Московська матір, яка приїхала провідати свого синочка-головоріза Агеєва у старобільський СІЗО, схоже, киданула Україну. Принаймні, у сприйнятті її власних громадян. Наголошу, що, не знаючи, встиг він когось убити чи ні, я все одно називаю його головорізом. Бо він прийшов сюди саме за цим – убивати наших з вами співвітчизників.

Я загалом не противник спілкування з росіянами. Але вітати треба не будь-яке спілкування, а те, в якому ми могли би спілкуватися з росіянами на свою користь, а не навпаки.

А тут на зустріч матусі з синочком допустили західну пресу, російського журналіста опозиційної «Новой газеты» Канигіна, який всю цю історію розкрутив, але не пустили українську пресу. Західна преса – це непогано. Ще раз нагадати на Заході, що Росія напала на Україну – не буде зайвим. Але чому без української преси?

Пишуть, що це сталося за наполяганням матері, котра ніяк не може визначитися, є на Донбасі російські війська чи їх там нема. А наші прогнулися і погодилися.

Загалом, матір використала на повну котушку те, чого в Росії нема за визначенням – свободу слова. Вона виглядала як вбита горем дурненька, яка робить квадратні очі: мовляв, не знаю, як він там опинився. І взагалі це все політики винні, що нас пересварили.

Тут треба було б пояснити: матінко, твій син приїхав убивати громадян України, ми вам організували з ним зустріч і це для вас благо і щастя. І не вам тут нам диктувати умови. Та СБУ нічого такого не сказала, а – прогнулася у пояс. Таке собі МБУ – Малоросійська служба безпеки.

Під час обговорення цієї розмови на ФБ мені підкинули текст блогерки Ірини Коротич. Вона цілком справедливо пише, що нічого нарікати на Агеєву, бо вона така, яка є – плоть від плоті 85 відсотків свого народу. Але при тому авторка відзначає, що все це відбувається за певним сценарієм, щоб виміняти його на когось із наших. І це припущення не можна відкидати, хоча хотілося б більше аргументів.

Однак, всі позитиви від таких кроків у наших внутрішніх стосунках перекриваються негативом від уже згаданого питання: чому не пустили на зустріч українську пресу?

Якщо все і справді відбувається за написаним Україною сценарієм, то в сценарії є один недолік – внутрішньокомунікаційний. Українські громадяни мали б споглядати на кожному телеканалі матусю з синочком, які б розповідали нам, яким чином синочок потрапив до України. Навіть якби вони продовжували вдавати, що вона не знала, а він думав, що їде на навчальний полігон в Ростовську область, то це все одно справило б ефект із значно більшим позитивом, ніж інформація про те, що в Україні українським журналістам надають права менші, ніж їхнім закордонним колегам.

Саме відсутність таких дій для внутрішнього споживача інформації і спонукає українських телеглядачів до висновку, що нас знову розвели. Як лохів.

Фото: Телеграф