Є певна символіка в тому, що кримському журналісту Миколі Семені російська влада вручила обвинувальний висновок у день інавгурації президента США Дональда Трампа. Адже це саме він, тодішній кандидат у президенти, заявляв під час передвиборчої кампанії, що у Криму більшість справді була за приєднання до Росії.

Атож. Така  більшість, що тій, так би мовити, «меншості», яка не погодилася з цим, загрожує в’язниця. Досить лише висловити сумнів у правочинності так званого референдуму, що проходив під дулами автоматів російських військових, яких там спершу, за словами Владіміра Путіна, не було, а потім, за його ж словами, вони таки були, і проти сміливця  порушать кримінальну справу.

Власне, випадок з Миколою Семеною – яскравий приклад цього. Він може отримати п’ять років в’язниці за нібито заклики з використанням ЗМІ до розвалу територіальної цілісності Росії.

Будемо сподіватися на краще, але в той же час реалістично дивитимемося правді в очі. Попередня практика показує, що російське правосуддя вибирає найжорстокіші варіанти покарання неугодних. Двадцять років в’язниці для документаліста  Олега Сєнцова за нібито наміри здійснити теракт – наочний  тому доказ.

Тож, навіть будучи оптимістами, треба очікувати, що Микола може отримати реальний термін. І не виключено, що максимальний за цією статтею.

Що робити в цій ситуації? Ясна річ, що правові інструменти не працюватимуть. В Росії давно наплювали на право і користуються винятково політичною доцільністю. Єдиний вихід – здійснювати політичний тиск.

По-перше, українські журналісти мають не забувати цю тему, таким чином нагадувати нашій владі, що вона мусить боротися за українських політв’язнів у Росії. По-друге, правозахисні організації мають продовжувати порушувати це питання на міжнародному рівні не менше від дипломатів і політиків. Домагатися заяв від міжнародних організацій, вимагати здійснювати тиск на російську владу, щоб вона допускала на півострів міжнародні правозахисні місії. Навіть якщо ці місії зроблять недосконалі висновки, це все одно краще, ніж мовчанка.

Здійснювати тиск на тих діячів в Росії, які організовують політичні переслідування. Зокрема, створюючи і поповнюючи чорні списки порушників прав людини. Адже це сьогодні вони на коні, але ситуація може змінитися і винні можуть бути притягнуті  до відповідальності. Мабуть, мало кому сьогодні захочеться фігурувати у таких списках. Тому вони намагатимуться уникати брати участь у таких справах.

Вищезгадані заходи не є вичерпними. Якщо з’являться ідеї, то список методів впливу може бути розширений. Лише системний тиск може вплинути на ситуацію. Не факт, що він дасть стопроцентний результат. Але на щось він таки вплине. Бо вже є випадки,  коли наших випускали з Росії.

Багато кому така робота здаватиметься безнадійною. Нагадаю, що найбільша темрява буває перед світанком.