомусь, захотілось прокоментувати.

Про себе завжди представляюсь: «видатний, маловідомий, український режисер театру та кіно». Створив більше півсотні вистав та шість телемуві – всі в «десятку», жодного глядацького провалу. Мої телемуві ще й досі транслюють у праймі на одному з провідних телеканалів України, хоча зроблені були у 2006-2008 роках.

Задум «Кайдашевої» перевірив на театрі. Постановка 2014 року в Житомирському театрі на сьогодні має найбільший глядацький інтерес. У Києві «Кайдашеву» в моєму задумі з нового сезону можна побачити в театрі «Срібний острів».

Але мрію про кіно з «Кайдашевою».

Маю задум сучасного кінематографічного блокбастеру. В це важко повірити. Я розумію вас, хто читає ці рядки, розумію експертів міністерства та Держкіно.

Стереотипи шароварно-побутової комедії стосунків Кайдашів в’їлися в нас ще з викладання цієї унікальної повісті у школі. Майже в кожному театрі України є в репертуарі «Кайдашева».

Всі ці вистави про «ГРУШУ, що не поділили». Сварки, побиті горщики, тини, а заразом і весілля, і народження дітей, і природа. Це на поверхні повісті.

Але є й інший образ, крім старої груші.

І звичайно, ніхто з експертів не захотів або не зміг його роздивитися, ПОБАЧИТИ в нашій заявці. А просто з плеча: «неактуальна» / «несоціальна» / «непатріотична» / «театральна».

Звичайно, глядач театру та кіно – це різні речі. Але на театрі я перевірив глядацьке сприйняття цього образу. У фіналі глядач отримує катарсис. Плаче та сміється одночасно. Актори у фіналі навіть не виходять на поклон. Вони завмирають на авансцені разом з глядачами, настільки болючим та сучасним є наше звернення цією виставою (темою) до людей сьогоднішніх.

Так само має бути і в кіно. Глядачі мають ідентифікувати себе, свої почуття, з тим, що відбувається на екрані.

А на екрані, в нашому задумі, проходить дорога через горбак, що нависає над селом. Дорога на горбаку дає крін, і в тому місці частенько перевертаються вози.

Старий Кайдаш каже до синів: «Чим паскудить язики, взяли б краще заступи та пішли б розкопали того клятого горбака! Скільки каторжний він возів потрощив, а колес і полічити не можна!»

А вони йому: «А хіба ми одні тим горбаком вози возимо? Нам що, більш за всіх треба? От як хто піде. Тоді і ми пару разів там заступом копирснем!»

Наше кіно про ГОРБАК, про біду, якої треба позбутись. Про нас, про «моя хата с краю».

Кайдаші роздирають хату по-живому, Кайдаш топиться в калюжі, «де старій жабі по коліна», Кайдашисі виколюють око, між братами блиснула сокира. А все тому, що висить над Кайдашами, над усім селом БІДА (за законом боротьби атмосфер, за Михайлом Чеховим).

А чи не БІДА, сьогодні ВИСИТЬ над Україною?

А ви кажете «неактуальне», «непатріотичне»…

Не втримаюся, приведу повну цитату з повісті, коли Кайдашева молодша невістка, Мелашка, загубилась у Києві:

«Надвечір Палажка привела прочан у Лавру.

— Чи тут той лев, що з рота в його тече вода? — спитала Мелашка.

— Де там тобі тут! — гордовито сказала Палажка. — Покажу тобі й лева, а це, бач, велика дзвіниця, а оце Лавра; тут лежать мощі святого Феодосія...

Мелашка глянула на дзвіницю і трохи злякалась. Для неї чогось здавалось, що дзвіниця впаде на неї й розчавить її.

Прочани пішли в церкву. В великій лаврській церкві йшла одправа. То було саме на страсть в чистий четвер. Вся велика церква ніби палала свічками і була набита народом. По церкві неначе, розливалось огняне море, заливало закутки, йшло поза стовпами, переходило на стіни, спалахнуло на високому іконостасі до самої бані, розтопило на щире золото іконостас і повисло під банями огняними краплями на панікадилах. Після кожної євангелії дзвонили в дзвони. Серед церкви виходили ченці, ставали півкругом і співали страсні пісні.

Палажка й Мелашка посвітили свої свічки й впали навколішки. Сорок душ ченців у чорних клобуках співали серед церкви такі жалібні пісні, неначе хотіли виплакати в піснях всесвітнє горе. То був не жаль, не плач горя, а якийсь слізний крик, якесь море сліз, що зливалось тисячі літ, і злилось докупи, і полилось піснями з грудей. Здається, в тому морі сліз текли ріки народного горя од самого початку світу, горя од холоду й голоду, од меча, од огню, од татар, од царів, од панів, од жидів, од дужого й багатого, од дикого звіра...

Якась надзвичайна туга лилася слізьми з тих давніх лаврських пісень, складених сотні літ... І Палажку, і Мелашку здавило за серце. В тих сльозах співу ніби текли ріки їх власних сліз од їх бідності, од панщини, од московських та польських закуцій, од давнього польського ярма, од жидівського здирства... Палажка плакала, аж ридала, Мелашка ніби почула в тих піснях, впізнала своє горе в свекрушиній хаті і залилась слізьми.

— Рятуй мене, боже! Рятуй, бо я, молода, загину! — молилася Мелашка, стоячи навколішки коло Палажки й заливаючись слізьми.»

Навіть з маленького шматочка цього тексту видно абсолютне співпадіння з БІДОЮ, з БОЛЕМ, що нависає сьогодні над Україною.

І це не тільки війна. Це й ми самі. Це якась наша національна особливість – жити на Богом поцілованій землі, унікальної природи і залишатись найбіднішими, чубитись і любитись одночасно.

Фінал нашої картини – happy ending.

Кайдашеві сини розкопують горбак. А за ними все село. Всім миро, люди йдуть до горбака та розкопують дорогу. І людей стає все більше і більше. Щоб ніхто ніколи не ламав там возів та не розбивав собі лоба.

Бажаємо успіху проекту «Кайдашева сімя XXI». Та всім проектам, що пройдуть конкурс. Слава Богу кіно наше розвивається. На цьому шляху не може не бути помилок. Бо то є процес, робота.

На наше переконання, успішне кіно – це поєднання талановитих людей та відчуття потреб суспільства.

Наше кіно, за нашим задумом, буде успішним. І я не обмовився: наша «Кайдашева» – блокбастер. Шалений глядацький інтерес. Найбільш каса в Україні. Знаємо, як це зробити. Володіємо інструментами створення життя людського духу на рухомій картинці, яке має співпасти, поєднатися з життям людського духу глядачів.

Таке вже було в Америці. Кіно співпало з духом, з надією, з вірою, з красою, з гордістю, з боротьбою та гідністю за своє, і фактично допомогло вивести цілу країну з депресії. То є дійсно патріотизм.

Нам дуже важливо сьогодні робити таке кіно. Впевнений, ми маємо багато талановитих людей і українське кіно буде найуспішніше у всіх світах.name="_GoBack">

Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
2523
Коментарі
0
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду