«Время строить» президентську кампанію
Фініш телевізійного проекту «Время строить» на «Інтері» дивним чином збігся із знаковою політичною подією року, що минув – визволенням/обміном українських заручників з підвалів так званих «Л/ДНР». І що цікаво, головними діючими особами в обох цих подіях було знане в Україні подружжя – Оксана Марченко, яка стала медійним обличчям «Время строить» та Віктор Медведчук, який завдяки зусиллям Кремля та особисто президента Путіна, а також деяких й українських ЗМІ, виглядав чи не одноосібним «батьком» довгоочікуваного обміну/звільнення заручників з української сторони. Це може бути звичайним збігом, проте, якщо взяти до уваги, що 2018-й рік – останній перед виборами (президентськими, парламентськими та місцевими), то мимоволі на думку приходить конспірологія.
Як тільки 2018-й перевалить через екватор, відразу ж почнеться активна фаза підготовки до президентських виборів в Україні. Нестачі в прогнозах щодо кандидатур немає. Але здебільшого тасується колода з осіб, які так чи інакше стояли по одну сторону барикад: Порошенко-Тимошенко-Гриценко та іже з ними. А ось з іншого боку Майдану - з числа так званих «реваншистів» - такого розмаїття претендентів на президентську булаву не спостерігається, хіба що Юрій Бойко та всюдисущий Вадим Рабинович.
При цьому слід врахувати, що електоральні симпатії двох умовних таборів - проєвропейських і проросійських - в нашій країні приблизно рівні. В активі «проєвропейців» - повноцінна присутність у владі та потроху згасаючий юнацький запал здолати неприборкану корупцію та побудувати нову державу. У пасиві - постійний раздрайв між лідерами політичних угруповань, які за традицією звуться у нас «партіями», і це неминуче веде до безперспективної війні всіх з усіма. В результаті електорат «майданократів» розділиться на десяток не зовсім рівних частин, тому навряд чи хтось із них зможе перемогти вже в першому турі.
В активі «реваншистів» - дисциплінований виборець старшого покоління, який дружно піде голосувати за дружбу з Росією і за «назад - в СРСР», коротше - за світле, нехай і давно забуте, минуле. У пасиві - відсутність харизматичного лідера, який би зміг повести за собою це численне електоральне військо. Але як тільки з Кремля ткнуть пальцем в персону, за яку потрібно буде віддати голоси, будьте певні, колишні прихильники комуністів, регіоналів і нинішні адепти «опоблоківців» дружно почимчикують до виборчих урн і проголосують. І така кандидатура, як мінімум, має всі шанси пройти до другого туру.
Саме такою об'єднуючою фігурою для «реваншистів» всіх мастей може стати Віктор Медведчук - вождь руху «Український вибір - право народу», а за сумісництвом кум колишнього, теперішнього та майбутнього президента Росії. Недооцінювати «сірого кардинала» часів Кучми не варто. Той факт, що в особі Медведчука «проєвропейці» не бачать конкурента та вважають його «суцільним втіленням зла», це слабка втіха, якщо загалі не самообман. Бо така позиція більше нагадує страуса, що засунув голову в пісок – поглибше від небезпеки.
Медведчук є найбільш прийнятною та зрозумілою кандидатурою для Кремля на президентських виборах. Можливо, саме тому йому дається карт-бланш на широко розрекламовану зустріч з Путіним і патріархом Кирилом задля вирішення питання по визволенню/обміну заручниками. До цього факту можна по-різному ставитися, але для електорату «реваншистів» це знакове явище. Саме для цієї категорії виборців в Україні на повну віщають телеканали «Інтер», «NewsOne», сайти «Страна.UA», «Вести», «Голос.UA» з їхнім специфічним набором експертів, та які в потрібний момент підуть на вибори єдиним фронтом. Більше того, активно піарив на обміні полонених саме Медведчука телеканал Ахметова «Україна». Ахметов – олігарх, начебто наближений зараз найбільшим чином до президента Порошенка. То що це було – примітивна «джинса» чи тонка гра політтехнологів найбагатшої людини країни? Не забуваємо також, що другий етап обміну заручниками/полоненими має розпочатися 18 січня, і він теж буде проходити за найактивнішої медійної участі керівника «Українського вибору».
У тому, що в Україні активно діє «п'ята колона» Кремля, ніхто немає жодного сумніву. І кількість промосковських «консерв» у вітчизняному політикумі не меншає. Агенти, що «сплять», просто терпляче чекають на свій час. І як тільки в Росії закінчаться вибори путина-2018, то можна не сумніватися, що відразу ж почнеться підготовка до президентських виборів в Україні за участю кремлівських технологій і фінансів.
У травні 2014-го, відразу після Майдану і анексії Криму, участь Медведчука в президентських виборах була просто неможливою. Тепер же на тлі наростання протестних настроїв в Україні та поголовної критиці існуючої влади – його час може прийти.
«Время строить» - не виключено, що назва телепроекту, який на «Інтері» вела дружина Медведчука, цілком зможе стати одним із слоганів у виборчій кампанії «реваншистів». Такий сценарій не спрацює тільки в одному випадку: якщо сам Путін не захоче просувати Медведчука до президентського крісла України.
Тому викладене вище поки що - утопія передвиборного року. Проте вона в будь-який момент за масованої підтримки Кремля, УПЦ МП, певних ЗМІ та різного роду «реваншистів» зможе стати реальністю. І до цього проєвропейським силам потрібно бути готовими.