Останнім часом мені хочеться стати пропагандистом. Ні, не антиросійським, чи пропагандистом миру і добра, який вимагає в українського уряду закінчити завтра війну. А пропагандистом здорового глузду.

У 2014 році у себе на сторінці на ФБ я займався тим самим – намагався відділяти зерна від полови і просував позитивний погляд на світ. Бо тоді панувала суцільна істерія: ось, ось Путін дійде до Києва. Хоча, поклавши руку на серце, треба визнати, що підстави для таких побоювань були.

Сьогодні підстав для таких страхів на порядок менше. Армія зміцніла. Міжнародна спільнота на боці України. Путін, хоч і роздуває щоки але йому уже в світі вірять хіба що маргінальні комуністичні або до них подібні режими. Проти нього і його оточення застосовуються жорсткі санкції.

Тим не менше, сьогодні істерик значно більше. Народ радісно шукає зраду і знаходить її навіть там, де, здається, є реальна перемога. Але якби це закінчувалося лише словами. Деякі дії виходять за межу мого розуміння.

В історії з арештом Надії Савченко шокував своєю позицією Степан Хмара, колишній дисидент і народний депутат. Здавалося б, кому як не йому розуміти роль провокаторів. Його самого 1991 року спровокували «напасти» на міліцейського полковника Григор’єва, після чого він був позбавлений депутатської недоторканості і опинився у слідчому ізоляторі. Саме там він зустріч проголошення незалежності України. Вийшов з СІЗО уже в незалежній Україні.

І що ми тепер спостерігали? Степан Хмара прийшов на судове засідання, де ухвалювалося рішення про запобіжний захід так само позбавленій депутатської недоторканості Надії Савченко. Але, на відміну від Хмари, вона була не жертвою провокації, а сама стала не стільки провокатором, скільки особою, яка готувала терористичний акт – так виглядає з її власних слів. Вона з власної ініціативи домовлялася про це з проросійським діячем Володимиром Рубаном. Ніхто її за язика не тягнув. Власне, вона цього і не заперечує.

«Авантюра ця не пройде, - заявляє Хмара у суді, - немає підстав тримати під вартою Надію. Я не її адвокат. Я не кажу винна вона чи не винна. Я співчуваю їй і вважаю неправильним застосовувати елементи авантюризму і шантажу в політиці. Бо це до добра не приводить. Але вона молодий політик. Вона вчиться. Вона оригінальна людина. Вона здібна. І дай боже, щоб вона не руйнувала здоров’я під вартою, а була разом з мамою. І ходити на суд хоч кожен день. Я знаю, що вона буде це робити». І далі в такому ж дусі.

Себто для Степана Хмари слова Савченко про сотні тисяч смертей, яких би вона хотіла домогтися, не є підставою тримати її в СІЗО. Обстріл парламенту, членом якого свого часу був сам Хмара, це аж ніяк не причина для тримання «молодого і оригінального політика» в СІЗО.

Колишній дисидент, крім спічу на захист Савченко, виголосив викриття «злочинного режиму Порошенка». Загалом не любити владу, критикувати її – це право кожного громадянина. Хмара має на це право чим і користується. Це право неможливо заперечити.

Проблема в тому, що у Хмари і його однодумців на стільки сильна нелюбов до влади, що вона заважає йому прорахувати наслідки своїх пропозицій. Якби Надії Савченко вдалося реалізувати бодай частково свій сценарій, то хто сумнівається, що цим міг би скористатися все той же Путін. І цього разу карти в руки йому дали б самі громадяни України на зразок Савченко і Рубана.

Я не стежив за всім промовами Хмари, які він виголошував на кількох телеканалах. Не знаю, чи говорив він щось на зразок: «Ну подивіться на неї. Ну який з неї терорист? Це ж не серйозно. У це неможливо повірити». Але такі аргументи озвучувалися у ФБ і на телебаченні критиками влади.

Автор цих рядків був у Криму під час анексії, в Донецьку після захоплення обласної державної адміністрації. Я на власні очі бачив тих, кого тоді називали клоунами і несерйозними. За ними теж спостерігали і насміхалися, мовляв, ну які з них заколотники. А потім на мітингу у Донецьку я вже спостерігав діяча від так званої «ДНР», а до того авантюриста від фінансової піраміди Дениса Пушиліна. При ньому вже був озброєний охоронець, який грізно позирав у натовп мітингувальників, ніби даючи зрозуміти, що пристрелить будь-кого, хто спробує зробити щось не те.

Мені не доводилося зустрічати Губарєва, але хто сприймав його серйозно у той час? А Захарченко з Плотницьким хіба схожі на серйозних діячів? Скоріше на бухарів з-під пивного кіоску.

Тим не менше, всі ці «несерйозні» людці привели війну в Україну, яка триває вже четвертий рік. Нагадаю: понад десять тисяч загиблих. Ясна річ, що не самі собою вони це зробили. Їхню активність використав «братній народ» і продовжує цю саму активність підтримувати.

Ви хотіли б такого ж сценарію для решти України? Тоді треба домагатися, щоб Савченко і їй подібні розгулювали на волі. Рано чи пізно не Савченко так комусь іншому вдасться те, що вони задумали. Зокрема, завдяки клопотанню Степана Хмари.

Навіть якщо хтось владу не любить. Чи краще буде, коли через хаос, який виникне після запланованого терористичного акту на місце поваленої влади прийде влада іншої країни? Я дуже сумніваюся, що це сподобалося б шановному Степану Хмарі.

Після його виступів у ФБ з’явилися публікації, в яких як тільки його не називали. У народу, принаймні у його частини, не зник інстинкт самозбереження. Він чітко відчуває небезпеку від діячів на зразок Савченко. Тож пропозиції випустити її з СІЗО дістали далеко не найделікатніші оцінки.

Тим не менше, Степан Хмара не заслужив некоректного до себе ставлення. Він може скільки завгодно помилятися. Це не причина ставитися до нього по-хамськи і переходити межу.

Правда, сам Степан Хмара цю межу переступив. Межу раціонального мислення.